Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

війні, але заборонені у війні громадянській. Тому й провадилися ці перегуки між селянською сурмою і військовим ріжком. Перший сигнал сурми мав тільки привернути увагу, другий означав запитання, і якби ріжок на нього відповів мовчанням, це означало б відмову. Але він відгукнувся, отже, дав згоду. На кілька хвилин настало перемир’я.

Коли ріжок заграв удруге, чоловік, що стояв на вершині башти, заговорив, і обложники почули таке:

«— Чуєте, люди, що мене слухаєте: я Гуж-ле-Брюан, прозваний Згубою синіх, бо багато ваших я повбивав, а також Іманусом, бо я вб’ю вас ще багато більше, ніж убив. Мені відрубали на стволі моєї рушниці палець в атаці під Гранвілем, ви гільйотинували в Лавалі мого батька, мою матір і мою сестру Жакеліну, що мала вісімнадцять років. От хто я такий.

Я говорю вам від імені монсеньйора маркіза Говена де-Лантенака, віконта де-Фонтене, принца Бретонського, володаря Семи лісів і мого господаря.

Знайте передусім, що монсеньйор маркіз, перед тим як замкнутися у цій башті, яку ви обложили, призначив, щоб далі провадити війну, шість ватажків, шість своїх заступників. Дельєрові він доручив місцевість між Брестським і Ернейським шляхами, Третокові — місцевість між Рое і Лавалем, Жаке, прозваному Тальєфером, — границю верхнього Мена, Гольє, прозваному великим П’єром, — Шато-Гонтьє, Леконтові — Краон, панові Дюбуа — Гі-Фужер, а панові де-Рошамбо — всю Майєнну. Отже, хоч і здобудете ви цю фортецю, війна аж ніяк не скінчиться; якщо навіть загине монсеньйор маркіз, не вмре Вандея господа бога і короля.

Все це я говорю, затямте собі, щоб вас попередити. Монсеньйор тут, біля мене. Я передаю вам його слова. Мовчіть і слухайте, ви, люди, що обложили нас.

Не забувайте, що війна, яку ви проти нас провадите, несправедлива. Ми люди, які живемо в своєму краї і чесно б’ємося, ми прості й чисті у волі божій, як роса на траві. Це республіка на нас напала, вона прийшла сполохати наші села, вона попалила наші доми, наш хліб, зруйнувала наші ферми, і наші жінки та діти змушені були блукати босими ногами в лісах, коли ще співали зимові пташки.

Ви, що є тут і чуєте мене, ви нас загнали в ліс, ви нас оточили в цій башті. Ви побили чи розігнали всіх, що приєдналися до нас. Ви маєте гармати. Ви долучили до своєї колони гарнізони Мартена, Барантона, Тейєля, Ландіві, Еврана, Тентеньяка і Вітре, і вас тепер чотири тисячі п’ятсот солдатів, що на нас нападають. А нас усього дев’ятнадцять, і ми захищаємося.

Ми маємо харчі і бойові припаси.

Вам вдалося підвести міну і висадити в повітря частину стіни нашої башти. Крізь цей пролом ви можете увійти, хоч він і невеликий і над ним нависає така ж міцна й непохитна башта.

Тепер ви готуєтесь до приступу.

А ми, насамперед монсеньйор маркіз, що є принцом Бретонським і світським настоятелем абатства святої Марії в Лантенаку, куди королева Жанна зробила вклад, щоб там щодня правилася меса, а також інші оборонці башти і серед них пан абат Тюрмо, на війні прозваний Щиросердим, мої товариші Гінуазо, начальник Зеленого табору, Зимовий Співець, начальник Вівсяного табору, Мюзетт, начальник Мурашиного табору, і я, тутешній селянин, родом з містечка Дан, де протікає річка Моріандра, — всі ми маємо вам сказати ось що:

Люди біля підніжжя башти, слухайте!

Ми маємо в своїх руках трьох полонених. Це троє дітей. Їх усиновив один із ваших батальйонів. Ці діти ваші. Ми обіцяємо віддати вам цих трьох дітей.

Але з однією умовою.

Щоб ми могли вільно вийти з башти.

Якщо ви відмовитесь, то, — слухайте добре! — ви зможете атакувати башту тільки двома способами: через пролом, від лісу, і через міст — від плато. Будівля на мосту має три поверхи. У нижньому поверсі я, Іманус, що говорю до вас, поставив шість бочок смоли і поклав сто в’язок сухого вереску. Верхній поверх напханий сіном і соломою, в середньому повно книг і паперів. Залізні двері, що сполучають мостову будівлю з баштою, замкнені, ключ від них у монсеньйора. Я зробив під дверима дірку і заклав у неї сірчаний гніт, один кінець якого у бочці з смолою, а другий тут, у башті, в мене під руками, і я підпалю його, коли захочу. Якщо ви відмовитесь випустити нас, трьох дітей замкнуть на другому поверсі, між нижнім, із сірчаним газом та смолою, і горищем з соломою. Залізні двері зачиняться за ними. Якщо ви атакуватимете через міст, ви самі підпалите замок, якщо атакуватимете через пролом у башті — підпалимо ми. Якщо ви атакуватимете і звідти, і звідти — і ви, і ми підпалимо разом. І в усіх випадках троє дітей загинуть.

Тепер вирішуйте, згодні ви чи ні.

Якщо згодні — ми виходимо.

Якщо ні — діти умруть.

Я все сказав!»

Чоловік, що говорив з вершини башти, замовк.

Голос знизу крикнув:

— Ми не згодні.

Голос був суворий і різкий. Другий голос, не такий сухий, проте твердий, додав:

— Даємо вам двадцять чотири години, щоб здатися без будь-яких умов.

Після кількох хвилин мовчання той же голос продовжував:

— Завтра, в цю саму годину, якщо ви не здастеся, ми починаємо приступ.

А перший голос додав:

— І вже тоді ніякої пощади!

У відповідь на цей суворий голос почувся інший з висоти башти. Між двома зубцями показався високий силует, у якому при світлі зірок можна було впізнати зловісну постать маркіза де-Лантенака; він розглядав бівуак, наче шукаючи когось у темряві, і раптом вигукнув:

— А, це ти, піп!

— Так, це я, зраднику! — відповів суворий голос знизу.

XI. ГРІЗНИЙ, ЯК ЛИХА ДОЛЯ

Суворий голос справді належав Сімурденові, голос молодший і менш владний — Говенові.

Маркіз не помилився.

Не минуло й кількох тижнів, як ім’я Сімурдена уславилося в цьому краї, що його громадянська війна залила кров’ю. Небагато було навіть у ті часи таких зловісних імен. Говорили тоді: «Марат у Парижі, Шальє в Ліоні, Сімурден у Вандеї». Наскільки колись абата Сімурдена шанували в цих краях, настільки тепер стали його ненавидіти й зневажати: такий був неминучий наслідок зречення духовного сану. Сімурден наводив жах. Суворі люди — нещасні: хто бачить їх вчинки, той засуджує їх, тоді як, заглянувши в глибину їх совісті, можливо, виправдав би. Лікург, коли його не розуміти, здається Тіберієм. У всякому разі ці двоє людей — маркіз де-Лантенак і абат Сімурден — викликали однакову ненависть: прокляття роялістів на адресу Сімурдена врівноважувались прокляттями республіканців на адресу Лантенака. Кожен з