Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

Після того, як я ледве випустила зі своїх обіймів Євгенія, то мій маршрут пролягав додому. На жаль, мені щастило потрапити в сильні затори, які перетворили сорока хвилину поїздку на подорож тривалістю понад дві години.

До квартири я зайшла на пів години раніше за Ральфа, який сьогодні прийшов доволі рано. За цей час мені вдалося лише швидко прийняти душ. Треба було змити сліди злочину та парфуми Маланюка з мого тіла, які кардинально відрізнялися від тих, якими користувався Лауда.

Як тільки я загорнула себе в атласний чорний халат, який ледве прикривав мої коліна, то Ральф уже скидав у коридорі взуття. Мабуть, варто було зустріти свого чоловіка, але така пропозиція була проігнорована моїм мозком. Я одразу пішла до спальні, де бухнулася на ліжко та заплющила очі. Однак не довго тривала моя релаксація. Її порушив Лауда.

Він сів на край ліжка та важко сопів носом. Мабуть, хоче попросити в мене вибачення, проте не знає, як почати розмову.

- Ліно, - невдовзі прокотився його голос кімнатою.

- Що? - запитала я.

- Ти тримаєш на мене зло?

Я відкрила свої блакитні очі. Це питання змусило піднятися мене на ноги. Зараз мені хотілося втекти, бо відчувала сором перед ним.

- Ти куди?

- Мені не хочеться говорити зараз.

Ральф наче застиг, а потім опустив голову. Він ховав свій засмучений вираз обличчя, а також сльози, що виступили на очі. Йому було боляче, але мені зараз також не солодко.

- Вибач мені, - говорив чоловік. - Я дарма так повівся, але знай одне - моє кохання до тебе надзвичайно сильне. Ти настільки мені дорога, що я просто не переживу, якщо з тобою щось станеться, або ти підеш від мене...

- Не говори такого, - глянула я на нього, відчуваючи, як все всередині переверталося.

- Я тобі кажу правду.

- Знаю, - вийшла я з кімнати.

Що робити? Мене стало трясти. Я схопила свій телефон та пішла на балкон. Спочатку пальці хотіли написати Євгенію, але про себе дала знати Ірина, про яку абсолютно забулася.

- Ліно, я досі вмираю від цікавості.

- Вибач, - надрукувала я. - Трішки замоталася та не мала змоги відповісти…

- Та все ок. Я все розумію. Сама, як муха в окропі крутилася. То хто він?

- Тобі говорити ім'я?

- Як хочеш.

- Ну тоді скажу так - колишній знайомий з яким я мала колись відносини, але вони не склалися.

- Чому? Давно це було?

- Два роки тому. Коли Толік пішов до тебе.

- Я зрозуміла..

- Щось не так? - запитала я, відчувши погіршення настрою подруги.

- Та про Толіка згадала, - відписала руда. - Не зважай, бо моя реакція на нього завжди така.

- Гаразд, - надрукували мої пальці.

- То чому розійшлася з таким спекотним молодиком? - не втрачала Ірина цікавості.

- Бо дуже багато один одному брехали...

- Шкода, але бачу між вами досі є вогонь. Це видно... Він до речі, здається, поїхав одразу за тобою. Вірно? Щось було цікаве далі.

Ірина просто витягувала з мене інформацію, з якою мені не дуже хотілося ділитися. Не знаю чому, однак я бовкнула, що Маланюк дійсно поїхав за мною, але що було між нами я не уточняла, бо до мене прийшов Ральф.

- Може ти відірвешся від свого смартфону, та ми разом повечеряємо?

- Гаразд, - погодилася я.