Читати книгу - "Фундація та Земля"

— А фільми? — поцікавилась Блісс. — Я так розумію, це кінопроєктори?

— Щоденники, історії їхніх життів. Сцени з ними в улюблених частинах маєтку. Це означає, що вони не помирають у всіх значеннях. Їхня частина лишається, і частиною нашої свободи є приєднатися до них за бажання: ми можемо подивитися той чи інший фільм, якщо захочемо.

— Але не… стидоносні.

Бандер відвели погляд.

— Ні, — зізналися вони, — але в усіх нас є ця частина пращурів. Це наше спільне лихоліття.

— Спільне? — перепитав Тревіз. — То в інших солярійців також є ці кімнати смерті?

— О так, вони є в усіх, однак наша — найкраща, найвитонченіша й найдосконаліше збережена.

— Для вас уже теж підготована власна кімната?

— Авжеж. Повністю споруджена й устаткована. Ми зробили це одразу, щойно успадкували маєток. А коли ми ляжемо порохом, якщо мовити поетично, наш спадкоємець передусім візьметься за спорудження власної.

— А у вас є спадкоємець?

— Буде, коли настане час. Поки що простору для життя вдосталь. Коли нам потрібно буде піти, буде дорослий спадкоємець, достатньо зрілий, щоб насолоджуватися володіннями, і з потужними частками-перетворювачами.

— Гадаю, це буде ваше дитя.

— О так.

— Але що як станеться щось непередбачуване? Думаю, на Солярії бувають нещасні випадки та лиха. Що як солярієць ляже порохом дочасно й не матиме замість себе спадкоємця, принаймні достатньо зрілого, щоб насолоджуватися володіннями?

— Таке рідко трапляється. Наприклад, у нашому родоводі — лише раз. Однак якщо це станеться, треба просто пам’ятати, що є інші спадкоємці, які чекають на інші володіння. Деякі з них достатньо дорослі для успадкування й водночас мають достатньо молодого родителя, який може створити ще одного нащадка й жити доти, доки цей другий не буде готовий. Одного із цих старших/молодих спадкоємців, як їх називають, у разі нещасного випадку призначать і для наших володінь.

— Хто їх призначає?

— У нас є управлінська рада, до функцій якої це входить — призначення спадкоємця у разі дочасного спорохніння. Все, звісно, робиться через голобачення.

— Але ж якщо солярійці ніколи не бачаться, — спитав Пелорат, — як комусь дізнатися, що якийсь інший солярієць десь неочікувано — або й очікувано — ліг порохом?

— Коли хтось із нас лягає порохом, все живлення у володіннях зникає. Якщо спадкоємець одразу не перебирає його на себе, аномальну ситуацію зазвичай помічають і вживають виправних заходів. Запевняю вас, наша соціальна система працює бездоганно.

— Чи можливо подивитися якісь фільми з тих, що у вас тут є? — спитав Тревіз.

Бандер завмерли. Тоді мовили:

— Вас виправдовує лише ваше невігластво. Те, що ви сказали, грубо і непристойно.

— Перепрошую за це, — сказав Тревіз. — Я не хотів порушувати ваш спокій, але ми вже пояснили, що нас дуже цікавить інформація про Землю. Мені спадає на думку, що найперші фільми, які ви маєте, робили ще в добу дорадіоактивної Землі. Отже, про Землю там мають згадувати. Можливо, навіть розповідатимуть якісь подробиці про неї. Ми точно не бажаємо порушувати вашу приватність, але чи є спосіб, у який ви могли б самі дослідити ці фільми, або, можливо, наказати зробити це роботові й потім дозволити передати нам лише посутню інформацію? Звісно, якби ви змогли поставитися з повагою до наших мотивів і зрозуміти, що ми у відповідь поставимося з повагою до ваших почуттів, то дозволили б нам подивитися їх самим.

