Читати книгу - "Доктор Серафікус. Поза межами болю"

персонажів суворо обмежена і зводиться до трьох головних дійових осіб, так само, як мінімалізована кількість сюжетних ліній, що порушує будь-які канони традиційного роману. Письменник радше відроджує жанр філософського роману, основне завдання якого – викласти світоглядну або етичну позицію автора. В. Домонтович пропонує життєву історію героя, що є носієм певної ідейної позиції, образ якого спонукає до роздумів, дискусій, прагнення отримати певні знання. Таким героєм є Василь Хрисанфович Комаха, або Доктор Серафікус, як його прозвали знайомі за відірваність від реального життя, замкненість у власному світі «наукових приміток», дивакувату вдачу.

Прізвисько «Доктор Серафікус», яке автор виніс у назву твору, є досить змістовним. Так, з латині воно перекладається, як «янгольський, неземний учитель», і первісно стосувалося середньовічного теолога й містика св. Бонавентури. Тож дуже вдало підходить до такої химерної особистості із украй цнотливими поглядами, як Комаха. До того ж, суфікс -ус у кінці слова натякає на вченість носія прізвиська, його захоплення науковим знанням. Узагалі у романі подається дуже мало відомостей про минуле життя Серафікуса. Акцент робиться на його теперішніх уподобаннях, вчинках і словах, що коментують події сучасності, особливостях спілкування з іншими людьми, представниками нового покоління, за якими майбутнє. На фоні останніх постать Комахи здається архаїзмом, пережитком минулого, що відходить у небуття. Навіть його заняття наукою, як підкреслює В. Домонтович, є лише переписуванням вже відомих істин. Відтак, герой постає не живою людиною, а певним образом-символом, тим стрижнем, навколо якого вибудовується проблематичне поле твору.

Філософська спрямованість роману, схильність героя до розумового самоаналізу, абстрактного мислення, стирання меж між науковим текстом і художнім, дискретність часопростору відносять твір «Доктор Серафікус» до кращих зразків інтелектуальної прози. Важливим завданням такої прози є інтерпретація життя, його осмислення, тлумачення тих подій, що потрясають світ, на відміну від простої об’єктивізованої розповіді про них.

Зокрема автор зосереджує увагу читачів на інтелектуальному й духовному наповненні своєї доби. У цьому аспекті твір постає справжньою енциклопедією знань із різних галузей гуманітарних наук, видів мистецтв, політики, економіки, основних тенденцій суспільного життя. Це ускладнює розуміння твору пересічним читачем, вимагає певної підготовки.

Ознак інтелектуальної прози романові В. Домонтовича надає також існування кількох шарів дійсності, що не зливаються. Це традиція, властива німецьким письменникам (Т. Манн, Г. Гессе та ін.). Так, завжди відокремленим від навколишнього середовища є світ Доктора Серафікуса: тут усе стале, незмінне, розписане по годинах, підпорядковане уподобанням і звичкам свого власника. Цей світ є таким же химерним, фантомним, суворо обмеженим, як і сам Комаха. Інші паралельні художні площини – це сфери існування людей, з якими він спілкується: наївний і сповнений яскравих вражень світ п’ятирічної Ірці, творчий світ феміністки Вер, конструктивний і практичний світ Корвина, нарешті – обивательський світ секретарки Тасі. Перетинання їх із Серафікусом короткочасне і не має будь-яких наслідків для зміни його внутрішнього світу, радше спонукає його до демонстрації власних теорій. Єдиним виключенням здається любовна історія з Вер. Однак письменник залишає її не розвиненою і не вирішеною, адже паралельні світи їх не мали спільних точок перетину. У конструктивному, економічному й чітко розпланованому житті 1920-х років не залишалося місця романтиці й піднесеним почуттям. Нові вимоги сучасності спростили міжстатеві стосунки і призвели до того, що зізнання у коханні стало звичайною банальністю. Про це свідчать, наприклад, стосунки Вер та Корвина, хоча якраз вони мають шанс на майбутнє.

Таким чином, письменник, піднімаючи важливі проблеми людського існування, не пропонує конкретного їх вирішення. Тривалі дискусії та незавершений фінал твору передбачають співтворчість із читачем, де останній продовжить історію Серафікуса на власний розсуд. Прийом «відкритого фіналу» став згодом популярним у пост-модерній літературі, що зайвий раз підкреслює новаторський характер художнього тексту В. Домонтовича.

Основою повісті-поеми О. Турянського «Поза межами болю» стали події Першої світової війни, учасником і свідком яких був сам автор. Осип Васильович Турянський народився 22 лютого 1880 р. в с. Оглядів (нині Радехівський р-н Львівської обл.). За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії, закінчив філософський факультет Віденського університету. Здобув ступінь доктора філософських наук. У 1908 р. О. Турянський дебютував як письменник, опублікувавши у віденському альманасі «Січ» кілька новел. Із 1910 р. викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. На початку війни письменник був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. У 1915 р. він потрапив у полон і перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.

Після повернення з Італії до Австрії О. Турянський викладає право у Віденському університеті, потім працює в Галичині: займається видавничою діяльністю, викладає латину, французьку та німецьку мови. Унаслідок своїх поневірянь, зокрема перебування в полоні, письменник мав слабке здоров’я, і 28 березня 1933 р. у Львові помер.

Шлях цього митця слова до сучасного читача так само нелегкий. Його твір «Поза межами болю» довгий час був заборонений. Р. Федорів пояснює, що коли в 1967 р. текст повісті готувався до друку, пішла чутка, що О. Турянський – «письменник непевний», неблагонадійний, бо у Першу світову війну він нібито служив у націоналістичних формуваннях «Українських січових стрільців», і його книжки написані саме з позицій УСС, що насправді не відповідало дійсності. Однак цього було досить, щоб відправити ім’я письменника у забуття. І лише наприкінці 1980-х років твори О. Турянського було гідно поціновано, і серед них – повість-поему «Поза межами болю».

Твір розкриває антилюдяний, нищівний характер війни. За основу взято реальні події, учасником яких став сам письменник. Як уже згадувалось, він потрапив у сербський полон, і його разом із кількома десятками тисяч інших полонених, під час зимового відступу сербів, було етаповано через засніжені албанські гори. Цей шлях отримав назву «шлях смерті», адже через холод, голод, знесилення масово гинули як полонені, так і самі солдати, що їх вартували. У творі також розповідається про шістьох товаришів митця, з якими він відстав від загальної колони. Усі вони загинули, а самого письменника врятував, «розморозивши» його річковою крижаною водою, лікар Василь Романишин, якого автор із вдячністю згадує у передмові до свого художнього тексту. Конкретні історичні події набувають в інтерпретації письменника художнього узагальнення і служать стрижнем для його антивоєнних міркувань.

Проте тема війни та її згубного впливу на людство не була новою на той час. У її розробці автором можна простежити суголосність із творами Е. М. Ремарка, А. Барбюса та ін. Значну увагу привертає спосіб художнього подання матеріалу О. Турянським. Наприклад, існують кілька версій стосовно жанрової форми твору «Поза межами болю»: це й автобіографічна повість, поема у прозі, лірична повість, нарешті