Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Чужинець довго про щось думав. Потім поклав їй на плече руку. Дівчина здригнулася. «Тепер він побачив, яка я худа, — подумала Ашіма. — Ні, не купить мене». Надія згасла в її серці. Велетень глянув на неї, повернувся і поволі пішов геть.
Торговець люто штовхнув дівчинку.
— Ох ти, непотріб! Ніхто не хоче тебе купувати!
Ашіма знову сіла на землю, підібгавши під себе ноги, і байдуже втупилась поперед себе поглядом.
— Коли підходить якийсь пан, ти повинна посміхатися, — підказала їй жінка, що сиділа поруч. — А то стоїш, як камінь. Ну, їж хліб.
Дівчина витягла з ганчір'я хліб і почала їсти.
Похмурий день прояснювався. Минали години. Ашіма відчула, що спина в неї стала холодна, як крига, але не поворухнулась. Поволі сутеніло.
— Вставай! — гукнув торговець. — Я заплатив за тебе двадцять дукатів. І ніхто не хоче тебе купувати. О, дурень я!
В цю мить він відчував до неї таку зневагу, що навіть не вдарив її.
Над землею опустилась темна ніч. Торговець дав дівчині трохи хліба, кухоль води і наклав їй на ноги іржаві кайдани.
Ашіма лишилась сама в маленькій дерев'яній комірчині, прибудованій до будинку. Крізь щілини проривався вітер. Дівчина глибше закопалася в солому і згорнулася в клубочок. Поволі в її голові спливали голоси й картини минулого.
«На горі чайні квітки найкращі,
Та ще краща Ашіма моя»,
нашіптував їй хтось глухим, материнським голосом.
Дівчина намагалась викликати в пам'яті світлі картини минулого. Однак усе було марно! Мрії і дійсність перепліталися між собою. Палають у їхньому селі ковальські вогнища, і чоловіки кують зброю. З півночі насувається ворожа кіннота. Жахливі вісті приносять з собою біженці. Міста й села спалено, чоловіків, жінок і дітей вбито, всюди смерть, кров, полон…
Ось підлітає ворожий кінний загін. Жах скував дівчині руки й ноги, вона не може поворухнутися. До її слуху долинають страхітливі крики. Ударом списа вбито матір. Перший верхівець підхоплює дівчину, кладе її поперед себе на коня і їде геть…
Рабиня скрикнула. Чи все це їй тільки примарилось, чи було насправді?
Непомітно дівчина заснула, схилившись головою на руку. Губи її були міцно стулені. Легкий протяг ворушив її чорне волосся.
Її молоде обличчя не знало сміху.
Венеціанці жили в добре обладнаному караван-сараї. Вони відпочивали після тяжкої, сповненої небезпек і всіляких несподіванок дороги. Адже скоро їм знову треба було вирушати в путь. Насреддін взявся провести їх до Бадахшана. Звідти з першим же караваном він мав повернутися в Кірман.
Матео нетерпляче чекав Марко, який пішов з батьком і Мафіо Поло в місто. Висипавши на ковдру всі гроші з свого гаманця, він старанно перелічив їх. До цього часу він не брав участі в торговельних операціях купців, хоч вони неодноразово й звертали його увагу на сприятливі обставини, якими б він міг скористатися. Сто дукатів! Оце і всі гроші, які він мав. Що з ними вдієш? Матео роздратовано кинув гаманець на постіль.
Ввійшов слуга, запалив каганець і запитав, чого бажає капітан Матео. Той тільки відмахнувся рукою.
— Мені, синку, потрібні дукати, — пробурмотів він у відповідь.
Почувши, що венеціанці повернулися з міста, Матео покликав до себе Марко.
— Що трапилось, Матео? Ви такі стурбовані…
— Сядь-но, сину мій. Що це за країна! А в моєму гаманці всього-на-всього сто нещасних дукатів. — Матео запитливо глянув на Марко.
— Вам потрібні гроші? — спитав Марко. — Скажіть лиш, скільки вам потрібно, Матео.
— Сто нещасних дукатів! І за ці гроші ти можеш купити живе людське серце… Вона худенька, як кізка. — Матео дивився кудись повз Марко. — У неї ноги геть укриті виразками від ударів отого мерзотника. — Він стиснув кулаки і гнівно промовив: — Я вб'ю його!
— Що сталося, Матео?
— Я не можу забути її очей. Такі очі бувають у білявих моряків — ясні, мов море. А худа вона, як кізка! — Матео співчутливо похитав головою і глянув на юнака: — Марко, ти повинен мені допомогти. Я хочу купити дівчину. Бо інакше отой сатана вб'є її Він править за неї сто двадцять дукатів. — Матео нахилився вперед. — Ми візьмемо її з собою. Чуєш? Яка їй буде користь з того, що я тільки викуплю її на волю? Вона одразу потрапить у руки іншому работорговцеві, і для неї знову почнеться все спочатку.
Марко схвильовано схопився з місця.
— Але ж нам зовсім не потрібні дівчата, — вигукнув він. — Нас чекають ще льодовикові гори й пустелі!
— То, значить, хай її забивають на смерть? — холодно спитав Матео.
Марко на мить замислився. Розум підказував йому: не дай умовити себе!
— Ніколи дівчина не витримає важкого шляху, — нерішуче мовив він.
— Ти гадаєш, що її принесли сюди в паланкіні? Що ж, не будемо більше говорити про це.
Марко вловив у голосі Матео відтінок зневаги і врешті зважився на рішуче слово.
— Гаразд, Матео, — твердо сказав він. — Я допоможу вам.
На обличчі Матео проступила колишня добродушна посмішка.
— Отак би й зразу, — вдоволено промовив він. — Що ж, тоді давай проведемо військову нараду. Як поставиться до цього твій батько? І Мафіо Поло?
— Батько не погодиться. Дядька я, можливо, умовлю.
— Тоді ми зробимо це несподівано для них, — задумливо мовив Матео.
Наступного ранку Матео й Марко подалися на базар, де продавали рабів. Ашіма, як і напередодні, сиділа на землі, бліда, з запалими щоками і мерзлякувато куталася в лахміття. Повітря було чисте й м'яке, листя на деревах починало жовтіти.
Работорговець сидів з невдоволеним виглядом, прихилившись спиною до стіни. Побачивши Матео, він швидко схопився на ноги.
— Встань! — зашипів він на дівчину. — Я тебе заб'ю до смерті! — І в ту ж мить низько вклонився. — Вітаю вас, вельможні панове! Ви тільки гляньте, як вона посміхається, оця маленька Ашіма. Вона вас одразу впізнала. Сто двадцять дукатів, панове. Сміховинна ціна.
Матео не звертав уваги на його слова.
— Це та дівчина, — сказав він.
Марко дивився на худеньку, закутану в ганчірки постать і намагався приховати розчарування.
— Та посміхнися ж, — зашепотів до дівчини торговець, підштовхуючи її в бік. Ашіма спробувала посміхнутись.
— То оце вона? — спитав Марко.
— А ти сподівався зустріти красуню? — спитав Матео. — Тоді б її не було на цьому нещасному базарі.
Марко подивився на очі дівчини. Дивні очі, що гарячково поблискують. Як нагадують вони очі Джіаніни!
— Ну що, надумався? — нетерпляче
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди Марко Поло», після закриття браузера.