Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Але є ж і їстівні птахи! — заперечив гарпунер.

— Навряд чи, друже Нед, — заперечив Консель, — я бачу одних тільки папуг.

— Любий Конселю, — усміхнувся Нед, — і папуга зійде за фазана, коли їсти хочеться!

— А я скажу, — зауважив я, — що, коли цього птаха добре приготувати, він цілком придатний на сніданок.

І справді, у густому листі дерев гніздило безліч папуг, готових заговорити людською мовою, якби хто-небудь узявся їх навчати. Вони перепурхували з гілки на гілку, базікали з папужками всіх кольорів. Тут були шоломоносні какаду, поважні, здавалося, зайняті розв’язанням якоїсь філософської проблеми; тут, наче шматочки червоної матерії, що розвіваються вітром, миготіли яскраві лорі; тут із шумом проносилися ширококрилі kalaos, що радували око своїм оперенням лазурового кольору найтоиших відтінків. Словом, тут були представлені усі види загону пернатих, чарівних, але переважно неїстівних птахів.

Одначе у цій колекції бракувало одного експоната, а саме, птаха, що водиться тільки в тутешніх краях і ніколи не полишає меж островів Ару і Папуа. Але пізніше випадок усе-таки дозволив мені помилуватися цим чудовим птахом.

Проминувши негустий лісочок, ми вийшли на галявину, що подекуди густо заросла чагарником. Отут мені й випала нагода побачити чудових птахів, що, судячи з розташування їхніх довгих пер, пристосовані були до польоту проти вітру. Їхній хвилеподібний політ, вишуканість, із якою вони описували у повітрі кола, гра барв їхнього оперення притягувала і чарували погляд. Я відразу ж упізнав цих птахів.

— Райські птахи! — вигукнув я.

— Загін горобиних, сімейство райських птахів, — вторив Консель.

— Сімейство куріпок? — запитав Нед Ленд.

— Не зовсім, містере Ленд! Усе-таки я розраховую на вашу спритність і сподіваюся, що ви піймаєте хоча б одного представника цих чарівних створінь тропічної природи.

— Спробую, пане професоре, хоча я краще володію острогою, аніж рушницею.

Малайці, що провадять з Китаєм велику торгівлю райськими птахами, ловлять їх різними способами, але ми не могли їх застосувати. Вони то розставляють сильця на верхів’ях дерев, де найохочіше гніздяться райські птахи, то ловлять їх, обмазуючи галуззя особливим клеєм, позбавляючи птахів можливості рухатися. Іноді навіть отруюють джерела, з яких зазвичай п’ють воду ці птахи. Що ж до нас, то ми намагалися підстрелити їх на льоту, що давало мало шансів на успіх. І дійсно, ми витратили марно чимало наших набоїв. До одинадцятої ранку ми проминули першу низку пагорбів, що утворюють центральну частину острова, і не підстрелили ніякої дичини. Голод уже давався взнаки. Мисливці, понадіявшись на багату здобич, прорахувалися. Але тут, на превеликий подив самого Конселя, йому удалося двома пострілами підряд забезпечити нас сніданком. Він підстрелив білого голуба і припутня, яких ми хутко обпатрали і, насадивши на вертел, стали смажити на багатті із сухого труску. У той час як ця дичина смажилася, Нед готував плоди хлібного дерева. Голуб і припутень були схрумані з кісточками, і ми зійшлися на думці, що пташки дуже смачні. Мускатні горіхи, якими вони харчуються, надавали їх м’ясу особливого аромату і смаку.

— Наче пулярки, вигодувані на трюфелях, — сказав Консель.

— Ах, пане професоре! — закричав Нед Ленд у мисливському азарті. — Яка чудова дичина, особливо в тушкованому вигляді! Скільки тут їстівних припасів для «Наутілуса». Два! Три! П’ять штук убито! Подумати тільки, що ми самі з’їмо це м’ясо, а ті бовдури на борту не отримають ні шматочка!

Я думаю, що в припливі радості канадець перебив би все стадо, якби не захопився балаканиною! Але він задовольнився дюжиною цих цікавих сумчастих, котрі становлять, зі слів Конселя, перший загін ссавців, у яких плацента відсутня.

Тварини були невеликі. Вони належали до виду «кенгуру-кроликів», що зазвичай живуть у дуплах і відзначаються великою спритністю. І хоча звірки ці невеликі, м’ясо їхнє вважається одним із найсмачніших.

Ми були дуже задоволені наслідками полювання. Щасливий Нед пропонував повернутися наступного дня на цей чарівний острів і перебити всіх чотириногих, придатних для їжі. Але він, як звичайно, не брав до уваги непередбачених обставин.

Близько шести годин вечора ми вийшли на берег моря. Човен стояв на колишньому місці. У двох милях від берега виступав із хвиль силует «Наутілуса», що нагадував рифову смужку.

Нед Ленд, не гаючи часу, узявся до готування обіду. Він був майстром у кухарському мистецтві. Відбивні котлети з «баріутанга» незабаром засичали на вугіллі, поширюючи апетитні пахощі!

Але я ловлю себе на тому, що, здається, сам наслідую канадця. Я приходжу в захват від шматка смаженого м’яса! Тож нехай вибачать мені читачі, як я вибачаю містера Ленда, і з тієї ж причини нашої спільної слабкості!

Обід удався на славу. Двоє припутнів довершили розкіш меню. Сагове тісто, плоди хлібного дерева, кілька плодів манго, штук шість ананасів і сік кокосових горіхів, що перебродив, привели нас у райдужний настрій. Я навіть підозрюю, що думки моїх шановних супутників не відрізнялися належною ясністю.

— А що, коли ми не повернемося нині на борт «Наутілуса»? — сказав Консель.

— А що, коли ми зовсім туди не повернемося? — додав Нед Ленд.

У цей момент коло наших ніг упав камінь, і питання гарпунера залишилося без відповіді.