read-books.club » Публіцистика » Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море 📚 - Українською

Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

129
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море" автора Аліна Центкевич. Жанр книги: Публіцистика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 57 58 59 ... 184
Перейти на сторінку:

Мандрівникам довелося завзято обороняти свої запаси. Зголоднілі ведмеді, почувши їх, збігалися сюди цілою зграєю. Одного разу якийсь неборака так обжерся, що заснув на купі розритих шматків м'яса і сала. Пробудившись, він, очевидно, збирався розкошувати далі, та й заплатив за ласощі життям.

Надворі стояв темний морозяний жовтень, коли полярники вполювали двох останніх ведмедів. Моржі й тюлені давно вже зникли. Океан скувала монолітна, груба плита криги. Над островом запанувала полярна ніч.

Морози, сніговії і бурі довгі дні й тижні тримали людей у тісному, задимленому зимівнику. Вони годинами бездіяльно лежали у спальному мішку, перевертаючись з боку на бік на твердій, з гострими виступами скельній долівці. Не допомагали навіть настелені в кілька шарів ведмежі шкури. Полярники спали або дрімали, бо що можна було ще тут робити? Про що говорити? Вони давно вже розповіли один одному все, що знали. Минуле віддалялося від них, а майбутнє було великим знаком запитання. Вони мріяли про повернення на батьківщину, додому. Нансен охоче згадував той час, коли він жив в ескімосів у Готхобі. Як приємно було в їхньому теплому затишному іглу, що здавалося тоді дуже незручним. Можна було б і свою зимарку обкласти плитами снігу. На жаль, він тут зовсім інакший. З нього не вдалося вирізати великих блоків.

Полярники не шкодували сил, зводячи свою оселю, позатикали всі шпарини, а проте кожен дужий порив вітру сповнював помешкання морозним подихом. Нагріти його було неможливо. Жирова лампа, що безперервно горіла день і ніч, страшенно чаділа, покриваючи все довкола грубим шаром липкої сажі. Треба було спорудити комин. Але з чого? Очевидно, з того, чого мали під рукою найбільше — з ведмежих шкур. Проте ця спроба не вдалася: тяга була надто мала, і кожен подув вітру сповнював хатину чорними клубами диму. Треба було придумати щось інше. Полярники викинули напівпропалену шкуру і вимурували щось подібне до комина з іншого «будівельного матеріалу», на нестачу якого не могли поскаржитися, — з льоду і снігу. На жаль, цей комин від тепла розтавав, перетворюючись на ринву. Вода текла по ній просто в помешкання. Нансен, якого ніколи не покидав оптимізм, розповідав пізніше:

«…В цілому, зиму ми провели досить приємно. Завдяки лампам, температура у помешканні постійно трималася близько нуля. Цього тепла нам, звиклим жити в таборі при температурі мінус сорок градусів за Цельсієм, цілком вистачало. Щоправда, біля стін було значно холодніше. На них осідала волога білими льодовими кришталиками. Здавалося, що ми мешкаємо в мармуровому палаці. Одначе ця пишнота мала і свої вади. Тільки-но температура піднімалася — зі стін стікали струмки, і наше ложе одразу опинялося в калюжі.

Кожен з нас по черзі тиждень кухарював. Це єдине, що трохи урізноманітнювало наше нудне життя і допомагало відраховувати час.

Їжа теж була одноманітна. На сніданок — завжди бульйон з ведмежого м'яса. Ввечері — м'ясо, але вже смажене. В обідній час ми здебільшого спали. На десерт виловлювали пальцями улюблені ласощі — вишкварки з моржевого сала, що горіло в лампах. І так день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Для урізноманітнення страви ведмежатину часом заміняли тюленячим чи моржевим м'ясом. Це була єдина переміна».

Час від часу, коли вже несила було далі витримати безладдя і бруд, полярники в раптовому напливі енергії зішкрябували із стін іній та міняли на постелі шкури. Не очищені як слід від решток м'яса, вони починали гнити і, що найгірше, смерділи. Але найважче було прати білизну. Бруд на сорочках полярники спочатку зчищали ножем, потім кілька годин кип'ятили їх. Після того, добре викрутивши, довго сушили. Чи була якась користь з того? Напевно, була. Деякий час білизна не прилипала до шкіри. Та невдовзі вона знову просякала жиром від брудної верхньої одежі. Руки неможливо було відмити навіть у гарячій воді. Не допомагав пісок, яким їх шарували. Бруд не сходив.

«Руки найкраще мити теплою ведмежою кров'ю, змішаною з жиром, — записав Нансен у своєму щоденнику. — Але ми не завжди мали її під рукою, тому частіше зішкрябували бруд ножем».

Замість рушників і ганчірок полярники послуговувалися мохом, який вони вискубували із щілин у стінах. Потім запихали його назад між каміння.

Руки були такі брудні, що кожен дотик до паперу залишав на ньому брудні жирні плями. Пропадала всяка охота до писання, яке й так було примусом. Та й про що писати? Не було ніяких подій. В житті полярників тепер нічого не мінялося. Цілими тижнями й місяцями за стінами завивав і стогнав вітер або ж стояла жахлива мертва тиша, від якої дзвеніло у вухах. Така тиша буває лише на полярних просторах. Чого б тільки не дали обидва в той час, щоб мати під рукою хоч якісь книжки. Вони вже напам'ять знали весь морський календар і астрономічні таблиці. Іноді переказували один одному уривки з них.

— Чи справді у нас на «Фрамі» було кількасот томів книжок? — питали вони один одного, їм важко було повірити в це.


Зимовий «барліг» Нансена і Юхансена


Розділ сорок дев'ятий
НЕМАЄ СПРИТНІШОГО ЗЛОДІЯ ЗА ПЕСЦЯ

Одноманітне і смертельно нудне життя полярників пожвавлювала невпинна і неприємна війна з песцями. Війна нерівна, бо переможцями в ній завжди були звірі. Вони нахабпо розкрадали все, що попадалося їм, що тільки здужали потягти: уламки бамбукових палиць, сталевий дріт, гарпунні линви, самі гарпуни в брезентових чохлах, каміння і мох, які Нансен так старанно збирав. Не обминули навіть шнурків для вітрила. Фрітьоф беріг їх, мов якийсь скарб, збираючись розплести на нитки для ремонтування одежі. І не вберіг!

Одного разу ці шкідливі бестії поцупили навіть термометр. Нансен насилу знайшов цю необхідну річ, хитро приховану під невеликою брилою снігу. Та недовго він нею

1 ... 57 58 59 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"