Читати книгу - "Пустоцвiт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Побачивши таке неподобство, Катерина Іванівна зважилася поговорити з чоловіком. Кирило Григорович узявся пояснити матінці, що до чого в шляхетному будинку. Розмова відбулася за вечірнім чаюванням, Наталя Дем'янівна пообіцяла навести порядок, зробити генеральне прибирання готової частини палацу й видалити ледачих геть.
Ранком до палацу прибули «сирітки» з ганчірками й мітлами… і почався жах!!! Частина меблів були перенесені в нежитлову половину палацу, дивовижні килими й гобелени акуратно згорнуті, замість них з'явилися домоткані постілки. Витончені порцелянові фігурки, стародавні вази, музичні скриньки, годинники й інші приємні оку дрібнички були зібрані з коминкових поличок, різьблених столів і секретерів, зв'язані в клумаки й прибрані подалі. «Зовсім непрактичні й непотрібні речі» з гардеробної Катерини Іванівни були віддані для використання прислузі.
Навряд чи можна уявити здивування пані гетьманши, коли вона побачила, як дебела «сирітка» в її розкішній батистовій нічній сорочці мете двір! На гнівні обвинувачення, адресовані покоївці Настасії, та зі сльозами на очах повідала, що матінка-графиня (саме так усі називали тепер Наталю Дем'янівну) наказала їй полишити кімнату на час генерального прибирання, погрожуючи за неслухняність шмаганням на стайні. Покоївці довелося забратися від гріха подалі до Лізоньки: на щастя, генеральне прибирання не торкнулося дитячих кімнат…
Розлючена Катерина Іванівна влетіла до чоловіка і з порога закричала:
– Ви мене, звісно, вибачте, пане гетьмане, але ваша матінка спочатку перетворила наше житло на хлів, а тепер намірилася перетворити на селянську хату весь палац!!!
– Катерина Іванівна, будь ласка, схаменіться!!! – не залишився в боргу гетьман. – У мене в кабінеті турботливі дівчата витерли пил і протерли підлогу, і я вважаю, що це дуже навіть добре!
– Ах, ви вважаєте?! То пройдіться палацом – тоді все зрозумієте!!! І взагалі, як ці негідниці посміли ритися в моїх особистих речах?! Хто наказав забрати моє вбрання й передати прислузі?!
– Люба моя, те, що ви зараз сказали – повна нісенітниця! Ніхто не сміє ритися у ваших особистих речах – навіть я! Я негайно покараю вашу особисту покоївку Настасію: дарма матінка не змінила її…
– Пане гетьмане, будь ласка, прокиньтеся і ширше відкрийте очі: ваша матінка робить бозна-що!!! Прошу дати спокій моїй нещасній Настасії, самому особисто розібратися в усьому і припинити неподобство!
Катерина Іванівна вилетіла з кабінету, голосно грюкнувши дверима.
Отакої, подумав Кирило Григорович, може, справді було помилкою запросити сюди матінку?.. Минуло лише пару днів, а його лагідна жіночка перетворилася на справжню фурію! Але в чім же річ?! Бідолашна матінка робить усе можливе, щоб сподобатися невістці. Як жінка практична, вона перемінила ледачу й неповоротку петербурзьку прислугу, що тільки проїдає їхні гроші. Тепер от Катерині допомогла з прибиранням – що ж їй ще треба?!
Ох, недарма кажуть, що невістка і свекруха в одному будинку не уживуться!..
Ох, ці вже жіночі ревнощі…
Ледь гетьман довів роздуми до цього місця, як у двері тихенько постукали, у кабінет зазирнула одна з «сиріток» і сором'язливо мовила:
– Матінка-графиня просить дозволу ввійти до пана графа. Можна?..
– Як же ж неможна?! Обов'язково проси!
Ну от: Катенька говорить, що ці нещасні дівчата нахабні й грубі. Все навпаки: з незрозумілої причини шляхетна пані перетворилася зі смиренної ласкавої жіночки на дику вовчицю…
У кімнату невпевнено ввійшла заплакана матінка.
– Синку, – почала графиня, – а жіночка твоя справді кровей царських?
– Зрозуміло, матінка, зрозуміло! Наришкіни – найшляхетніший князівський рід у всій імперії… А в чому річ?
– Занадто Катерина дріб'язкова й скаредна! Кричить, немов остання селянка на базарі. І скривдила вона мене дуже: я ж хочу як краще – труджуся як бджола, для тебе, Кирилко, кожну копійку заощаджую. А що тобі за прислугу підсунули?! Ой, Кирилко, кинув би ти її! А хочеш, я перед государинею імператрицею поклопочуся – і тоді ми твою Катерину в монастир запроторимо?! А тобі, Кирилко, вмить нову наречену знайдемо – крашу цієї! До того ж, дивлюся, якась вона худа й бліда: може, сухотна? І до всього іншого, ненавидить мене – а за що?!
– Я і сам нічогісінько зрозуміти не можу, матінко. Не знаю, що з Катенькою сталося – але її начебто підмінили, слово честі!
– Я тут вирішила речі коштовні в скрині поховати – так немає ж у вас скринь у достатній кількості!.. – продовжувала в тім же дусі Наталя Дем'янівна. – Довелося у вузли зав'язати, у кімнати порожні забрати й на замок закрити. Чи вірно я зробила, синку?
– Ну, забрали, то й забрали, – машинально повторив Кирило Григорович, усе ще перебуваючи під ураженням від витівок дружини. Як вона могла скривдити добру матінку?!
– От і я кажу – під замок… А речей, речей у жіночки твоєї – сила-силенна! Напевно, багато років збирала. Та було б що збирати: речі всі як одна нікчемні, зношені, тонкі, їх надягнути – ганьба суцільна… От я одежку стару сиріткам і віддала, щоб носили або на ганчірки пустили. Не пропадати ж добру, так?
– Так, мамо! Не розумію я вас, жінок: спочатку збираєте мотлох роками, а як інші забрали – то і край… А де ти їх взяла, до речі?
– У ящиках у дружини твоєї й взяла. Великі такі ящики, а речі там навіть не складені були, а на ціпках отаких хитрих розвішані. Коли їх знімали з ціпків, частина речей від старості порвалася – такі от тонкі та ветхі! А Катерина як у ящик цей полізла, так одразу заголосила, залаялася, то Париж якийсь, то Рим згадувала, то в істериці билася, то затихала. Що з нею таке? Не зрозумію!..
Очманіла думка майнула раптом в голові в Кирила Григоровича, і він поцікавився:
– То ви, матінко, в якому ящику дивилися? Поясніть, бо я не зрозумів.
– У великому такому, безглуздому, дивно поставленому, що у кімнаті в Катерини твоєї. Тут ще дівка її – ця ледарка Настасія як заволає: мовляв, не дам речі барині моєї брати! Довелося їй
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пустоцвiт», після закриття браузера.