Читати книгу - "Історія без міфів. Бесіди з історії української державності"

Меншикова відчинити ворота фортеці та впустити туди російські війська той відповідав, що пана гетьмана немає, а сам він не може відчинити ворота. Взяти ж місто приступом було важко. Меншиков через те вдався до тих козацьких старшин, які почали повертатись від Мазепи і Карла XII після погроз Петра І розправитись із їхніми сім’ями і тепер шукали способу довести свою прихильність до російського уряду. Серед таких був і сотник Іван Ніс, що вказав російському війську на потаємні ходи до міста під великими укріпленими стінами Батурина.

Вночі 2 листопада 1708 р. московські війська вдерлися через ті потаємні проходи в середину Батурина і розпочали жахливу різанину населення. Було знищено до 10 тис. людей, ніхто не мав пощади — ні жінки, ні діти, ні старі люди. Коли в наступні дні селяни довколишніх сіл прибули до міста на базар, то вони побачили на місці Батурина попелища, гори трупів і повне безлюддя…

Гетьманська столиця була знищена дощенту. Так був виконаний наказ Петра І: “Батурин другим в пример сжечь весь”. Від цієї нелюдської розправи над мирним населенням здригнулася вся Україна. Вістка про звірства в Батурині обійшла світ: про них писав і новгородський літописець, і закордонні сучасники (англійці, австрійці). Але цим справа не обмежилась.

Меншиков і його війська, які окупували значну частину Лівобережної України, розпочали тут жорстокий терор. Усіх, кого запідозрювали у співчутті Мазепі, знищували. Кожного прихильника української справи чекала страта. Поширювались доноси — бо донощики діставали вищі посади, винагороди, землі, маєтки за рахунок своїх жертв. Почалась загальна деморалізація українського суспільства. З одного боку — страх перед звинуваченням у співчутті Мазепі чи Українській державі, з другого — бажання легко збагатитись.

Трагедія Батурина була першою українською жертвою в ході Північної війни — війни Росії і Швеції, в якій не було абсолютно ніяких національних інтересів України. Далі — інша драматична сторінка: Запорозька Січ.

Запорозькі козаки на чолі з отаманом Костем Гордієнком, які не завжди підтримували Мазепу, а часом і погрожували йому за шляхетсько–старшинську політику, з приходом Карла зрозуміли, що Мазепа — менше зло, аніж Московська держава. І козаки на чолі з Гордієнком також переходять на бік Карла XII. Це була значна підтримка шведському війську. Шведській армії відчутну допомогу подали запорозькі козаки, які розпочали навесні 1709 р. витісняти російські війська з території південної Полтавщини. Були знищені московські гарнізони в Кобеляках, Царичанці та інших містечках; запорожці прихиляли населення на бік шведів, аби воно давало продукти війську і фураж. Під Нехворощею був розбитий запорозькими козаками російський гарнізон. Крім того, кошовий отаман Кость Гордієнко підписав (за підтримки Мазепи) у Великих Будищах угоду з Карлом XII, за якою король не мав підписувати з Росією угоди, допоки Україна не здобуде своєї незалежності.

Тож Петро І дав наказ зруйнувати і Запорозьку Січ. Він давно уже ненавидів запорожців, які підтримували боротьбу населення проти російського панування в Україні та надавали допомогу антифеодальним виступам у самій Росії. Зокрема, так було під час повстання донських козаків і російських селян на чолі з Кіндратом Булавіним. Тому цар Петро І вирішив розправитись і з цим гніздом української вольниці.

Російське військо під командою полковника П. Яковлєва та козацького полковника Гната Ґалаґана на початку квітня 1709 р. підійшло до укріплень Січі. Вона була зачинена на всі ворота, і козаки не пускали російських стрільців до себе. Запорожці, власне, не розуміли, чого сюди прийшли війська царя.

Частина козацького населення була на промислах, у плавнях, на хуторах, випасала коней, готувала порох. Інша частина пішла в похід на Крим. Тоді виступив знаний козаками Ґалаґан і оголосив, що вони прийшли до запорожців як друзі. Довірливі козаки відчинили ворота січової фортеці.

Туди увірвались російські війська, і розпочалась кривава драма. Козаки схопились за шаблі, але було вже пізно. Вони захищали кожен клаптик землі, кожну церкву, кожен курінь. Але їх там зачиняли і спалювали живцем. Меншиков повідомив царю, що відразу він стратив 300 козацьких старшин.Січ була розгромлена вщент. Кошовий отаман Степаненко згодом писав гетьманові І. Скоропадському: “Голови луплено, шиї до плахи рубано, вішано й інші тиранські смерті завдано… мертвих із гробів многих не тилко товариства, но і чернеців одкопувано, голови оним утинано, шкури луплено і вішано”.

Зруйнована була Січ, зруйновані сусідні укріплення — Перевалочна та інші. Російські стрільці спускалися вниз по Дніпру і виловлювали в плавнях мисливців–козаків. Дніпро розлився, плавні були перетворені в суцільне море, і запорожці часом опинялися серед очеретів, на маленьких острівцях. Але й там їх знаходили і вбивали.

На знак перемоги над українською вольницею вперше в історії у столиці Московської імперії пролунав із гармат переможний салют…

Жорстоке руйнування Січі та столиці Гетьманщини Батурина — то було руйнування великих завоювань у державницькому житті українського народу. Частина козаків, що перебувала в поході проти татар, повернувшись на Січ і не заставши нікого живого, пішла назад. Вони попросили у кримського хана, проти якого щойно воювали, дозволу осісти в межах Нижнього Подніпров’я, що контролювалось Кримом. Хан дозволив козакам оселитись по притоці Дніпра — річці Олешки. Тут і була заснована так звана Олешківська Січ. Цікаво, що Петро І був такий лютий на запорозьких козаків, що наказав нікого з них не впускати в межі України, а хто потрапить до рук російських військ, піддавати тортурам: рубати руки, ноги, виколювати очі. Олешківська Січ проіснувала до 1734 р.

У цей час Петро І дав розпорядження обрати нового керманича України, бо козацька армія могла б уся перейти до Карла ХІІ. Потрібен був гетьман, який би цього не допустив. Цар вирішив поставити на гетьмана стародубського полковника Івана Скоропадського. Деякі історики стверджують, що він був однодумцем Мазепи, про що Петро І не знав.

Скоропадський зі своїми полками на той час воював зі