Читати книгу - "Темний ліс"

— О, ні, я вже мав такий досвід, об'їжджаючи Гранд-Каньйон річки Колорадо, — відповів Тейлор. Проте тоді ноги так не боліли. — Як ваше здоров'я?

Старий ледь похитав головою:

— Ви й самі бачите, що мені вже небагато лишилося, — несподівано жваві іскорки проскочили в його глибоко запалих очах. — Я розумію, що ви — один із небагатьох людей у світі, які справді не хочуть моєї природної смерті. Мені дуже шкода, вибачте.

Неприхований сарказм таки зачепив співрозмовника за живе, але це було чистою правдою. Одним із найбільших страхів Тейлора було усвідомлення того, що ця людина захворіє і піде з життя цілком природно. Міністр оборони США не раз молився, щоб до того моменту, коли старого прибере до себе Господь, нехай і за хвилину до години Х, крилата ракета чи куля снайпера спецназу вразила ціль! Природна смерть буде цілковитою перемогою цього чоловіка й цілковитим провалом війни з тероризмом. І ось тепер ця людина близька до своєї перемоги. Щоправда, в минулому шанси на ліквідацію були: одного разу ударний безпілотник MQ-1 Predator сфотографував його на подвір'ї мечеті в горах північного Афганістану. Якби тоді таки завдали удару, це стало б історичною подією, не кажучи вже про символічне значення того, що безпілотник був оснащений ракетами AGM-114 Hellfire. Але молодий офіцер, який чергував, коли ідентифікували ціль, не зважився взяти на себе таку відповідальність. Поки він отримував санкцію на завдання удару, ціль зникла з екранів. Тейлор, тоді піднятий з ліжка, так шаленів від люті, що розтрощив коштовну вазу з китайської порцеляни…

Тейлору зовсім не хотілося говорити на цю неприємну тему, тож аби уникнути подальшого обговорення, він поклав на ліжко свій кейс, відкрив його, дістав кілька книг:

— У мене для вас маленький подарунок. Це найновіший переклад арабською.

Старий висохлою мов тріска, неживою рукою з помітним зусиллям потягнувся й підхопив нижній том:

— О, я читав лише першу трилогію. Пізніше придбав і решту, але ніколи не мав достатньо часу для прочитання. Зрештою взагалі загубив ті книги… Дуже вдячний за подарунок. Він мені до смаку.

— Є легенда, що ви дали назву своїй організації після прочитання цих романів. Це правда?[36]

Старий відклав книгу й ледь всміхнувся:

— Нехай так і залишиться нез'ясованим, чи є там правда. Ви маєте багатство й технології. Нам залишаються самі легенди.

Тейлор узяв щойно відкладену старим книгу й підняв її перед собою, як роблять священики з Біблією: — Я прийшов сюди, щоб зробити вас Селденом.

У очах старого знову спалахнули глузливі іскорки:

— О! І що ж я маю для цього зробити?

— Збережіть власну організацію.

— До якого часу?

— На чотири століття до Битви Судного дня.

— Ви гадаєте, це можливо?

— Якщо вона не зупиниться в розвитку й не закостеніє, нехай її душа й дух пронизують Космічні сили, аж поки вони не стануть єдиним і неподільним цілим.

— Чому ви почали так цінувати мою організацію? — старий майже не приховував сарказму.

— Тому що це одне з небагатьох на Землі воєнізованих угруповань, які використовують людське життя як зброю. Вам відомо, що можливість проведення фундаментальних досліджень була припинена софонами. Це накладає суттєві обмеження на розвиток комп'ютерних технологій і штучного інтелекту. Тож у часи Битви Судного дня космічні кораблі так само пілотуватимуться людьми. Отже, нам потрібні воїни з відповідним незламним духом і готовністю до самопожертви!

— Тоді що ви нам ще принесли, крім цих книжок?

Тейлор схвильовано зіскочив з ліжка:

— Залежить від того, що вам потрібно. Скільки існуватиме організація, стільки я зможу забезпечувати вас усім необхідним.

Старий жестом запропонував Тейлору знову сісти:

— Я вам дуже співчуваю. За стільки років ви так і не зрозуміли, що нам насправді потрібно.

— Лише скажіть.

— Зброя? Гроші? Жодним чином. Є щось значно дорожче за це. Організація існує досі не через амбіційні плани Селдона. Ви не можете змусити нормальну людину з раціональним мисленням повірити в щось і заради цього померти. Існування організації забезпечує дещо інше: воно є її повітрям і кров'ю. Позбавивши нас цього, ви побачите миттєву загибель усього руху.

— І що ж воно таке?

— Ненависть.

Тейлору забракло слів.

— З одного боку, через нового спільного ворога наша ненависть до Заходу трохи вщухла; з іншого — плани знищення всього людства трисоляріанами призведуть до загибелі й ненависного нам Заходу. Тож загинути всім разом буде для нас омріяною насолодою, й ми не відчуваємо ненависті до трисоляріан, — старий розвів руками. — Бачите, ненависть — скарб цінніший за золото чи діаманти, найбільш убивча зброя в світі, але зараз і вона сходить нанівець, ніхто не в змозі її відродити. Саме тому організації лишилося існувати недовго, як і мені.

Тейлор досі не міг дібрати потрібних слів.

— А щодо Селдона, то його план навряд мав успіх.

Тейлор зітхнув і знову опустився на ліжко:

— То ви таки прочитали закінчення циклу?

Брови старого здивовано піднялися:

— Ні, не читав, це просто моє припущення. То що, в книзі план Селдона справді виявився невдалим? Якщо так, автор справді великий письменник. Я гадав, що автор, швидше за все, обере щасливий кінець, хай допоможе йому Аллах.

— Азімов помер багато років тому.

— Нехай він знайде свій рай, яким його собі уявляв… На жаль, мудрі люди помирають молодими…

Більшу частину зворотного шляху Тейлору не зав'язували очей, і він мав змогу роздивитися круті й безплідні гори Афганістану. Хлопчина-супровідник, який вів за вуздечку мула, нітрохи його не остерігався, навіть повісив свій автомат біля сідла Тейлора.

— Ти вбив кого-небудь цим автоматом? — запитав Тейлор.

Юнак не зрозумів запитання, але неозброєний дорослий подорожній, який їхав поряд верхи, відповів:

— Ні. Вже досить довго не було ніяких бойових дій.

Хлопчина й далі запитально витріщався на Тейлора. Борода на його напівдитячому обличчі ще не росла, а ясні очі були такі самі блакитні, як і небо Західної Азії.

Мамо, я стану світлячком!

* * *

Під час четвертих слухань РОЗ щодо плану «Обернені до стіни» Тейлор презентував зміни до свого плану «Рій москітів». Доповідач, який нещодавно повернувся з далеких мандрів, мав стомлений вигляд.

— Я хочу, щоб кожен винищувач