read-books.club » Пригодницькі книги » Карафуто, Олександр Васильович Донченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Карафуто, Олександр Васильович Донченко"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Карафуто" автора Олександр Васильович Донченко. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 57 58 59 ... 61
Перейти на сторінку:
сокирою, тривожно загомоніли:

— Що тут таке? Що трапилося? Хто цей обідранець?

Володя догадався, що це ті старателі, на який він сьогодні натрапив у тайзі. Відступ був одрізаний. Юнак обіперся рукою об стіл і, намагаючись бути якомога спокійнішим, зневажливо вимовив японською мовою:

— Спитайте краще в нього, — махнув на корейця, — чого він кинувся на мене з сокирою.

Японці оточили Володю.

— Хто ти? — спитав один з них із шрамом через увесь лоб. — Звідки знаєш японську мову?

— Спочатку скажіть мені, хто ви? — відповів запитанням на запитання Володя.

— Він шукає прикордонників, — вискочив наперед горбатий кореєць. — його підіслано до нас! Він — чекіста! Він — енкаведе!

У Володі потерпла спина — ці люди бояться радянських прикордонників, бояться НКВС! Це — вороги! Але юнак як тільки міг спокійно спитав:

— А вам хіба буде дуже страшно, коли ви взнаєте, що я, наприклад, найголовніший чекіст?

«Аби губа клята не виказала!»

Японці перезирнулись. А Володя, граючи свою роль, з притиском запросив:

— Сідайте, громадяни, сідайте. Вам треба спочити!

Це прозвучало в юнака майже як наказ. Японці знову розгублено перезирнулись і посідали. Лишився стояти тільки четвертий, із шрамом на лобі.

— Ну, а далі що? — спитав він. — Мої громадяни сіли.

— А далі поговоримо, — відповів Володя, спокійно сівши й собі, хоч болісно вирували думки, шукаючи виходу з становища.

— Поговоримо, — бовкнув японець.

— Ви мене, мабуть, вважаєте за старця, — вів далі Володя. — Воно, дійсно, я трохи обшарпаний. Не дивно, адже довелося довгенько пошарити мені з товаришами по тайзі, поки знайшов ваше гніздо.

Японець із шрамом ледве помітно здригнувся.

— Яке гніздо? — спитав він, намагаючись не виказати своєї тривоги. — Які товариші?

Володя зареготав.

— Хіба ніхто з вас не догадується, які в мене товариші? Досить мені тільки свиснути…

Японець із шрамом хутко сунув руку в кишеню широких синіх штанів. Володя помітив цей рух і, змінивши тон, наказав:

— А це покиньте! Пізно! Погрались, і досить!

— Я хотів закурити! — проказав ніяково японець.

— «Гордон-Бат»? Неважненькі, зовсім неважненькі цигарки. До речі, ви не забули взяти цебра, заступи і пачку цигарок біля піщаного горбка? Не забули? Чудово. А як з пісочком? Багато сьогодні намили?

— Хто ти? — вимовив японець, витираючи піт з лоба, його товариші сиділи, не знаючи, що їм робити, прислухаючись до розмови.

І тут Володя поклав на кін останнього козиря:

— А ти чому замовк? — звернувся він раптом до корейця. — Як твої зелені м'ячики? Багато продав?

Кореєць зблід.

— Моя нічого не знай! — залопотів він, — Моя мирний люди!..

— Мирні? Знаємо вас! Досить. Урвалося!

«А далі? Що далі? Що робити?»

Японець із шрамом враз пригнувся, стрибнув уперед і збив Володю з ніг.

Це, певно, був старий і досвідчений вовк. Він перший зумів прочитати на обличчі Володі розгубленість, яку юнак так старанно намагався приховати. Він розгадав, що Володя один-однісінький і тільки випадково потрапив у їхнє лігво.

Юнакові швидко зв'язали руки. Горбатий кореєць кинувся на розвідку і незабаром підтвердив, що навколо справді ніяких «товаришів» немає і що все спокійно.


«КИДАЙ ЗБРОЮ!»

Ремінь туго врізався в шкіру. Володя, мабуть, не витримав болю і зробив якийсь рух, бо японець із шрамом сказав:

— Нічого, зараз перестане боліти, — і мовчки підняв револьвер.

— Не тут! Надворі! Надворі! — спинили його товариші… — В голові буде дірка, в стіні — дірка! Не гаразд у фанзі, треба надворі!

Володю вивели з фанзи і тут же, недалечко, поставили під смерекою. Горбатий кореєць приніс сокиру.

— Стріляти не можна, — сказав він. — Постріл далеко чути.

З цим погодилися всі. П'ятеро диверсантів стояли перед юнаком.

— Я — офіцер, — сказав японець із шрамом. — Я не м'ясник. Коли благородна зброя тут зайва, рубайте, хто хоче, але я…

Він не доказав. Прозвучав зовсім тихий, але такий зрозумілий наказ:

— Руки вгору!

Троє червоноармійців у зелених картузах прикордонної охорони виступили з хащі. Двоє з них націлилися гвинтівками, а третій високо заніс над головою гранату і так само тихо, зовсім тихо повторив:

— Руки вгору! Кидай зброю!



За останній місяць Володя багато бачив і багато пережив, але він навіть не уявляв собі, до якого тваринного стану може призвести людину жах. На очах у юнака в одну мить змінився горбатий кореєць. Він сполотнів, побілів, як крейда. Підборіддя затремтіло, рот розкрився, не в силі вимовити жодного слова, крім безглуздого тваринного мукання. Кореєць упав навколішки і, простягаючи до червоноармійців руки, безтямно мукав і заникувався, просячи пощади. Тільки японець із шрамом залишився зовні спокійний і навіть вимовив:

— Хлопець сказав правду. Я помилився. Він був не сам.

Останні диверсанти скам'яніли з підведеними вгору руками. Прикордонник з нашивками молодшого лейтенанта забрав у арештованих два револьвери і наказав зв'язати ворогам руки.

Молодший лейтенант підійшов, не ховаючи гранати, до Володі.

— А ти хто? — спитав. — За віщо тебе хотіли вбити? Не помирився з приятелями?

Володя з сльозами радості сказав, хто він і як опинився в тайзі.

— Ви — Дорошук? — недовірливо спитав прикордонник. — Гаразд. З'ясуємо. Але поки що я вважатиму вас теж арештованим. Підемо до прикордонної застави.


Володя помилився, коли думав, що непомітно перейшов кордон.

Чотири доби йшли крізь тайгу троє бійців Н-ського прикордонного загону, поспішаючи за невідомим, який, скористувавшись з темної ночі, під зливу

1 ... 57 58 59 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карафуто, Олександр Васильович Донченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карафуто, Олександр Васильович Донченко"