Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

що так раптово охопила його, а згадка про спантеличені обличчя Рона й Герміони принесла йому велику втіху. "Так їм і треба, — подумав він, — скільки ж можна... сваряться без упину... кого завгодно доведуть до сказу..." Він проминув великий лицарський портрет сера Кадоґана. Сер Кадоґан витяг меча й почав ним розмахувати, але Гаррі не звертав уваги.

— Назад, трясогузко! Готуйся до бою! — зарепетував приглушеним від заборола голосом сер Кадоґан, але Гаррі йшов собі далі, тож сер Кадоґан стрибнув, переслідуючи його, у наступну картину, де нарвався на величезного й розлюченого пса-вовкодава.

Решту обідньої перерви Гаррі самотньо просидів під люком на верхівці Північної вежі. Тож, коли задзвонив дзвінок, він першим піднявся по сріблястій драбині до класу Сивіли Трелоні.

Після настоянок Гаррі найбільше ненавидів віщування, переважно через звичку професорки Трелоні мало не щоуроку пророкувати його передчасну смерть. Худюща, щільно закутана в шаль і завішана разками блискучого намиста, з очима, що їх неймовірно побільшували величезні окуляри, вона нагадувала якусь комаху. Коли Гаррі зайшов до кімнати, Трелоні заклопотано розкладала на крихітних хитких столиках, що заповнювали все приміщення, пошарпані книжки в шкіряних палітурках. Світло від задрапірованих тканиною ламп та від каміна, де мерехтіло полум'я з солодкавим до нудоти запахом, було таке невиразне, що вона, здається, й не помітила Гаррі, який сів якнайдалі від неї. Ще за п'ять хвилин у класі з'явилися всі учні. З люка виліз Рон, пильно роззирнувся на всі боки, побачив Гаррі й почимчикував прямісінько до нього, вибираючи найкоротший шлях між численними столиками, крісельцями та пуфиками.

— Ми з Герміоною більше не сварилися, — сказав він, сідаючи біля Гаррі.

— Добре, — буркнув Гаррі.

— Але Герміона просила переказати, що було б непогано, якби ти перестав зривати на нас свою злість.

— Я не...

— Я просто передав її слова, — урвав його Рон. — Але я з нею згоден. Ми ж не винні, що Шеймус і Снейп так до тебе ставляться.

— Та я ж ніколи не казав...

— Добрий день, — привіталася професорка Трелоні своїм, як завжди, ефемерним, потойбічним голосом, і Гаррі затнувся, знову відчуваючи роздратування й сором за себе. — Вітаю вас усіх знову на віщуванні. Я, звісно, пильно стежила за вашою долею під час канікул і рада бачити, що ви всі безпечно повернулися в Гоґвортс, хоч я в цьому анітрохи й не сумнівалася.

На столиках перед вами лежать примірники "Оракула снів" Ініґо Імаґо. Тлумачення снів — це найточніший засіб передбачення майбутнього, до того ж, цілком імовірно, що вам доведеться складати це для отримання СОВ. Зрозуміло, це аж ніяк не означає, що успіх чи провал на іспитах хоч якось пов'язані зі священним мистецтвом віщування. Якщо ви маєте Всевидяче Око, то дипломи і звання мають невелике значення. Але директор вважає, що без іспитів не обійтися, тож...

Кінець речення пролунав ледь чутно, але ні в кого не залишилося сумніву, що професорка Трелоні ставила свій предмет значно вище за такий дріб'язок, як іспити.

— Перечитайте, будь ласка, вступ і зверніть увагу, що пише Імаґо на тему тлумачення снів. Після цього розділіться на пари. Витлумачте за допомогою "Оракула снів" останні сни одне одного. Почали.

Єдиною перевагою віщування було те, що сьогодні воно не складалося з двох уроків. Коли всі нарешті прочитали вступ, на тлумачення снів залишалося не більше десяти хвилин. За сусіднім з Роном та Гаррі столом сиділи Дін і Невіл. Невіл одразу почав детально описувати свій кошмар, у якому величезні ножиці красувалися в найкращому капелюшку його бабусі. Гаррі з Роном похмуро дивилися одне на одного.

— Я не пам'ятаю своїх снів, — сказав Рон, — почнімо з тебе.

— Мусиш пригадати хоч один, — не погодився Гаррі. Він не хотів ні з ким ділитися своїми снами, бо й так добре знав, що означають його постійні видіння з цвинтарем. Йому не потрібні були тлумачення ані Рона, ані професорки Трелоні, ані того ідіотського "Оракула снів".

— Мені недавно наснилося, що я граю в квідич, — наморщився Рон, намагаючись хоч щось пригадати. — Що б це могло значити, на твою думку?

— Мабуть, тебе з'їсть величезна кулька зефіру, — байдуже гортав Гаррі сторінки "Оракула снів". Нудно було вишукувати в "Оракулі" різні сни, і Гаррі анітрохи не зрадів від домашнього завдання професорки Трелоні — цілий місяць записувати свої сни в окремий щоденник. Коли пролунав дзвоник, вони з Роном перші злізли по драбині. Рон не переставав нарікати.

— Ти хоч зрозумів, якою купою домашньої роботи нас завалили? Бінсові треба здати півметровий реферат про війни велетнів, Снейпові — тридцять сантиметрів про місячні камені, а тепер ще мусимо цілий місяць записувати сни для Трелонки! Фред і Джордж недарма попереджали нас про рік СОВ! А якщо ще й та Амбриджка щось утне...

Коли вони увійшли до класу захисту від темних мистецтв, професорка Амбридж уже сиділа за вчительським столом, одягнена, як і вчора, в пухнастий рожевий джемпер, та ще й з великим оксамитовим бантом на голові. Гаррі знову виразно уявив собі величезну муху, що необачно сіла зверху на ще величезнішу ропуху.

Учні заходили до класу тихенько. Ніхто ще не знав професорки Амбридж і не міг передбачити, чи буде вона дуже сувора щодо дисципліни.

— Ну, добрий день! — привіталася вона, коли, нарешті, всі порозсідалися.

Дехто з учнів пробелькотів у відповідь: "Добрий день".

— Овва, — сказала професорка Амбридж. — Цьогомало. Ви повинні відповідати так: "Добрий день, пані професорко Амбридж". Попрошу ще раз. Добрий день, учні!

— Добрий день, пані професорко Амбридж, — пролунав незлагоджений хор.

— Отак-от, — солодко промовила професорка Амбридж. — Було ж не дуже складно, правда? Прошу сховати чарівні палички й витягти пера.

Багато учнів сумно перезирнулося. Ще ніколи після наказу "сховати чарівні палички" не бувало цікавих уроків. Гаррі поклав свою паличку в портфель і витяг перо, чорнило й пергамент. Професорка Амбридж вийняла з сумочки власну чарівну паличку, незвично коротку, і різко вдарила нею по класній дошці. Там одразу з'явилися слова:

Захист від темних мистецтв. Повернення до основних принципів

— Досі ви цей предмет вивчали досить фрагментарно і безсистемно, — заявила професорка Амбридж, повернувшись обличчям до класу і переплівши перед собою пальці. — Через постійну зміну вчителів, які, до речі, не завжди дотримувалися схваленої міністерством програми, ви, на жаль, далеко відстали від того рівня, якого маєте цього року досягти для успішного отримання СОВ.

Можу вас, однак, утішити тим, що ми залагодимо всі ці проблеми. Цього року