Читати книгу - "Ваш покірний слуга кіт"

— Думаю, воно означає або тендітність, або ніжність.

— Звичайно, можна і так розуміти, але справжнє значення цього слова «небезпечність». Бувши тобою, я б написав по-іншому.

— Як же його написати, щоб було поетичніше?

— Бувши тобою, я б ось як написав: «Божественній, небезпечній панночці Томіко під ніс присвячує автор». Додано тільки два слова «під ніс», а як заграла фраза!

— Справді,- проказав Тофу-кун з виглядом людини, якій силоміць втовкмачили незрозумілу річ.

Нарешті господар мовчки перегорнув першу сторінку й прочитав:

В духмяних пахощах пливе

Твоя душа чи тінь кохання?

Який солодкий поцілунок

В гіркому цьому світі!

— Цього я трохи не розумію, — зітхнув господар і передав рукопис Мейтеєві.

— Перестарався, — зауважив Мейтей і передав Канґецу-кунові.

— Ого, справді,- погодився Канґецу й вернув рукопис Тофу-кунові.

— Цілком природно, що ви, сенсей, не розумієте. Адже за десять років поезія розвинулась, змінилася до невпізнання. Сучасної поезії не зрозумієш, якщо читатимеш її на сон або на станції; часто навіть сам автор безпорадний перед запитаннями читачів. Тепер вірші пишуться з натхнення, і автор ні за що не відповідає. Тлумачити вірш і шукати в ньому мораль — справа вчених, нас це не стосується. Недавно мій приятель Сосекі написав таке невиразне оповідання «Ніч» [143], що жоден читач нічого не второпав. Коли я зустрів автора і попросив роз’яснити що до чого, він не захотів мати зі мною діла, а лише відповів: «А я звідки знаю?» Гадаю, саме така риса характерна для поета.

— Можливо, він і поет, але як людина дивак, — мовив господар, а Мейтей доконав Сосекі-куна просто — назвав дурнем.

Тофу-кун ніяк не міг наговоритися.

— Сосекі нам не компанія, але я б хотів, щоб ви читали мої вірші з такою ж прихильністю, як і його. Особливо хочу звернути вашу увагу на: «В гіркому цьому світі» і «Який солодкий поцілунок». Над цим я добряче попомучився.

— Видно сліди ваших мук.

— Цікаве протиставлення солодкого і гіркого — все одно що принада вірша в стилі «хайку» перемішана з гіркотою перцю. Перед такою притаманною лише Тофу-кунові здібністю низько схиляю голову, — захоплюванся Мейтей, насміхаючись з чесної людини.

Нараз господар схопився і, наче щось пригадавши, побіг у кабінет. 3а мить він вернувся з листком паперу і при здоровому глузді заявив:

— Ви вже мали нагоду познайомитися з твором Тофу-куна, тож, прошу, висловіть тепер свою думку про коротке оповідання, яке я вам прочитаю.

— Якщо це епітафія Теннен Кодзі, то ми вже тричі її слухали.

— Будь ласка, помовчіть. Тофу-сан, звісно, я не можу цим похвалитися, але послухайте хоч би для розваги.

— Авжеж, послухаємо.

— Канґецу-кун, до речі, теж послухай.

— Можна послухати і не до речі. Сподіваюсь, не довгe оповідання?

— Близько шістдесяти знаків, — і Кусямі-сенсей почав читати саморобний шедевр.

— «Японський дух! — вигукнув японець і закашлявся, як сухотний».

— Винятковий початок, правда? — похвалив Канґецу-кун.

— «Японський дух! — кричить газетяр. — Японський дух! — кричить злодійчук. Японський дух за одним стрибком перескочив море. В Англії читають лекції про японсыкий дух. У Німеччині ставлять п’єси про японський дух».

— Ого, куди там епітафії! — Мейтей-сенсей випростав спину.

— «Адмірал Тоґо володіє японським духом. І торго вець рибою Ґін-сан володіє японським духом. І шахрай, і спекулянт, і душогубець володіють японським духом».

— Сенсей, додайте, будь ласка, що й Канґецу теж володіє.

— «Що таке японський дух?» — хтось запитав. «Японський дух — це японський дух», — відповіли йому і пішли, а через п’ять-шість кенів добряче відкашля. лись.

— Чудова фраза. В тебе літературний хист. А далі?

— «Японський дух трикутний? Японський дух чотирикутний? Японський дух, як показує назва, дух. А коли дух, то безперестанку коливається».

— Сенсей, усе це вельми цікаво, але, здається, багато у вас того японського духу, — зауважив Тофу-кун.

— 3годен, — поспішив сказати Мейтей.

— «Усі про нього говорять, але ніхто не бачив. Усі про нього чули, але ніхто не зустрічав. Невже японський дух однієї породи з тенґу?»

Господар випалив останнє речення і замовк, очікуючи на реакцію приятелів. Але шедевр був закороткий і слухачі не вловили суті, а тому ждали, що ж буде далі. Та хоч скільки вони чекали, а господар ні пари з уст. Нарешті Канґецу-кун спитав:

— Оце й усе?

— Ага, — коротко відповів господар. Безтурботнішої відповіді годі було сподіватися.

Дивна річ, цього разу Мейтей не заходив у довгу балачку, а, обернувшись до господаря, лише сказав:

— Може б, і ти зібрав свої оповідання в один том і кому-небудь присвятив? Як гадаєш?

Господар не розгубився:

— Може, тобі?

— Все, тільки не це, — відповів Мейтей і заходився обрізувати нігті ножицями, які недавно показував господині.

Канґецу-кун звернувся до Тофу:

— Ти знайомий з панночкою Канеда?

— Весною я запросив її на заняття нашого гуртка, ми подружилися, і відтоді підтримуємо знайомство. Щоразу, як я її стрічаю, мене охоплює своєрідне почуття: я відразу спішу виливати свою радість у віршах і піснях. Усі любовні вірші в цій збірці — плід натхнення, яке черпаю з дружби з представницею прекрасної статі. Оскільки я повинен був від усього серця подякувати цій дівчині, то користуючись нагодою, вирішив присвятити їй свою збірку. Кажуть, в давнину ні один поет не написав прекррасного вірша, якщо його не живила дружба з жінкою.

— Аякже! — відповів Канґецу-кун, у душі підсміюючись.

Вогонь розмови поступово згасав — навіть зборищу пустомолотів настає кінець. Я теж не зобов’язаний цілий день вислуховувати їхню одноманітну балаканину, тому попросив вибачення і вийшов надвір ловити богомолів. Проміння надвечірнього сонця просотувалося крізь густе листя фірміани, лягаючи на землю яскравими плямами, а на стовбурах аж заливалися співом цикади. Мабуть, увечері збереться на дощ.

Розділ VІІ

Останнім часом я захопився спортом. Якщо люди глузуватимуть, мовляв, нічого кіт у цьому не тямить, відповім: «А чи ж давно ви самі не знали, що воно за штука той спорт і найвищим покликанням у житті вважали — їсти й спати?»

Їм би слід пригадати, як ще недавно вони називали неробство блаженним зреченням від мирської суєти й марнували час, як вельможні пани, згорнувши руки й не відриваючи заду від дзабутона. Тепер, бач, безперестанку доймають одне одного своїми дурними порадами: захоплюйтесь спортом, пийте молоко, обливайтеся холодною водою, купайтеся у морі, а влітку виїжджайте в гори ковтати туман! Але ж це, вважай, не що інше, як модна заразна хвороба, привезена із