Читати книгу - ""Лахтак""

Покінчивши з мотузками, полежали кілька хвилин. Прислухалися. Скільки людей було за перегородкою — не знали. Звідти чути було хропіння лише одного. Аж ось почулися кроки, і хтось вийшов з намету. Хропіння не замовкало. Там могло бути і більше, ніж один сонний. Проте Лейте вирішив рискнути. Він підвівся і зазирнув у другу половину намету. Там горіла піч, а за кілька кроків від печі на ведмежій шкурі спав чоловік. Тут же таки лежали дві рушниці. Кожну секунду можна було сподіватись, що повернеться той, хто перед тим вийшов. Діяти треба швидко і рішуче.

Лейте, захопивши мотузки, якими їх зв'язали норвежці, махнув рукою Стьопі йти за ним.

Старий боцман, як тигр, кинувся на сонного вартового. Раніш ніж той отямився, в рот йому було заткнуто кляп. Норвежець спробував боронитись, але руки йому були вже зв'язані вузлом значно справнішим, ніж той, який розв'язав Лейте у Стьопи. Норвежець почав брикатись, але знайшовся мотузок і на ноги. Лейте стояв навколішки й кінчав зв'язувати переможеного ворога, коли знадвору повернувся другий норвежець. Побачивши таку картину, він, не вагаючись, плигнув на старого моряка. Але юнга теж не гаяв часу. Схопивши з долівки рушницю, він стиснув її за дуло і, звівши вгору, вдарив норвежця прикладом по голові. Норвежець мав міцну голову. Перший удар на нього не вплинув. Тільки після другого удару він випустив із своїх цупких рук боцмана. Ту ж хвилину Лейте заходився в'язати напасника.

Старий моряк та його юний друг забрали рушниці й вийшли з намету. Вони були на волі. В таборі не чути було жодного звуку. Цілковита тиша. Очевидно, крім них та двох вартових, що лежали тепер зв'язані, не залишилось тут нікого.

— Треба поспішати, — сказав Лейте. — Там, у наметі, я помітив дві пари лиж. Давай їх візьмемо і — рушаймо.

Повертаючись у намет, Стьопа захопив снігу і поклав його на голову непритомного. Лейте витяг кляп з рота першого вартового.

— Нехай поговорять, коли другий прочухається, — сказав боцман. Після цього погасив у пічці вогонь і додав — Щоб часом не погоріли. А замерзнути не замерзнуть. — І прикрив норвежців ведмежою шкурою.

Забравши лижі, моряки вийшли з намету і, не затримуючись, рушили в дорогу.

— Ми запізнюємось майже на годину проти норвежців, — сказав Лейте, — але ми мусимо їх наздогнати й випередити. Тут години зо дві ходу. Навряд, щоб вони дуже квапились. Ми зможемо їх випередити. Аби не потрапити їм до рук.

Вирішили йти не понад берегом, як ішли сюди і, як видно по слідах, пішли до пароплава норвежці, а навпростець. Для цього треба було пройти через горби. Місяць стояв ще досить високо, і це надавало певності, що вони не заблудять і не потраплять у лапи напасників.

Коли підіймались на гору, Лейте порадив іти повільно.

— Щоб не задихатись і не захлянути передчасно, — сказав він.

— Зате з гори помчимо, — відповів Стьопа.

— Ага! Хоч я й не ходак на лижах, але… треба.

— Тільки, дивіться, не поламайте.

Хоч Лейте і радив підійматись на гору поволі, але коли вони нарешті зійшли, то відчули, що спини у них мокрі, а серця так і колотяться.

На вершині горба трохи затримались, оглядаючись навколо, чи не видно де норвежців. Але навкруги все було спокійно. З правого боку вдалині лисніло море; прямо і з лівого боку за вузькими долинами здіймалися невисокі пагорби. Ніде жодного руху. Тільки місяць повільно плив по небу між хмарками.

Юнга перший рушив з гори.

— Не знаючи фарватеру, не давай судну повний хід, — сказав боцман, — бо наскочиш на мілину або на риф.

— Гальмуйте палками! — тільки й устиг крикнути у відповідь Стьопа.

Лижі несли його з шаленою швидкістю. Присівши, він вдивлявся, чи немає попереду каменя або ями. Тільки майже внизу, закінчуючи спуск, помітив камінь, невеликий, але достатній для серйозної катастрофи. Стьопа вдарив палками у сніг. Стрибок вийшов чудовий. Раніш такі стрибки юнзі доводилося бачити тільки на екрані в кіно. Він пронісся понад двадцять метрів у повітрі, аж поки торкнувся снігового настилу. Далі з-під снігу визирало каміння і виднівся рівчак. Стьопа почав гальмувати. Зробив невеличке півколо і зупинився.

Його непокоїло, як спуститься боцман. Оглянувшись, він побачив, що з гори вільним поковзом мчить лижа, за нею котиться людина, а за людиною, таким самим манером, друга лижа. Проте боцман докотився живий і цілий. Лижі його теж були цілі. Виявилося, що Лейте упав посеред гори, бо в нього ноги роз'їхалися в різні боки.

Вони сходили на вершину горба, звідки вдень могли б побачити «Лахтак». Тривога їх зростала: норвежців вони не помічали. Місяць схилявся до обрію й незабаром заховався. В темряві тихо, обережно спускались вони з цього горба до берега. Незважаючи на темряву пізнали те місце берега, проти якого стояв «Лахтак». Ніде нікого і нічого не видно, не чути. На хвилинку спинилися відпочити.

Раптом удалині в темряві щось заблищало, і через кілька секунд долинули звуки рушничних пострілів. Так тривало кілька хвилин. Потім один залп і — тиша. Це міг бути залп перемоги.

— Ельгар! Ельгар! — у розпачі вигукнув юнга.

Тепер він повірив у зрадливість людини.

— Лисяча порода! — повний досади й злості, копнув ногою сніг боцман.