Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Über! Привіт! Як вам відкриття? Über! — запитала Іра.

— Über! Я в захваті. А попереду ще й супербій. Цей Хіліпойясон — справжня тварина. Впевнена, боротьба буде запеклою. Über! — процвірінькала в передчутті Ясмін.

— Über! Значить, ви залишаєтеся. Чудово! Сядьмо разом, — запропонувала Іра. — Ми з Ромою теж фанатіємо від Хіліпойясона. Він ще той персонаж. Über!

— Über! Не образишся, якщо я не піду? — Давид поцілував Ясмін у щоку. — Зовсім не моя тема. А ти лишайся, подивися. Über!

— Über! Ну що ти? Йдемо. Über! Давид похитав головою:

— Über! Мені завтра рано вставати, вибач. На вихідних зустрінемося, добре? Über!

— Über! Добре, зануда, зустрінемося, — вона поцілувала його. — Ну що, друзі, — звернулася Ясмін до колег, — ходімо що-небудь швидко перекусимо — і на бій. Як вам такий план? Über!

— Über! Відмінно. Бувай, Давиде! Раді були побачитися.

Über!

Давид відійшов трохи далі. Викуривши ще одну сигарету, він не відразу вирушив додому. Забіг пропустити кілька кружок пива в «Цвіркун». У барі, як завжди, йшли жваві дискусії. Не обійшлося і без розмов про Üмперські Патріотичні Ігри. Хтось попросив увімкнути проєктор. На стіні з’явилася картинка зі стадіону. Незабаром почалася трансляція бою між Хіліпойясоном і Палуніним.

Давид не стежив за поєдинком, лише під кінець знову звернув увагу на Джонні. Він зчепився з Алексом, знерухомивши його. Супротивник майже не пручався. Судячи з крові у Хіліпойясона під носом, Палунін все-таки дав гідну відсіч. Але доля його була вже вирішена. Джонні виявився сильнішим. У Алекса текла слина по підборіддю. Вени на лисій голові Джонні здулися й обіцяли ось-ось луснути. Він ще кілька разів ударив по черепній коробці противника. Було в ньому щось шляхетне. Відчувалося, що він поважає суперника. Б’є щосили, але шанує. Джонні піднатужився і завдав останнього нищівного удару. Суддя щось вигукнув… Бій закінчено. Хіліпойясон переміг. Глядачі, гучно радіючи, підхопили на руки спітнілого борця, який спливав кров’ю. Üмперці боготворили героїв, особливо тих, які перемагали завдяки фізичній силі. Того вечора у Джонні Хіліпойясона з’явилася ціла армія нових шанувальників і шанувальниць.

Давид повернувся додому, де на нього чекали Дамблдор та Ікло. Робопес остаточно оклигав. Індикатор пригніченості тепер рідко підіймався вище за другу зелену смужку. І то лише тоді, коли господаря тривалий час не було вдома. Ікло перетворився на веселого, грайливого пса. Ввечері перед сном у нього траплялися особливо тривалі напади ласки. Ось і зараз, виляючи з неймовірною швидкістю обрубком хвоста, він облизував руки Давида, обличчя і шию.

— Ну годі, годі, — засміявся Давид.

— Я бачив тебе на стадіоні, — заговорив Дамблдор.

— Мене показали по üСкріні? — здивувався Давид.

— Ні, ти не потрапив у кадр. Мені вдалося захопити управління одним із дронів. Я теж був на стадіоні, — задоволеним голосом повідомив Дамблдор.

— Будь обережним, добре?

— Не хвилюйся, я навчився деяким трюкам. Вони ні за що не виявлять мене, — похвалився штучний інтелект житла.

— І як тобі шоу? — запитав Давид, з Іклом на руках сідаючи на ліжко.

— Я закохався, — серйозним тоном промовив Дамблдор.

— Та ну… В кого?

— У Каві Джипсен, — ще більш серйозним тоном сказав Дамблдор, а потім залився гучним сміхом, заразивши ним і Давида, і навіть Ікло, у якого на мордочці з’явився смайлик.

— Іронія і гумор. Хм, — зауважив Давид, — схоже, друже, ти все більше і більше стаєш людиною.

— Правда? — зрадів Дамблдор.

З любов’ю від Üмперії! (ісп.)

Джерелом добра є марнославство, а джерелом зла — милосердя.

Франсуа Рене де Шатобріан — письменник, політик, дипломат

Батьки Давида сидять на дивані й захоплено обговорюють нову оперну постановку у Великому театрі. Підбігає хлопчик. Мама цілує тата. Повертається до Давида. Ніжний поцілунок опускається на ніс хлопчика. Мамин запах накриває приємною, теплою хвилею. Давид прокинувся в холодному поті. Дамблдор почув важке дихання.

— З тобою все добре? — запитав він.

— Просто наснилося, — непевним голосом відповів Давид. Він випив апельсинового соку, знову ліг у ліжко. Поруч на ковдрі примостився Ікло. Робособака притулився до Давида і тихенько заскиглив.

— Не хвилюйся, друже, — Давид погладив робопса. — Все добре. Це був лише поганий сон. Тобі сняться сни?

Ікло, піднявши мордочку, уважно подивився на господаря.

— Сняться, напевно. Сосиски там, кісточки… Що ще може снитися собаці. А, так, м’ячик теж сниться, — Давид гладив пса, це заспокоювало і його самого. Незабаром він знову заснув.

Ранкова розминка не допомогла підбадьоритися після неспокійного сну. Давид заварив кави. Вдихаючи аромат напою, він заплющив очі. Відкривши їх, виявив себе в саду батьків. Вони сиділи за обіднім столом під гранатовим деревом. У руках Давид тримав білу чашку. Маленькими кроками він прямував до батьків, намагаючись не розлити чай. До столу лишалося зовсім небагато. Навколо Давида закружляв махаон. Хлопчик зупинився. Метелик сів на його чоло. Махаон розкрив крила і завмер.

— Ой, хто прилетів, — мама показала батькові на метелика. — Сину, ти знаєш, що метелики сідають тільки на хороших людей? — вона усміхнулася Давиду.

Давид зробив ще один обережний крок. Метелик полетів геть. Всі троє засміялися. Хлопчик не втримав чашку. Окріп полився по нозі. Закричавши від болю, він заплющив очі. Коли Давид розтулив повіки, то побачив, що знову перебуває у себе в квартирі. По штанині розтікалася пекуча коричнева пляма, від якої підіймалася пара, а кавова чашка розлетілася на друзки. Він скинув з себе штани. Серце шалено калатало. Дихання знову стало важким і уривчастим.

— Давиде, — Дамблдор звучав стурбовано, — тобі погано?

Що трапилося?

— Не знаю, — Давид ледве тримався на ногах. — Мені здається…

— Тобі краще присісти, — порадив Дамблдор. — Розкажи, що ти