Читати книгу - "Підняти вітрила!"

Антон Лупан підійшов до ватажка, одним рухом зірвав з нього пояс, і ятаган та два вигнутих ножі в дерев'яних піхвах з грюкотом упали додолу.

Вірменин ще раз застогнав і вже не ворушився.

Коли пірати були роззброєні, капітан сказав одному о них:

— Візьми мотузку і зв'яжи всіх!

Пірат люто глипнув на нього.

— Не чуєш? — підштовхнув його дерев'яними піхвами стерновий «Сперанци».

За кілька хвилин четверо розбійників були зв'язані, мов снопи. Герасім зв'язав п'ятого, склав їх усіх біля трюму і зв'язав ще раз, уже всіх разом, зробивши з них тюк.

— І це все? — здивовано спитав він, дивлячись довкруг.

Справді, все тривало не більше півгодини і відбулося тик спокійно, аж не вірилось, що вони зустрілися з піритами.

— Стривай, Герасіме, ще не все! — відповів капітан, спрямувавши підзорну трубу на берег. — Зараз візьмемо шлюпку й провідаємо їхню домівку. Може, вони забули там щось. А тим часом витягніть Безбородого, бо він задихнеться в трюмі.

Хараламб та Крістя Бусуйок відтягли Акопа з люка, розв'язали тент, зайшли в трюм і викинули звідти надвір Безбородого, мов лантух. Пірат важко упав на своїх.

Ті спершу здивовано закричали, потім обсипали його лайками й прокляттями.

— Витягніть йому кляп, хай і він відповідає! — звелів Антон.

Але, на загальний подив, Безбородий, хоч і швидко отямився, мовчав, тільки кидав презирливі погляди на своїх поплічників.

— Ага, видно, ти незадоволений нами! — вигукнув один із піратів, метаючи полум'я з очей.

— Чому ви кинулись, не бачачи мене, як було домовлено?

Пірат, це був грек, такий миршавий, що аж дивно, як він опинився в цьому товаристві, вибухнув:

— То ми ще й винні? Ти живеш, як бей, у розкішних готелях то в Стамбулі, то в Піреї, а ми потерпаємо на безлюдному острові, що одного дня нас захопить військовий корабель і всіх повісять. Ми місяцями сидимо тут, а ти попиваєш каву та посмоктуєш цибух у «Пера-Палаці»! Е, ні, капітане, від самого початку ми не так домовлялися! — При цих словах пірат обернувся до Антона: — Пане, я хочу сказати все!

Безбородий пропік його поглядом і смикнувся до нього, але тільки безсило застогнав у мотузках.

— Думаєш, якщо все вибовкаєш, то уникнеш зашморгу? — презирливо спитав він.

Пірат люто заметався, і лють зробила цього хирляка страшним.

— Уникнути зашморгу? Ти ж дуже добре знаєш, що цього разу його не уникне жоден з нас. Але я хотів би тільки одного: щоб тебе повісили раніше від мене… Пане, питайте, я скажу все.

— Про все ми поговоримо пізніше. А зараз скажи, скільки ще людей на березі?

— Троє, але один немічний, я вже й не знаю, звідки це в нього, може, від страху, може, бог покарав цією дитячою хворобою, але коли він бере в руки ніж чи ятаган, то його хапає падуча.

— Де вони зараз, ті троє?

— Один тут, вартує на березі, а решта на протилежному…

— І більше нема нікого? Зваж: якщо брешеш, то опинишся на мотузці раніше від інших.

— Я не брешу, пане, ви самі побачите.

— Хто залишиться на варті? — обернувся Антон до своїх.

Люди завагалися, бо всі хотіли піти на берег у піратське гніздо.

— Я! — відповів по якімсь часі Ісмаїл, позіхаючи.

Сонце підходило до зеніту, припікаючи дедалі дужче, і на палубі почалася задуха. Вітер стих і вже не мав сили принести прохолоду з моря.

Моряки, взявши Негріле, сіли в піратську шлюпку й попрямували до берега. Ісмаїл глянув їм услід, пішов на камбуз, узяв великий металевий ополоник, запхнув його держаком за пояс і вмостився по-турецькому під парапетом, поклавши рушницю на коліна.

— Якщо хтось ворушитися, я оцим давати по голо-ні! — сказав він для початку, показавши на ополоник.

Шлюпка йшла прямо до берега.

— Нема сенсу висаджуватися в іншому місці. Він все одно нас бачить, — сказав капітан, маючи на думці миртового, який, безперечно, стежив за ними з кущів.

І справді, коли шлюпка була десь за сотню кроків від берега, у кущах щось заворушилося, якийсь чоловік у тюрбані висунув на мить голову, розгублено глянув на них, потім очманіло метнувся вгору, втягнувши голову в плечі, намагаючись загубитись серед низеньких дерев.

Ієремія приклав рушницю до плеча.

— Не стріляй! — зупинив його Антон. — Йому звідси нікуди втекти.

Через кілька хвилин вони витягли шлюпку на пісок і подалися на пагорб услід за піратом. Негріле скавучав, рвучись уперед, але Мігу, за порадою капітана, міцно тримав його, бо втікач, безперечно, озброєний, а собачі зуби заслабкі проти ятагана.

— Пане, — сказав Герасім, підозріливо дивлячись довкруг, — нам треба розсипатися, а не йти гуртом.

— Не турбуйся, — відповів капітан. — Якщо в них десь тут є схованка, ми побачимо їхні сліди в траві, вони ж бо не птахи, щоб літати в повітрі.

Вони вибрались на вершину пагорба й зупинились здивовані. Внизу глибоко в острів врізувалась бухта, вітер зовсім ущух, срібляста вода в бухті сліпуче виблискувала на сонці, ніби плавилось скло у величезному казані. Майже біля самісінького берега стояв на якорі двощогловий вітрильник і ніби теж ось-ось мав розтопитися.

Герасім приклав руку дашком до очей.

— Пане! — закричав він схвильовано. — Пане, але ж це…

Антон Лупан опустив підзорну трубу.

— Твоя правда! — відповів він. — Це «Пенелопа», і, знаєш, мені не дивно, що ми знайшли її тут…