Читати книгу - "Хроніка капітана Блада"

Блад уже закінчував цю операцію, коли Макартні розплющив очі й вирячився на нього.

— Авжеж, це я — ваш давній друг, капітан Блад. Я оце намагаюсь влаштувати вас якнайзручніше на цю ніч. Коли вас вранці знайдуть, ви можете розповідати своїм рятівникам які завгодно зручні для вас брехні, що порятують вас від необхідності пояснювати те, чого неможливо пояснити. Бажаю вам, дорогий майоре, доброї ночі.

Він перестрибнув мур і швидко подався по дорозі до моря.

На молу байдикували англійські матроси, які доставили майора з «Роял Дачіс» на шлюпці й тепер чекали на його повернення. Трохи далі кілька місцевих мешканців вивантажували з човнів рибу. І ніхто не звертав на Блада ніякої уваги, коли він простував у кінець молу, де вранці пришвартував пінассу. В рундуці, куди він поклав торбини з золотом, ще залишилося трохи харчів, які він прихопив минулої ночі на «Естремадурі». Поповнити їх запас він не наважився, тільки набрав з джерела два барильця води.

Після цього він ступив у пінассу, відштовхнувся й схопився за весла. Попереду була ще одна ніч у відкритому морі. Проте вітер не змінився, він був попутним, як і минулої ночі, й мав добре прислужитись Бладу дістатись до Гваделупи, куди він вирішив спрямувати своє суденце.

Вийшовши з бухти, Блад підняв вітрило і поплив на північ вздовж берега, де скелі, що стояли у воді, кидали чорнильно-чорні тіні на залиту білим місячним сяйвом поверхню моря. Човен неквапливо просувався вперед, розрізаючи схожу на збрижену ртуть воду, й нарешті острів залишився позаду. Тепер перед капітаном Бладом лежала десятимильна смуга відкритого моря.

Неподалік від Гранд-Тер, східного з двох головних островів Гваделупи, Блад ненадовго зупинився почекати сходу сонця. Коли зайнялося на світ і вітер посвіжішав, він пройшов упритул біля Сент-Енн, де не зустрів жодного корабля, обігнув цей острів і попрямував на північний схід. Через дві години він був біля Порт дю Муль.

В гавані стояло з півдесятка кораблів, і Блад довго й з тривогою розглядав їх, поки його погляд не зупинився на чорній бригантині, череватій, як фламандський олдермен. Така форма корпусу досить красномовно свідчила, що судно голландське. І капітан Блад, підійшовши до нього, впевнено піднявся на палубу.

— Мені треба якнайшвидше дістатись до північного узбережжя Французької Еспаньйоли, — звернувся він до кремезного шкіпера, — і я вам добре заплачу, якщо ви доставите мене туди.

Голландець подивився на нього не дуже прихильно.

— Якщо ви так поспішаєте, то вам треба пошукати того, що вам потрібно, десь-інде. Я йду в Кюрасао.

— Я ж сказав, що добре заплачу. П'ять тисяч золотих цілком компенсують вашу затримку.

— П'ять тисяч? — Голландець недовірливо витріщився на Блада. Такої суми він не сподівався заробити за цілий рейс. — Хто ви такий, сер?

— Яке це має значення. Я той, хто готовий заплатити п'ять тисяч золотих.

Шкіпер бригантини примружив свої маленькі сині очі.

— Заплатите наперед?

— Наперед заплачу половину. Другу половину я маю одержати там, куди хочу дістатись. Але ви можете затримати мене на борту свого корабля доти, доки я з вами не розплачусь.

Щоб голландець не схитрував, Блад вирішив не говорити, що він має при собі всю цю суму.

— Ну що ж, я міг би вийти в море й сьогодні вночі,— повільно мовив шкіпер.

Блад зразу ж витягнув одну із своїх торбинок. Другу він засунув у барильце з водою, що стояло в рундуці пінасси, і вона спокійно пролежала там ще чотири дні, поки бригантина не ввійшла у протоку між Еспаньйолою й Тортугою.

Тут капітан Блад оголосив, що бажав би зійти на берег, заплатив решту грошей і спустився в свою пінассу. І коли голландець побачив, що Блад спрямував її не на Еспаньйолу, а на північ, до Тортуги, цієї піратської фортеці, то його невиразні підозри цілком підтвердились. Проте це його нітрохи не схвилювало. Крім Блада, він був єдиною людиною, яка мала зиск від угоди, укладеної на острові Марі-Галанте.

Таким чином капітан Блад повернувся нарешті на Тортугу до своєї флотилії, яка вже оплакувала його як покійника. З цією флотилією, що складалася з п'яти великих кораблів, він через місяць з'явився в бастерській гавані з наміром поквитатися з полковником де Кулевеном, якому, на думку Блада, він дещо заборгував.

Його прибуття на чолі такої могутньої сили викликало переполох не тільки серед населення, але й у гарнізоні. Проте він з'явився надто пізно. Полковника де Кулевена там уже не було, і поява капітана Блада не могла його злякати, бо полковника на той час заарештували й відправили до Франції.

Про це капітана Блада повідомив новий військовий комендант острова Марі-Галанте полковник Сансер, що прийняв Блада з усією люб'язністю, на яку тільки може заслуговувати флібустьєр, що поставив на рейді могутню флотилію.

Капітан Блад розчаровано зітхнув, почувши цю новину.

— Який жаль! — вигукнув він. — А мені треба було сказати йому кілька слів. Заплатити невеличкий борг.

— Невеличкий борг в п'ять тисяч золотих, наскільки я здогадуюсь, — зауважив француз.

— Слово честі, ви непогано поінформовані.

— Коли головнокомандуючий французької армії в Америці прибув сюди, щоб з'ясувати обставини нападу іспанців на Марі-Галанте, — пояснив Сансер, — він виявив, що полковник де Кулевен пограбував французьку колоніальну скарбницю саме на таку суму. Доказом цього була розписка, знайдена в паперах мосьє де Кулевена.

— То ось де він узяв ці гроші!

— Я бачу, ви все зрозуміли. — Обличчя коменданта було серйозне. — Грабунок — це тяжкий гріх і ганьба, капітане Блад.

— Цілком з вами згоден. Я сам чимало цим займався.

— І немає ніякого сумніву, що бідолашного де Кулевена повісять.

Капітан Блад кивнув.

— Авжеж повісять. Але ми побережемо свої сльози, полковнику, щоб пролити їх над чиїмось більш гідним цього прахом.

Розділ X

РИФ ПОВІШЕНИКІВ

Тепер уже немає можливості з'ясувати, чи дістав Риф Повішеників свою назву після тих подій, про які я збираюсь тут розповісти, чи він ще раніше називався так серед мореплавців. Джеремі Піт у своєму корабельному журналі також не каже про це ні слова, і тепер надзвичайно важко визначити, на якому саме з численних мініатюрних острівців відбулися ті події. Все, що ми знаємо напевне, бо ці відомості взято з корабельного журналу, який Піт вів на борту «Арабелли», це те, що згаданий острівець належить до групи Альбукеркських островів; розташованих між 12°