Читати книгу - "Учитель"

після від’їзду з N. — але Гансден не міг цього знати: він бачив мене лише в ролі клерка Крімсворта — підлеглого серед багатих незнайомців, котрий відповідає на зневагу непроникним виразом обличчя, усвідомлюючи свою непривабливу зовнішність, яка не викликає співчуття; гордо відмовляючись привернути до себе увагу, знаючи, що буде знехтуваний; не бажаючи виявляти захоплення, впевнений, що це його почуття висміють. Гансден не міг знати, що відтоді юність і краса стали для мене предметами повсякденного вжитку, що я вивчав їх у вільний час — до того ж, вельми пильно — й розгледів тонку тканину правди під вигадливою зовнішньою вишивкою. Хоча він і був достатньо зіркий, але не міг проникнути в моє серце, прочитати мої думки і виявити там симпатії чи антипатії. Він недостатньо довго та не досить добре знав мене, аби збагнути, наскільки незначно впливають на мої почуття фактори, важливі для більшості людей; натомість інші чинники здатні підняти мої почуття високо-високо — і тим швидше та ефективніше діють вони на мене, бо підвладний їм лиш я. Також він навіть близько не міг уявити собі справжню історію моїх стосунків з м-ль Ретер, бо ні йому, ні будь-кому іншому не була відома її дивна закоханість у мене: її лестощі та хитрощі бачив лише я — й мені вони були адресовані; але це змінило мене, бо я зрозумів, що МОЖУ справити враження на жінку. Ще солодша таємниця гніздилася глибоко в моєму серці; вона наповнювала мене водночас силою та ніжністю і легко знешкоджувала жало Гансденового сарказму; завдяки їй я й не червонів від сорому та не кипів від люті. Але всього цього не міг йому сказати — принаймні, зараз нічого певного; бо невизначеність запечатала мені вуста, і, відповівши Гансдену мовчанням, я ніби показав йому — нехай він зараз судить, як хоче. Так і сталося; він, певно, подумав, що був до мене надто суворий, і я буквально розтрощений під гнітом його нарікань. Отож, щоб трохи пом’якшити вплив своїх слів, він сказав, що я, без сумніву, знайду вихід із ситуації, бо стою лише на порозі життя, й оскільки не позбавлений розсудливості, то кожен мій хибний крок буде мені добрим уроком.

Саме тоді я повернув обличчя до світла; наближалися сутінки; до того ж, моє перебування біля вікна не дозволяло Гансдену впродовж останніх десяти хвилин бачити мене; змінивши позицію, він запримітив вираз мого обличчя і прокоментував його так:

— До біса! Погляньте-но, який у нього самовдоволений вираз! Я думав, він згорає від сорому, а він сидить і шкіриться, ніби хоче сказати: «Нехай базікають, що хочуть, а у мене в кишені філософський камінь, а в шафці — еліксир життя; тож я незалежний ані від обставин, ані від Долі!»

— Гансдене, ви щойно згадали про виноград; я саме згадав про фрукт, який мені подобається більше за ваш тепличний виноград з N. — про унікальний дикоростучий фрукт, котрий я сам відкрив і сподіваюся одного дня зірвати й покуштувати. Вам нема сенсу пропонувати мені ковток своєї гіркоти чи лякати спрагою — у мене солодкий передсмак на піднебінні й сподівання свіжості на губах; тому й можу відкинути неїстівне та перетерпіти виснаження.

— Як довго?

— До наступної спроби: оскільки приз якнайповніше відповідає моїм сердечним сподіванням, я боротимуся за нього з бичачою силою.

— Невдача розчавлює бика з тією ж легкістю, як і переспілий виноград; гнів керує вами, й оскільки ви народились із дерев’яною ложкою в роті — на неї вам і слід розраховувати.[235]

— Охоче вірю вам; але маю намір змусити свою дерев’яну ложку виконувати ту саму роботу, яку для деяких робить великий срібний черпак: якщо тримати міцно й користуватися вправно, то й дерев’яна ложка допоможе з’їсти бульйон.

Гансден підвівся:

— Розумію, — сказав він, — ви один із тих, хто найліпше розвивається без нагляду та діє краще без сторонньої допомоги — тобто сам прокладає собі шлях. То я піду, — не додавши більше ні слова, він зібрався йти і вже коло дверей зронив:

— Крімсворт Хол продано.

— Продано, — луною відізвавсь я.

— Ви ж, певно, в курсі, що три місяці тому ваш брат збанкрутував?

— Що? Едвард Крімсворт?

— Саме так; і його дружина повернулася до своїх батьків, коли все пішло не так, і характер Едварда зіпсувався разом зі справами; і він погано обійшовся з дружиною: я ж казав вам, що одного дня він перетвориться для неї на тирана; стосовно ж його самого…

— Так — що сталося з ним?

— Нічого особливого — не лякайтеся; він віддав себе під захист суду, який складався переважно з його кредиторів і знайшов із ними компроміс: за шість тижнів був уже знову на плаву, повернув дружину назад і далі процвітає, мов вічнозелений лавр.

— А в Крімсворт Холі… вся обстановка була продана?

— Усе — від рояля до кухонної качалки.

— А меблі з дубової їдальні — їх також продали?

— Звісно: чому дивани та крісла з цієї кімнати мають бути священнішими за інші?

— А картини?

— Які картини? Наскільки мені відомо, у Крімсворта не було колекції картин — він ніколи не заявляв, що є любителем живопису.

— Там було два портрети — вони висіли по боках від каміна; ви не могли про них забути, містере Гансдене; ви ще казали, що портрет леді….

— Так, пам’ятаю, жінка з тонким аристократичним обличчям, задрапірована у шаль… цей портрет також продавали разом з усім іншим. Якби ви були багаті, то могли б купити його; бо, наскільки пам’ятаю, ви казали, що то портрет вашої матері: тепер бачите, як погано не мати ані пенні за душею.

Я й справді це бачив. Та не завжди ж буду бідняком — зможу ще я колись його викупити.

— Ви не знаєте, хто його купив? — перепитав Гансдена.

— Звідкіля мені знати? Я ніколи не цікавлюся, хто що купує, — чую слова непрактичної людини: невже весь світ має цікавити те, в чому зацікавлений лише він? А зараз на добраніч — завтра вранці від’їжджаю до Німеччини і повернуся за шість тижнів та, можливо, ще раз навідаю вас; цікаво, чи будете ви все ще без роботи? — і він засміявся, глузливо й безсердечно, мов Мефістофель, та зник, продовжуючи сміятися.

Деякі люди, якими б байдужими вони вам не були після тривалої відсутності, примудряються при розставанні залишити по собі приємне враження, але не Гансден; зустріч з ним вплинула на мене, як гавкіт на перуанський вітрильник — хриплий, нагальний, злий — та чи вдихнув він життя в вітрило