Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Макс

Коли ми опинилися в будинку, батько якраз сходив на сніданок.

- О,ви бігали? Спорт запорука здорового життя. -посміхнувся він.

- Я в душ а тоді на роботу, -сказав я і досі в роздумах від спогаду.

- Е ні. Спочатку сніданок. І жодних відмовок. Робота почекає, -сказала Ліда і я натягнуто посміхнувся.

Вирвавшись із першого поверху на другий я взяв із кімнати чорну сорочку та джинси такого ж кольору. Зайшовши у душ я скинув спортивку і став під холодний струмінь води. Не знаю, скільки ч так простояв обмірковубчи минули, але коли руки почали тремтіти від холоду я нарешті перемкув воду на більш теплу та почав наносити гель для душу на шкіру.

Спустившись на низ, я зауважив що всі якраз сидять за столом. 

- Ти щось довго. -сказала Каміла котра так і залишилася у своєму худі.

Я кинув на неї швидкий погляд та знизив плечима.

- Не думав, що ти засікаєш час мого перебування у душі.

Її щоки почервоніли. Я вкотре за останній час зрозумів яка вона сором'язлива. Це викликало в мене посмішку і я сів за стіл. Рука потягнула я до склянки з водою. Опісля я приступив до тушеної курятини у соусі разом із гречкою. Я не фанат різних крупів, але все ж до їжі не придирливий. Мені у звичку їсти те, що стоїть переді мною. Раптом мою ногу зачепила нога Каміли навпроти і я підняв на неї погляд. Дівчина почала дивно рухати бровами і я запитально підняв свою але вона закотила очі і повернулася до тарілки.

Всі за столом здригнулися коли з вулиці долинув звук, наче розбитого скла. Я підвівся одночасно із батьком але коли ми відчинили двері то побачили розбиту перед будинком вазу. На вулиці здійнявся не на жарт сильний вітер. 

- Напевно, її з підвищення знесло.

Сказавши ці слова батько закрив двері а я різко завмер. 

"Я хочу більше часу проводити з тобою. Ми ж домовилися бути тіпа парою"

- Макс, все добре?

Я перевів погляд на нього. Схоже, я вже сходжу з розуму якщо мені причувається голос Каміли.

- Так. Минулого року також вітер був...-пробубнів я собі під ніс а батько завмер так різко, що я котрий рушив уже за ним ледь не перевернув його.

- Ти щось згадав? -прозвучав схвильований голос Ліди.

Я знизив плечима. 

- Нічого особливого. 

Ми повернулися за стіл а Каміла продовжувала свердлити мене очима.

- Ну я так не можу, ти весь час на мене дивишся. -сказав я їй не витримуючи.

Вона закашлялася коли всі повернули до неї погляд.

- Можливо тобі варто залишитися вдома?

Я закотив очі зрозумівши чому вона це каже.

- Зі мною все гаразд. І я вже не маленький.

- Мені потрібно іще про щось знати?-спитав Георгій

- Ні.Так.-сказали ми одночасно і надто різко. 

Катя здивовано підняла брови.

- У вас синхронність на висоті.

Батько дивився на мене а я знищив плечима мовляв, немає що сказати. Він глянув на Камілу.

- Каміла, можливо поясниш.

Я бачив як дівчина кинула на мене винуватий погляд.

- Вибач, але думаю твоєму батьку варто про це знати. Під час пробіжки Маску стало не зовсім добре. Він ледь не втратив свідомість. І це точно не було те, що не потребує уваги.

Я здається готовий просто зараз своєю ногою дістати Камілиної і штовхнути зі всієї сили. Не те щоб зі злості, але я вважаю що є достатньо дорослим у свої 25 щоб вирішувати такі справи. І до того ж я знав батька. Він став точно іншим, і цього я не розумів, але єдине що мені не подобалося то це його надмірна турбота. Тобто, я на всі вісімдесят відсотків впевнений що він зараз буде розривати телефон Михайла різними своїми запитаннями стосовно того чи не занадто рано він позбавив мене медикаментів. 

- Це справді не має значення. -пробубнів я собі під ніс а батько глянув на мене. 

- Ти не їдеш на роботу. В тебе вихідний. -сказав він

- Але...в мене презентація через чотири дні! Я не можу залишитися вдома. В мене ще гора роботи...я повинен бути там.

- А от і ні. Перенесемо іще на тиждень.

Я закотив очі.

- Не варто нічого переносити. Гаразд, мені стало недобре. Але це не вперше тому не має значення жодного. Михайло попереджав про те, що спогади можуть бути не просто картинка. І ти це сам чудово чув. 

- Гаразд. Але щойно тобі стане погано ти розкажеш про це мені а не я довідаюся від когось іншого.

Я підняв руки у знак згоди. Але все ж, в мене виникло одне неозвучене запитання. Батько закляк почувши що я пригадав минуле. Чому? Так, це було неочікувано але...мені здалося що в той момент він був більше схильним до страху аніж радості. Невже у нього є що від мене приховувати? Так, я чудово розумів що його раптова любов до мене не з проста. Він не та людина, котра могла так запросто змінитися через якусь там...можливість втратити людину котру по суті ненавиділа. Я не спитав його проце. Але все ж це запитання залишилося відкритим для мене. І до того ж, я знав що батько точно не скаже істинної правди.

***

Вітер на вулиці не стих, тому я до обіду виконав усі плани та пішов до кабінету батька. Уляна, нова секретарка батька посміхнулася побачивши мене. Я зайшов до кабінету і погляд батька піднявся вгору.

- О. Макс, - він глянув на годинник на своїй руці, - Пообідаємо?

Я натягнуто посіхнувся. Все ж, після сніданку мені не вдавалося зробити посмішкою до нього справжнею.

- Вибач, можливо іншим разом. Я маю забрати Дениса з школи, саме тому по суті я тут. Ти не проти якщо я залишуся дальше вдома? 

- Звичайно ж, якщо тобі вже немає що робити в офісі то краще відпочинь. Тільки будь обережний на дорозі. Вітер жахливий.

Я кивнув головою в знак згоди.

- До вечора, - сказавши це я розвернувся і вийшов з кабінету.

Невдовзі я уже вийшов з офісу і схопив свій шарф, котрий ледь не знесло. Вітер справді жахливий.