read-books.club » Сучасна проза » Маленька паризька книгарня 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленька паризька книгарня"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Маленька паризька книгарня" автора Ніна Георге. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 57 58 59 ... 79
Перейти на сторінку:
повним абрикос. На ній був чоловічий жилет, світло-зелені штани-бермуди. Широкополий капелюх довершував цей образ. Мадам Бонне засмагла, наче горіх, а очі сяяли, мов розтоплена синява.

Абрикоси в її кошику вкриті ніжним пушком, а голубник виявився дванадцятифутовим квадратним притулком із мискою для вмивання, вбиральнею завбільшки із шафу, кількома гачками замість гардеробу і незручним вузьким ліжком.

— А де ж друге ліжко? — поцікавився Жан.

— О, месьє, ліжко тільки одне. А хіба ви не пара?

— Я спатиму надворі, — швидко запропонував Макс.

Голубник був маленький, проте чудовий. А з його високих вікон видно всю округу, аж до плато Валенсоль. Будиночок стояв посеред величезного фруктового і лавандового саду з терасою із гравію та широкою кам’яною стіною, яка нагадувала залишки якогось замку. Неподалік від голубника жебонів маленький затишний фонтанчик. У ньому можна охолодити пляшку вина, а потім сидіти на стіні, звісивши ноги, і дивитися поверх садів, овочевих полів і виноградників аж ген на долину, на якій, здавалося, не було ні доріг, ані інших ферм. Той, хто вибирав цю місцину, мав гостре око і знався на пейзажах.

Макс вистрибнув на стіну й задивився на рівнину, однією рукою затуляючись од сонця. Якщо прислухатись, то можна почути двигун трактора й побачити маленьку хмарку пилу, яка розмірено переміщувалася зліва направо, а потім назад — справа наліво.

Ще більше кущів лаванди, троянд і фруктових дерев насаджено навколо тераси з голубником. Два стільці зі зручними яскравими сидіннями стояли біля столу, прикрашеного мозаїкою, під просторою парасолькою. Тут мадам Бонне подала чоловікам по пузатій, крижаній пляшці Оранжини, і, як привітання, — трохи охолодженого bong veng, або, як вона вимовляла з прованським акцентом, — bon vin — мерехтливого блідо-жовтого вина.

— Це bong veng — вино місцеве, Люка Бассета, — щебетала вона. — Маєток збудовано у сімнадцятому столітті. Він лежить на тому боці D36, всього п’ятнадцять хвилин ходу. Їхнє Manon XVII цьогоріч завоювало золоту медаль.

— Перепрошую, їхнє що? Manon? — запитав шокований месьє Одинак.

У Макса вистачило духу, щоб побесідувати з їхньою схвильованою господинею і всіляко їй подякувати. Макс роздивлявся винну етикетку, а Бріжіт Бонне пішла собі потихеньку між чудовими бордюрами, час від часу зупиняючись і щось піднімаючи. Над словом «Манон» надруковано малюнок обличчя — в обрамленні ніжних кучерів, з ледве вловимою усмішкою і великими, глибокими очима, що дивилися прямо на глядача.

— Це ваша Манон? — спитав вражений Макс.

Жан спочатку кивнув, а потім заперечно похитав головою. Ні, звичайно ж це не була Манон. Тим паче не його Манон. Його Манон — мертва і прекрасна, вона жила тільки в його снах. А тепер, ні з того ні з сього, вона дивиться на нього з цієї пляшки вина.

Він узяв пляшку з рук Макса й ніжно провів пальцем по малюнку обличчя Манон. Її волосся. Її щока. Її підборіддя, рот, шия. Він торкався її в усіх цих місцях, але…

Тільки тепер почалося тремтіння. Воно з’явилося в колінах і пішло вгору, заливаючи живіт і груди чимось гарячим і дрижачим, вступаючи в руки, пальці, хапаючи губи і повіки. Серце майже зупинилося.

Він шепотів якимось пласким голосом:

— Вона любила звук, який видавали абрикоси, коли їх придавити. Їх треба було обережно брати великим і ще двома пальцями, злегенька придавлювати, і вони розкривалися зі звуком «кник». Її кота звали Няв. Узимку Няв любив спати на голові Манон, наче шапка. Манон казала, що вона успадкувала пальці ніг від батька — такі ж пропорційні і витончені. Вона дуже любила батька. А ще вона любила пироги із сиром Банон і лавандовим медом. Іноді вона сміялась уві сні, Максе. Вона була дружиною Люка, а я був просто її коханцем. Люк Бассет, виноградар.

Жан підняв голову. Тремтливими руками поставив пляшку на мозаїчний стіл. Йому хотілося розбити її об стіну — якби не якийсь ірраціональний страх, що може розбитись обличчя Манон.

Жан ледве витримував усе це. Він насилу витримував себе. Він перебував в одному із наймальовничіших місць на землі з другом, який став йому сином і довіреною особою. Він спалив за собою мости і приплив на південь по воді і сльозах.

Тільки для того, аби зрозуміти, що ще не готовий.

У його уяві він досі стояв у коридорі перед своєю квартирою в пастці за стелажем.

Невже він уявив собі, що сам приїзд сюди якимось дивом усе вирішить? Що всі свої муки він залишить позаду, на водних шляхах, і за свої невиплакані сльози отримає від мертвої жінки відпущення гріхів? Що він уже зробив достатньо, щоб заслужити прощення?

Так, зробив.

Але від цього не легше.

І ніколи не буде легше.

Месьє Одинак сердито випроставсь і з усієї сили крутонув пляшку. Він більше не хотів, щоб Манон так дивилася на нього. Ні. Він не хоче бачити її таку — ніби чужу людину, з незворушним, байдужим серцем — щоб не втратити її вдруге.

Макс простяг йому руку, і Жан міцно потис її. Дуже міцно.

36

Шовкове південне повітря вривалося в машину. Жан опустив усі вікна в роздовбаному Рено 5. Жерар Бонне, чоловік Бріжіт, позичив йому свою машину після того, як вони залишили орендований автомобіль в Апті. Праві двері були блакитного кольору, ліві — червоного, решта цієї консервної бляшанки — бежева, поїдена іржею. Месьє Одинак вирушив цим автомобілем із невеликою дорожньою валізою. Він проїхав через Боньйо до Лурмарена, а потім через Пертюі — до Екса. Там він обрав найшвидший маршрут до моря. Марсель був блискучий і пишний. Він розлігся внизу на всю затоку — величне місто, де Африка, Європа й Азія цілувались і затівали війни. Порт лежав у літніх сутінках, мов блискуча, жива істота, коли він виїхав з-поміж пагорбів на автомагістраль біля Вітроля.

Праворуч — білі будинки міста. Ліворуч — блакитне небо і вода. Від цього видовища в нього перехопило віддих.

Море.

Як воно виблискує.

— Привіт, море, — прошепотів Жан Одинак. Цей вид насувався на нього, ніби вода поцілила в серце гарпуном і тепер повільно затягала його в себе міцними линвами.

Вода. Небо. Білі інверсійні сліди на блакитному вгорі, білі буруни хвиль на блакитному внизу.

О, так, він хотів зануритись у цю безмежну блакить. Уздовж скель, усе далі, далі й далі. Поки не позбудеться цього тремтіння,

1 ... 57 58 59 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленька паризька книгарня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленька паризька книгарня"