Читати книгу - "Коли курява спаде"

— моя звитяга, тому скривив губи в посмішці, а потім задоволено заснув. І проспав аж до вечора. А коли прокинувся, то виявив, що в головах мого ліжка сидить матір. Усмішка на її обличчі говорила про те, що вона визнала в мені дорослого чоловіка, який уже тямить у справах чоловіків і жінок. Однак, хто знає, може так було і раніше? Правду кажучи, цього разу все скидалося на правду.

Я витягнув з-під ковдри руку й сказав:

— Дай мені трохи води.

Я почув, що мій голос змінився за одну ніч: він став густим, набув повного резонансу в грудях.

Мати не поклала руку на голову сина, як робила це раніше, а повернулась і сказала Тхарні:

— Він прокинувся й просить води. Однак краще принеси йому чангу.

Тхарна подала мені чанг і я вперше пережив те приємне відчуття, яке викликає цей напій у горлі. Мати сказала до Тхарни:

— Доручаю панича тобі, ти повинна як слід прислужувати йому. Люди кажуть, що він — дурний, однак у дечому він по-своєму розумний.

Тхарна ніяково посміхнулась і відповіла своїм низьким голосом, який, однак, усі могли чути:

— Так.

Дружина туси вийняла з-за пазухи ланцюжок і повісила їй на шию. Коли мати вийшла, я думав, що вона підтвердить мені, що буде слухатись наказу дружини туси й як слід мені прислужувати, однак вона сховала свою голову в мене на грудях і промовила:

— Відтепер ти повинен добре до мене ставитись.

Мені нічого не залишалось, як сказати:

— Я буду добре до тебе ставитись.

Вона підняла голову, і в її очах, що дивилися на мене, світився такий вираз, ніби вона хотіла ще щось сказати.

— Я ж уже дав тобі згоду, про що ти ще питаєш? — спитав я.

— Я красива? — спитала вона.

Я не знав, як слід відповісти на це питання. Направду сказати, я не міг визначити, чи жінка красива, чи ні. Якщо це — ознака дурості, тоді я й справді дурний. Я тільки знав, що до певних людей є потяг, а до інших — ні. Знав, що певні місця на тілі жінки особливо формисті, однак не знав, чи слід це вважати красою, чи ні. Однак я знав, що я — панич. І коли в мене є настрій, я можу з нею розмовляти, а коли немає настрою — можу не розмовляти. Тому я нічого їй не відповів.

Я вирішив устати з ліжка й повечеряти з усіма.

Перш ніж нам подали вечерю, старший брат поплескав мене по голові, а батько подарував мені великий дорогоцінний камінь. Тхарна стояла, мов тінь, позаду мене, і коли я сів, вона стала на коліна за мною, трохи збоку.

Наша їдальня була прямокутної форми. Туси і його дружина сиділи на чолі, старший брат і я — по боках. Кожен з нас мав м'яку підстилку — улітку то був гарний перський килим, а взимку — шкура ведмедя. Перед кожним з нас стояв низенький столик, вкритий червоним лаком і позолотою. Після того, як родина Мерці розбагатіла на вирощуванні опію, якість нашого столового приладдя відразу ж підвищилась — усе воно тепер було виготовлене зі срібла, а чарки — інкрустовані коралами. Ми також привезли з китайських земель багато воску і запросили звідти майстрів, які виготовили для нас багато свічок. Тож тепер перед кожним з нас стояв підсвічник, а на ньому — випромінювали світло по кілька свічок. Та що там світло! У не дуже холодну погоду самі тільки ці свічки вже приємно нагрівали кімнату. Стіни за нашими спинами були заставлені шафами, у яких зберігалося різноманітне столове приладдя, а також деякі рідкісні речі — два позолочених телефонних апарата з Англії, один німецький фотоапарат, три радіо з Америки, навіть один мікроскоп, а також декілька квадратних кишенькових електроліхтариків з ручками. І таких речей було доволі багато. Ми не могли забезпечити їм належного застосування, тож принаймні виставили їх на полицях, щоб показати, чого немає в інших туси. Якщо одного дня якась річ зникала з полиці, це не означало, що її хтось украв, вона всього лише потрапляла до рук іншого туси. Нещодавно у нас таким чином зникли аж декілька годинників з боєм. При цьому нам розповіли, що той місіонер на ім'я Чарльз, коли поїхав від нас, відвідав землі ще кількох туси й подарував їм такі самі речі, що й нам. Тоді старший брат наказав вийняти капсулі з 60-міліметрових снарядів і виставити ці снаряди в просвітах між годинниками. Тепер вони виблискували там лаком, а їхні хвости виглядали навіть красиво.

Родина туси приступила до трапези.

Страв було небагато, проте порції були достатньо великі й поживні, а також подані щойно з вогню. З кухні страви приносили звичайні слуги, а вже наші особисті слуги, які стояли на колінах позаду кожного з нас, ставили страву перед нами на столики. У цей день після того, як ми поїли, до нас раптом увійшла Дролма. Тримаючи обома руками велику миску, вона стала на коліна і так обійшла з нею кожного з нас.