Читати книгу - "Язиката Хвеська"

просто спробувати вмістити в їхній спальні, а й спробувати занести до їхньої квартири. Для цього потрібно зробити спробу заперти таке ліжко в пасажирський ліфт, бо вантажного в їхньому будинку не передбачено проектом. Словом, чим так мучитися, краще з таким не заводитися.

Коли потім, після всього, Ірина притулила голову в чоловіка на плечі, а Максим відсторонено пестив її волосся, дружина проговорила:

— Як думаєш, мені варто міняти роботу?

— Для чого?

— Контракт із «Комаром» — це серйозно, — Ірина заворочалася, вмощуючись зручніше. — Ти навіть не розумієш, наскілки серйозно. Уявляєш, я — в шоу-бізнесі!

— Не уявляю, — чесно признався Бойко.

— Побачиш: фотосесії, проекти, пропозиції… Мої дівки луснуть від заздрощів! Бач, яка в тебе дружина золота!

— Просто безцінна, — погодився Бойко. — Правда, в контракці все одно напишуть суму…

Іра жартома стукнула його кулачком.

— Касторка ти, Бойко…

— Не знаю, що там з Комаровським цим у тебе вийде, — розмірковував далі Максим: — Але на роботу і правда можеш, мабуть, не ходити. Незалежно від контаркту.

Наставав головний момент — момент існити. Бойко напружився, сподіваючись, що розслаблена Ірина цього стану не помітить та не відчує. Схоже, надії справдовувалися.

— Не треба тобі робота, — повторив він. — Хіба в Комарвського в агенції час від часу. Для розваги.

— Це ще чому?

— Дружини мільйонерів у всіх країнах світу не працюють. Хіба розважаються, позуючи для журналів.

Ірина підвелася на лікті. Потім сіла.

— Хто дружина мільйонера?

Максим Бойко зітхнув — пора.

— Мабуть, день сьогодні такий — день сюрпризів. Я насправді запросив тебе сюди не лише помиритися, хоча мир між нами — для мене, Іро, головне, — його голос звучав урочисто. — Я хотів скзати тобі цю новину у відповідній обстановці. Я не знав, що все так співпаде… Ну, що один вечір принесе стільки сюпризів. Мій сюрприз у порівнянні з пригодами цього вечора спрді дрібничка.

Ірина мовчала. Вон просто не знала, що гворити і чи треба щось говорити.

— Коли я сказав тобі про знайдений скарб, я не жартував. Я справді знайшов скарб, Ірино. Я знайшов мільйон.

Нижня щелепа Іри Бойко попри її волі повільно опустилася.

Простягнувши руку. Максим легенько закрив ї рота.

— Тільки відразу прошу тебе про дві речі, кицю. В світлі останніх подій. Про які я навіть згадувати не хочу… Будь розумна, добре?

Ірина, не знаючи, що відповісти, просто кивнул, погоджуючись: дурними тепер точно бути не треба.

— По-перше, кицю, не розпитуй мене, де я знайшов скарб і за яких обставин. Головне — він є, такими речами не жартують, і я тобі обов'язково цей мільйон покажу. Хай пройде якійсь час. Друге і головне, — Максим глибоко вдихнув і видихнув разом із повітрям: — Нікому. Нічого. Не кажи. Постарайся, Іро. Хоч деякий час. Зможеш?

Ірина Бойко змогла тримати язика за зубами.

Більше того — вона буквально виконала чоловікове прохання: нікому нічого не казала деякий час. Бо дві години — дійсно «деякий час». За ці дві години вона встигла прийти до тями, знайти в холодильнику пляшку шампанського, випити з чоловіком по келиху, ще раз зробити секс, а потім Максим повернувся на бік і заснув.

Ще якійсь час після того, як він рівно засопів, Ірина лежала на спині, дивлячись у стелю.

Та після всього, що сталося сьогодні, починаючи від величезного чорного джипу і закінчуючи приголомшливою новиною про скарб, жінку буквально розпирало.

Спати вона не могла. Підхопилася. Накинула легенький халатик, перейшла в іншу кімнату «люксу», підхопила зі столу недопиту пляшку шампанського, ковтнула просто з горлечка. А тоді знайшла в сумочці свій мобільний і набрала перший номер.

— Ало, Ксюх? Ти не спиш? Жива там? Так зараз помреш: я тепер мільйонерка! Натуральна! Тільки постарайся поки що нікому нічого, бо сама розумієш…

Про зустріч із Комаровським, а тим більше — з самою Аллою Пугачовою. Ірина поки що вирішила дійсно промовчати. Тим більше, що навіть ці події згасали в порівнянні з диким Максимовим везінням, яке буває лише раз у житті і з її, Ірини, принципово новим соціальним статусом.

Закінчивши звітувати подрузі Ксенії, Іра Бойко випила ще шампанського, взяла цукерки з коробки— в хвилини радісного збудження її знову потягнуло на солодке. Навстіж відчинивши балконні двері, аби пустити запах нічного соснового лісу, вона, як це завжди бувало, не стрималася — набрала номер подруги Каті.

А потім — подруги Тані.

А далі — подруги Олі.

Так вона закінчувала цей шалений, шалений, шалений вечір.

Через два дні, вранці, коли Ірина. Цмокнувши чоловіка-мільйонера в щоку, побігла на роботу, а він, поснідавши, пив каву під традиційний ранковий поліцейський серіал, у двері подзвонили.

Дзвінок відірвав Максима не від перегляду драматичного епізоду, в якому бандити розшифрували пліцейського, котрий працював під прикриттям, і тепер збираються катувати, а він, у свою чергу, сподівається викрутитися. Долею хороброго «хорошого хлопця» Бойко абсолютно не переймався: такі спритники завжди викручуються. Та ще, якщо пощастить, переведуть стрілки на когось іншого, як правило на свого головного ворога. Ні, Максим думав про те, наскільки він переконав Ірину не тріпти язиком на всі боки.

Поки що йому здавался — таки переконав. Бо дружина навіть не насідала, аби показав скарб, як обіцяв. Навпаки, погодлася сумлінно і терпляче чекати свого часу. Натомість дзвінка від Артура Комаровського чекала ой як нетерпляче, і Бойко вже починав побоюватися, як би його активна дружина не почала штурм офісу цього самого «Комара».

Ось від чого відволік Максима вранішній дзвінок.

Тримаючи чашку з недопитою кавою, він підійшов і відчинив.

Чоловіка, який постав у дверях, Бойко раніше ніколи не бачив. З першого погляду гість здався йому дуже схожим на орангутанга в людському одязі. Гість крім того був нижчим за Бойка на голову, тому глядів на нього з-під низького покатного лоба.

— Здрастуйте, — спокійно, навіть приязно, наскільки можуть бути приязними орангутанги, притався незнайомець. — Ви — Максим Бойко? Я вгадав?

— Вгадали, — кивнув той. — Є такий. Я тут живу.

— Я взагалі люблю вгадувати, — промовив гість. — Удома ще хтось є? Крім вас ще тут хтось живе?

— А ви вгадайте, — запропонував Максим.

— Хулі гадати, коли я можу глянути.

Однією рукою орангутанг вийняв з Максимової руки чайку. Іншою сильно штовхнув у груди.

Бойко не встиг ані злякатися, ані здивуватися: незномець уже зайшов усередину, а за ним — де не взялися ще четверо людиноподібних приматів такої самої похмурої зовнішності. Статура кожного з них яскраво свідчила про відсутність інтелекту, наявність величезної фізичної сили і бажання швиденько її застосувати до першого-ліпшого нещасливця.

Людина-орангутанг, очевидно, старший в цій зграї,