— Гадаю, ви ніяк не можете знати, що поводитеся дедалі образливіше, — холодно мовили Бандер. — Однак ми можемо одразу із цим покінчити: наших перших півлюдських пращурів не супроводжують жодні фільми.

— Жодні? — Тревіз був щиро розчарований.

— Колись вони існували. Але навіть ви можете уявити, що в них було. Двоє півлюдей, що виявляють одне до одного цікавість, або ж навіть, — Бандер прочистили горло й вичавили: — взаємодіють. Ясна річ, усі півлюдські фільми було знищено багато поколінь тому.

— Як щодо записів інших солярійців?

— Усі їх знищено.

— Ви можете бути у цьому впевнені?

— Було б божевіллям їх не знищити.

— Можливо, якісь солярійці були божевільними, сентиментальними чи забудькуватими. Маємо надію, ви не відмовитеся спрямувати нас до сусідніх володінь.

Бандер здивовано глянули на Тревіза:

— Ви гадаєте, там до вас поставляться так само терпляче, як і ми?

— Чому ні, Бандер?

— Ви з’ясуєте, що це не так.

— Ми мусимо скористатися шансом.

— Ні, Тревізе. Ні, всі ви. Послухайте нас.

За їхньою спиною стояли роботи, і Бандер супилися.

— Що таке, Бандер? — із раптовою тривожністю спитав Тревіз.

— Нам сподобалося з вами всіма спілкуватися та споглядати вас у всій вашій чудернацькості. Це був неповторний досвід, яким ми задоволені, але ми не можемо ані записати його у свій щоденник, ані увіковічнити у фільмі.

— Чому ні?

— Те, що ми говорили з вами, слухали вас, привели вас до свого маєтку, привели вас сюди, до кімнат смерті пращурів, — усе це соромливі діяння.

— Ми не солярійці. Ми значимо для вас так само мало, як і ці роботи, хіба ні?

— Ми можемо так виправдати це перед собою. Для інших це виправданням може не стати.

— Яка вам різниця? Ви ж абсолютно вільні робити, як забажаєте, хіба ні?

— Так, але попри це свобода не зовсім абсолютна. Якби ми були єдиним солярійцем на планеті, то мали б повну свободу чинити навіть соромливі речі. Але є й інші, і через це свобода хоч і наближена до ідеальної, а все ж не така. На планеті тисяча двісті солярійців, які зневажатимуть нас, якщо дізнаються, що ми зробили.

— Їм не обов’язково знати.

— Це так. Ми свідомі цього, відколи ви прибули. Були свідомі цього весь цей час, що тішилися вами. Інші не мають про це дізнатися.

— Якщо ви боїтеся, що наші візити до інших володінь створять вам проблеми, — сказав Пелорат, — то ми, звісно, не будемо казати, що спершу відвідали вас. Ми це добре розуміємо.

Бандер похитали головою:

— Годі з нас ризику. Ми, звісно, не говоритимемо про це. Наші роботи не говоритимуть про це й навіть отримають вказівки цього не пам’ятати. Ваш корабель заберуть під землю й дослідять — імовірно, він містить багато інформації…

— Заждіть, — мовив Тревіз, — скільки ми, по-вашому, мусимо тут чекати, доки ви обстежуватимете наш корабель? Нізащо.

— Ваша думка не має значення. Нам шкода. Ми хотіли б поговорити з вами ще і обговорити багато іншого, але ви розумієте, що це стає небезпечно.

— Ні, не стає, — рішуче заперечив Тревіз.

— Стає, маленька півлюдино. Боюся, настав час, коли ми мусимо зробити те, що одразу ж зробили б наші пращури. Ми мусимо вбити вас трьох.

Розділ дванадцятий

На поверхню

1

Тревіз одразу обернувся до Блісс. Обличчя її було безвиразне, але напружене, а погляд так зосереджено втупився в Бандер, що більше вона, здавалося, нічого не помічала.

Очі Пелората були широкими від невіри.

Не знаючи, що зробить або що може зробити