Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

яким було б Сан-Франциско,— сказала вона,— якби не Велика Пожежа. Такі самі старі дерев'яні і цегляні будинки. І пагорби, як у Сан-Франциско. Японоси жили там задовго до війни. У них там цілий діловий квартал, будинки, крамниці й таке інше, з давніх-давен. Це портове місто. Низенький старий японець, який навчав мене... Я приїхала туди з матросом торгового судна й почала тренуватися, поки була там. Мінору Ічояцу. Він носив піджак і краватку. Був кругленький, мов йо-йо. Заняття проходили у японській офісній будівлі. На дверях у нього був старомодний золотий вензель, а ще передпокій, як у стоматолога. Там лежали номери National Geographic.

Схилившись над нею, Джо схопив її за руку і змусив сісти. Він підтримував її, не даючи знову лягти.

— У чім річ? Ти поводишся, наче хвора.

Він дуже уважно й стурбовано вдивлявся в її обличчя.

— Я вмираю.

— Це просто панічна атака, не більше. Вони у тебе постійно, хіба ні? Я куплю тобі заспокійливе в аптеці готелю. Фенобарбітал підійде? І ми ж нічого не їли з десятої ранку. З тобою все буде гаразд. Коли приїдемо до Абендсена, тобі там і пальцем не доведеться поворухнути. Потрібно буде просто постояти поряд. Я говоритиму, а ти лише всміхайся і будь привітною зі мною та з ним. Побудь із ним, поговори, щоб він лишався з нами і нікуди не йшов. Я впевнений, що коли він тебе побачить, то дозволить нам увійти, особливо зважаючи на декольте твоєї італійської сукні. На його місці я б тебе неодмінно впустив.

— Дозволь мені піти до ванної,— сказала вона,— мені погано. Будь ласка.— Вона вирвалася від нього.— Мене нудить, пусти мене.

Він відпустив, і вона подалася до ванної, зачинивши за собою двері.

«Я зможу»,— вирішила Джуліана. Вона клацнула вимикачем, світло вдарило по очах. Вона примружилася. «Я знайду. У шафі. Подарунок від готелю: леза для гоління, мило, зубна паста». Вона відкрила невелику пачку з лезами. «Так, з гострим краєм». Вона розгорнула нове лезо із масним, чорно-синім полиском.

У душі лилася вода. Вона ступила під водяний струмінь. Господи, вона ж не зняла одяг. Тепер він знівечений. Тканина прилипла до тіла, з волосся стікало. Охоплена жахом, вона перечепилася і мало не впала, навпомацки шукаючи вихід з кабінки. З панчіх бризкала вода... Джуліана розплакалася.

Джо зайшов, коли вона стояла над умивальником. Вона зняла свій мокрий зіпсований одяг і лишилася гола, спираючись однією рукою на умивальник, намагаючись заспокоїтися.

— Господи,— сказала вона, помітивши його поруч,— не знаю, що робити. Мій костюм шерстяний, тепер він геть понівечений.

Вона вказала рукою на купу мокрого одягу.

Дуже спокійно, хоча й із перекошеним обличчям, Джо сказав:

— Ти все одно не в цьому мала їхати.

Він витер її пухнастим готельним рушником і відвів до теплої, застеленої килимом кімнати.

— Вдягни білизну. Накинь щось на себе. Я викличу перукарку сюди, нехай прийде, іншого рішення немає.

Він знову підняв слухавку і набрав номер.

— А які пігулки ти мені збирався дати? — запитала вона, коли Джо закінчив розмову.

— Я забув. Зателефоную до аптеки. Ні, чекай, у мене дещо є. Нембутал чи щось таке.

Він побіг до валізи і почав шукати.

Коли він простягнув їй дві жовті капсули, вона незграбно взяла їх і запитала:

— Вони мене знищать?

— Що?

Його обличчя сіпнулось.

«Нижня частина мого тіла зітліє, лоно висохне».

— Я маю на увазі, у мене знизиться концентрація? — боязко запитала вона.

— Ні. Це ліки A. G. Chemie. У нас вдома продаються. Я приймаю їх, коли не можу заснути. Я тобі води принесу.

Він вибіг.

«Лезо,— подумала вона,— я проковтнула його. Тепер воно розтинає мені черево. Кара. Я — дружина єврея, а зійшлася із гестапівським убивцею». Вона знову відчула, як на очі набігають гарячі сльози. «Це мені за все, що я вчинила. Мене знищено».

— Ходімо,— сказала вона, підводячись,— до перукарки.

— Ти гола!

Він узяв її за руку, всадовив, спробував натягнути на неї трусики, але нічого не вийшло.

— Треба, щоб тобі зробили зачіску,— із відчаєм у голосі сказав він.— Де вона, ця Hur[91] ця жінка?

Джуліана повільно і ретельно вимовляла слова:

— Волосся утворює лося, який видаляє плями з наготи. Гасати, нікуди гайнути, щоб гойдатися на гачку. Гачок від Бога, волосся в'ється, повія волочиться.

«Пігулки. Можливо, скипидарна кислота. Усі вони змішалися і створили найнебезпечніший, найсильніший розчинник, щоб зжерти мене дотла».

Дивлячись на неї, Джо зблід.

«Бачить мене наскрізь,— подумала Джуліана.— Читає мої думки за допомогою свого апарату, хоч я й не можу його знайти».

— Від цих пігулок думки плутаються,— сказала вона.

— Ти їх ще не прийняла.

Він вказав на її стиснутий кулак, і вона побачила, що й досі їх тримає.

— У тебе проблеми з психікою.

Він обважнів, став повільним, ніби якась інертна маса.

— Тобі дуже погано. Ми не можемо їхати.

— Лікар не потрібен,— сказала вона,— зі мною все буде гаразд.

Вона спробувала всміхнутися. Вдивлялася в його обличчя, щоб дізнатися, чи їй це вдалося. «Відображення з його мозку, мої думки розкладаються».

— Я не можу везти тебе до Абендсенів,— сказав він.— Зараз точно ні. Завтра. Може, тобі стане краще. Спробуємо завтра. Ми мусимо.

— Можна мені знову до ванної?

Він кивнув, майже не слухаючи її. Думав про щось своє.

Вона повернулася до ванної, знову закривши за собою двері. У шафі ще одне лезо. Вона взяла його у праву руку і вийшла до кімнати.

— Бувай,— сказала вона.

Коли вона відчиняла двері у коридор, Джо скрикнув і накинувся на неї.

Помах руки.

— Жахливо,— сказала вона.— Вони ранять глибоко. Я мала знати.

«Я можу дати відсіч злодюжкам, які виривають з рук сумки, і нічним волоцюгам. Я впораюся. Куди я поцілила? Схопився рукою за шию і почав крутитися».

— Дай пройти. Не стій на дорозі, бо провчу. Хоча я лише жінка.

Не опускаючи леза, вона відчинила двері. Джо сів на підлогу, притиснувши руку до горла, ніби перегрівся на сонці.

— Бувай,— сказала вона і зачинила за собою двері.

Теплий, застелений килимовою доріжкою коридор.

Жінка в білій уніформі, щось мугикаючи або наспівуючи, котила перед собою візок, опустивши голову. Позираючи на номери на дверях, вона врешті зупинилася перед Джуліаною і підвела погляд, а тоді широко розплющила очі і роззявила рота.

— Ой, дорогенька, ну