Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

9) взаємна відповідальність держави і громадянина. Відповідальність держави виражається у недопущенні свавілля (з боку державних органів і їх посадовців) щодо громадянина, у вимозі утримуватися від вчинення дій, що порушують права і свободи людини, тобто у забезпеченні правової законності. У Конституції України підкреслено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ст. 3). Людина відповідає перед людиною і державою за додержання законодавчо встановлених заборон і виконання обов’язків. Основним арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд;

10) правова законність як режим суспільно-політичного та державного життя, що виражається у додержанні приписів законів, у яких закріплені норми права, всіма суб’єктами політичної системи (вони ж - і суб’єкти демократії) і насамперед державними органами. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту. Державні органи і посадові особи не можуть приймати рішення на власний розсуд, за винятком, коли закон передбачає такі (дискреційні) повноваження і спосіб їх здійснення з правомірною метою - забезпечити людині адекватний захист від свавільного втручання влади. Правова законність передбачає прийняття правових законів, таких, що відповідають уявленням більшості населення про право як справедливу і рівну міру свободи та забезпечують їм рівні можливості та рівну свободу щодо реалізації прав, закріплених у конституції і законах.

Частину з цих ознак можна вважати й принципами демократії, котра завжди має державний характер. Принципи демократії складають і такі безперечні вимоги: поділ влади, гласність в діяльності держави, невтручання держави у приватне життя громадян тощо.

В Конституції України проголошено, що Україна є демократичною державою. Як у будь-якій демократичній державі, тут діють форми й інститути демократії, де форми демократії - це зовнішнє вираження демократії, а інститути демократії є виявом її форм.

Форми демократії:

• пряма - безпосередня - форма народовладдя, за якої влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу або певних соціальних груп - народне вето, народна ініціатива, народне відкликання свого обранця, плебісцит, референдум, вибори;

• непряма - представницька (виборна) - форма народовладдя, за якої влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах - парламенти, органи місцевого самоврядування (тут депутати здійснюють свої функції представництва на основі колегіальності).

Інститути демократії - це легітимні й легалізовані елементи політичної системи суспільства, що безпосередньо створюють демократичний режим у державі завдяки вирішенню певних завдань політики, влади й управління.

Легітимність інституту демократії означає його організаційне оформлення і визнання громадськістю, легалізованість - юридичне оформлення, узаконення.

Види інститутів демократії за вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади й управління:

• Структурні:

- сесії парламентів і органів місцевого самоврядування;

- депутатські фракції;

- депутатські комісії;

- народні контролери та ін.

• Функціональні:

- депутатські запити;

- накази виборців;

- вибори;

- громадська думка та ін.

• Структурно-функціональні (змішані):

- територіальна автономія;

- національно-територіальна автономія

• Процедурно-регламентаційні:

- регламентація процедури виборів;

- регламентація порядку прийняття законів;

- регламентація порядку проведення референдумів та ін.

Види інститутів демократії за юридичною значущістю прийнятих рішень:

•Імперативні, що мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

-референдум конституційний і законодавчий;

- вибори;

- накази виборців та ін.

•Консультативні, що мають дорадче, консультативне, значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

- референдум консультативний;

- всенародне обговорення законопроектів;

- мітинги;

- анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори - форма особистої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною і змішаною (мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система - система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від виборчого округу отримують лише кандидати, що набрали встановлену законом більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські мандати поділяються між партіями пропорційно до кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округу[21].

Особливим інститутом демократії є референдум.

Референдум (від лат. referendum - те, що має бути повідомлено) - спосіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з принципових питань); проводиться з метою забезпечення народовладдя - особистої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за юридичною силою: імперативні - їх рішення мають загальнообов’язковий характер і не потребують затвердження. Як правило, предметом імперативних референдумів є