Читати книгу - "Нам воно святе! Пісні січових стрільців"

української громади, а з часів війни цей фонд став матеріальною допомогою для Українських січових стрільців. Воєнна кампанія, а особливо участь в ній першої суто української військової формації, надихнула Костянтину на чималий пласт патріотичних пісень, які миттєво розійшлися поміж «січовиків». Але короткотермінове захоплення Галичини російськими військами – перервало життєвий запал Малицької. Якимсь чином, вона не встигла виїхати з прифронтової смуги й була захоплена царськими посіпаками, які довго не панькалися з українською учителькою та відомою поетесою-січовичкою – миттєво спровадили її подалі від українських терен. Закинувши палку українку за тисячі верст від України – вони мали намір Сибіром зломити її морально – але не на ту напали. Енергійна будителька народних мас й тут знайшла собі раду – згуртувавши численних українських переселенців навколо їх духовного стрижня – мови. І зорганізувала однодумців на заснування української школи в далекім Сибіру і стала першою вчителькою «Української школи імені І.Котляревського».

Саме за своє українство 1915 року її арештували «московські брати» і після трьох місяців допитів вислали до Сибіру: «українізуй там ведмедів, якщо виживеш!» Не лише вижила ця енергійна та мужня жінка, а й почала українізовувати Сибір, заснувала 16 українських шкіл!

Але й творчість свою вона не полишала, хоча все те написане було в щоденник та пройняте тугою за Батьківщиною. А в 1921 році заходами К.Малицької та її українських учнів школа дала в Красноярську перший український Шевченківський концерт, від якого були в захваті всі його учасники. І того ж, 1921 року, доля усміхнулася до Костянтини й вона отримала змогу повернутися в Галичину.

К. Малицька, сильна духом жінка, має власний погляд щодо мети людського існування:

Сильні тілом, завзятущі духом, Викуємо плем’я молоде, Що не впаде під катів обухом І на службу зраді не піде. Розіб’є кайдани, відворожить тьму, Верне Україні свободу!

У радянський час, з 1939 р. вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури. Зацькована владою, вона померла самотньо 17 березня 1947 року в Львові, похована на Личаківському цвинтарі.

«Пора! – писала в одній зі своїх статей К.Малицька, звертаючись, насамперед, до українського жіноцтва. – Великий час настав зараз, щоби з’єдналися усі серця жіночі в могутню силу, пора подати руку до великої боротьби і великої праці за народ». Як не дивно, сказане актуально досі.

Вгору прапор!
Вірш Віри Лебедової (Костянтини Малицької). Музика народна на мотив пісні «Забудь же, доню, про нього» Високо стяг наш піднесім, Прапор наш малиновий, Ставаймо в гурт усі при нім До бою всі готові. Хто хоче щастя, свободи, У кого орла крила, До нас у Січ, до нас в ряди, У злуці міць і сила. Як скріпне тіло й дух зросте, Могутньою Січ стане, Колишня слава оживе, Рабства пірвем кайдани.