Читати книгу - "Голодні ігри"

Навколо панувала мертва тиша. А коли переспівниці підхопили мою пісню, стало якось моторошно.

Якийсь час я сиділа поруч і не ворушилася, сльози повільно стікали по моєму обличчю і крапали на Руту. Почувся ще один гарматний постріл — Рута. Я повільно нахилилася й ніжно притиснулася губами до її скроні. Наче боялася збудити, обережно поклала її голову на землю й вивільнилася з її долоні.

Мені краще рушати далі. Щоб продюсери могли забрати тіла. Та й який сенс залишатися?.. Я перевернула хлопця з Округу 1 на спину, взяла його рюкзак і ще витягнула свою стрілу. Рюкзак Рути я також забрала, бо знала, що вона була б не проти. Проте спис я залишила. Зброю, яка зостається в тілах, забирають з арени. Мені зі списа користі ніякої, тож що швидше його приберуть звідси, то краще.

Я не могла відірвати погляду від Рути: вона здавалася ще меншою, ніж завжди, немов маленька тваринка, яка скрутилася калачиком. Я не могла покинути її просто так. Вона була такою беззахисною, хоча їй уже нічого й не загрожувало. Та хіба є сенс ненавидіти хлопця з Округу 1 — він також мертвий. Капітолій — ось кого треба ненавидіти. За те, що він зробив із нами.

У голові залунав голос Гейла. І я більше не могла ні зневажати, ні ігнорувати його нарікання на Капітолій. Смерть Рути змусила мене поглянути в обличчя власному гніву на жорстокість, на несправедливість, спрямовані проти нас. Але на арені, навіть дужче, ніж удома, я почувалася безсилою. Неможливо помститися Капітолію. Чи все-таки можливо?

Раптом я згадала слова Піти: «Просто я б волів знайти спосіб показати Капітолію, що я йому не належу. Що я не якийсь пішак в Іграх».

Тільки зараз я зрозуміла, що він мав на увазі. І раптом мені захотілося зробити щось тут-таки, негайно, щоб усіх присоромити, щоб вони відчули на собі увесь тягар відповідальності, щоб показати Капітолію: хай що з нами зроблять, у кожного трибута залишається часточка себе, часточка, яка ніколи нікому не належатиме. Що Рута була не просто пішаком в Іграх. Так само, як і я.

За кілька кроків од нас, у лісі, цвіли чудові польові квіти. Можливо, це були звичайні бур’яни, але вони були прекрасні: фіолетові, жовті й білі квіти, гордо задерши голівки, красувалися на сонці. Я нарвала їх аж цілий оберемок і повернулася до Рути. Повільно я уквітчала її тіло. Затуливши потворну рану. Прикрасивши обличчя. Вплівши яскраві квіточки в її коси.

Цього кадру вирізати не зможуть. І навіть якщо зараз показують когось іншого, Руту все одно покажуть, коли забиратимуть тіла. Тоді всі побачать, що я зробила. Я відступила на кілька кроків і востаннє подивилася на Руту. Здавалося, що вона просто спить.

— Бувай, Руто, — прошепотіла я. А тоді притиснула три середні пальці лівої руки до губ і простягнула їх до неї. А потім пішла, не озирнувшись жодного разу.

Пташки замовкли. Десь почувся протяжний свист переспівниці, який сповістив про наближення вертольота. Цікаво, як вона про це дізнається? Може, вона чує те, що недосяжно людині? Я зупинилася і підвела погляд. Мені не треба було обертатися, я й так знала, що відбувається. За кілька секунд пташки знову заспівали. Руту забрали.

Інша переспівниця, зовсім молоденька, ще пташа, сіла на гілку неподалік від мене і заспівала мелодію Рути. І моя пісня, і шум вертольота були їй мало знайомі, тому вона підхопила коротеньку пісеньку, яка означала, що Рута в безпеці.

— В безпеці, — мовила я та пройшла попід гілкою. — Більше не треба хвилюватися за неї.

В безпеці.

Я й гадки не мала, куди йти. Відчуття, ніби я знову вдома, яке мені подарувала Рута, випарувалося. Я безцільно блукала аж до заходу сонця. Мені було зовсім не страшно, мою пильність ніби приспали. Я була легкою мішенню. Але дещо все-таки змінилося: тепер я б убила будь-кого, хто потрапив би мені в руки. Без емоцій, без вагань, без відрази. Ненависть до Капітолія анітрохи не применшила моєї ненависті до конкурентів. Особливо до кар’єристів. Саме їм доведеться заплатити за смерть Рути.

Але навкруги не було нікого. Нас залишилося зовсім мало, а арена велика. Скоро продюсери знову вживуть заходів, щоб звести нас разом. Але гадаю, що на сьогодні достатньо крові. Може, вони також хочуть поспати.

Я саме збиралася закинути свої речі на дерево й умоститися на ніч, коли до моїх ніг упав срібний парашут. Подарунок від спонсора. Але чому зараз? Адже в мене достатньо припасів. Можливо, Геймітч помітив, що я занепала духом, і вирішив бодай трохи розрадити мене. А може, там щось помічне на моє глухе вухо?

Я розгорнула пакунок — там був невеликий буханець хліба. Не першосортний капітолійський хліб. А з темного зерна у формі півмісяця. Притрушений насінням. Я згадала урок про хліб із різних округів, який дав мені Піта ще в Тренувальному Центрі. Це був хліб з Округу 11. Я обережно підняла ще теплий буханець. Скільки це коштувало людям з Округу 11, які самі ледве зводили кінці з кінцями? Скільком із них довелося голодувати, щоб прислати мені сюди цей один-єдиний буханець? Звісно, хліб призначався Руті. Але замість того, щоб відкликати подарунок після того, як вона померла, вони попросили Геймітча прислати його мені. Як подяку? Чи, може, вони, як і я, не любили залишатися в боргу? Байдуже, чому вони це зробили, але таке трапилося вперше. Ще ніхто досі не дарував подарунка чужому трибутові.

Я підвела голову й ступила в останні сонячні промені.

— Дякую людям Округу 11, — мовила я.

Я хотіла, аби вони знали, що я впізнала хліб. Що я по-справжньому оцінила їхній подарунок.

Я вилізла на дерево так високо, як тільки змогла, — не тому, що боялася, а просто намагалася втекти якнайдалі від того, що сталося сьогодні. Мій спальний мішок, акуратно згорнутий, лежав у рюкзаку Рути. Завтра я переберу всі свої припаси. Завтра я складу новий план. А сьогодні відпочину і з’їм кілька шматочків хліба. Він добрий. Пахне рідною домівкою.

Незабаром у небі з’явився герб, а у правому вусі залунав гімн. Спочатку показали світлину хлопця з Округу 1, а тоді Рути. На сьогодні це все.

«Нас залишилося шестеро, — подумала я. — Тільки шестеро».

Міцно стиснувши хліб у руках, я заснула.

Іноді, коли все йшло не так, моя підсвідомість радувала мене приємними снами. Прогулянка до лісу разом із батьком. Година