Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі"

– А коли будуть результати? Я дуже додому хочу! – я жалібно подивилася на нього, ніби він був вершником моєї долі. А потім вловила не менш жалібний погляд Насті, яка дуже не хотіла лишатися на самоті.

– На жаль, Селіванова, результати лише завтра. А поки полежіть, відпочиньте.

Лікар вийшов із палати, а я підвелася і пішла до медсестри здавати аналізи. Голова все ще дико боліла і я з нетерпінням чекала, коли мене вколють. А коли повернулася до палати, виявила там блідого Семенова, який завмер у нервовому очікуванні.

Ну, Аліска, лисиця мала! Молодець!

– Привіт. – кивнула я до Семенова і пройшла до свого ліжка біля вікна. – Алісо, ти навіщо його покликала? Я ж сказала, що зі мною все гаразд.

Тільки Аліса набрала у легені повітря, щоб почати виправдовуватися, як її перебив Семенов. Підлетів до мого ліжка і, обурено піднявши, руки запитав:

– Втратити просто так свідомість на вулиці – це «гаразд», Асю? Не їсти нічого кілька днів, заливатися однією тільки кавою – це теж «гаразд»?! Ти що, маленька дитина?

Нічого собі, поворот! Першою моєю реакцією було бажання винно опустити очі, але раптом виникла думка: а якого, власне, дідька?!

– А ти? Семенов, ти хто такий, щоб ось так приходити і винуватити мене, як дівчинку?

– Асю... – опустив руки він, здався все-таки. – Зрозумій, ми за тебе хвилюємось.

Я кинула погляд на Алісу, яка стояла за спиною Олексія та хитала головою на знак згоди. Чудово! Змовилися вже.

– Хто ми, Семенов? Гаразд, Аліса. З нею ми родина. А ти тут до чого? Яке тобі діло до цього всього? Іди, займайся своїми справами!

– Мамо! – заступилася за нього дочка. – Це я зателефонувала і сказала йому, що тобі стало погано! То на мене й кричи! Він одразу все кинув і примчав! Людина хвилюється за тебе, а ти... Що тобі ще потрібно?

– Нічого! Мені не потрібно від нього нічого! – я відвернулася до них спиною та накрила голову подушкою.

Мене охопили злість та обурення. Сама не знаю від чого. Вони, звичайно, мають рацію. Він виявив увагу. І так само зараз тут могли опинитися зараз Олеся, Наташа та Рома. Чого я так збісилася?

Зосередившись, я спробувала відновити спокійний ритм дихання. Забрала подушку і знову повернулася до Аліси та Олексія.

– Мам, так не можна. – зробивши жалібні очі, сказала Аліса.

– Добре. Давайте спочатку.

– Привіт, Олексію! – я простягла йому руку і показово усміхнулася. – Дякую, що прийшов мене провідати, я дуже вдячна тобі за увагу до моєї скромної персони. Так, мені стало зле, і я зомліла. Але я не вмираю, не залишуся калікою і нічого надсерйозного не сталося. Мені вже набагато краще. Трохи болить голова, але мені вже зробили укол і скоро полегшає. Результати аналізів будуть завтра. Тобі повідомити письмово? – спокійно, але достатньо в'їдливо випалила все на одному подиху.

Семенов ошелешено дивився на мене і мовчав кілька секунд, а потім тихо промовив:

– І після цього я клоун, Асю?

Він підвівся і пішов до виходу, кинувши через плече Алісі:

– Тримай мене в курсі. Якщо щось знадобиться – одразу телефонуй.

Двері зачинилися, і я звернула увагу на дві пари очей, які здивовано дивилися на мене: Аліси і Насті.

– Що? – запитала я, розвівши в сторони руки.

– Знаєш мамо? Просто немає слів! – несхвально похитала головою Аліса і вискочила з палати слідом за Олексієм.

А я закрила обличчя руками і з очей ринули гарячі сльози.

– Гей, Асю! Ти чого?!

Я відчула, як піді мною прогинається ліжко. Настя присіла з краю і поклала мені руку на плече.

– Ну, чуєш? Не плач!

Я відірвала руки від обличчя і крізь сльози подивилася на Настю.

– Ну де там твої пиріжки, давай їх скуштуємо!