Читати книгу - "Щоденник війни зі свиньми"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Відаль простував вулицею швидко, не роззираючись. Проте вулиця, мов бажаючи привернути його увагу, наготувала йому сюрприз. Повернувши на Сальґеро, Відаль зустрів Антонію з женихом — тепер уже не небожем Больйоло, а Фабером.
— Ви не хочете привітати мене? — слиняво усміхаючись, вискливим голосом поцікавився той.
— Вітаю вас обох, — не зупиняючись, відказав дон Ісідро й подумав, що навіть не хоче замислитися про те, чи вважати такі стосунки огидними.
Він уже наближався до будинку на вулиці Ґватемала, коли це, стрибаючи на одній нозі, дорогу йому заступили хлопчиська.
— Стривайте, сеньйоре, — сказали вони. — Ми бавимося у військових кореспондентів. Що ви скажете про перемир’я?
— Чому ви всі скачете на одній нозі?
— Ми поранені. То ви скажете нам вашу думку?
— Не маю часу.
— Ми зачекаємо.
— Зачекайте.
Відаль штовхнув залізну хвіртку, пройшов через присадок і зник у під’їзді. Видерся сходами до квартири. Коли він увійшов, Неліда кинулася йому в обійми.
— Нарешті! — розплакалася вона. — Чому ти не приходив? Через те, що сталося? Коханий, мені так жаль! Я тобі не потрібна? А ти мені так потрібен, коли я сумна! Ти дуже страждав? Чи ти мене більше не любиш? А я люблю тебе, знаєш? Люблю…
Здавалося, Неліда не замовкне ніколи: вона вигукувала, заперечувала, плакала, розпитувала невтомно, доки Відаль рішуче заштовхнув її в кімнату й повалив на ліжко.
— Двері відчинені… — пробурмотіла дівчина.
— Потім зачинимо, — відповів дон Ісідро.
XLIX— Я зачиню двері, — сказала Неліда. — Угадай, про що я думаю? Хочу, щоб нас бачили — хай знають, як ти мене кохаєш.
— Я голодний, — відповів Відаль.
— Ти й обіймав мене так, наче з’їсти хотів. Я приготую вечерю. А ти поспи.
Останньої фрази Відаль, напевне, уже не чув, бо в ту ж мить його здолав сон. Як то буває в казках, коли він прокинувся, на нього вже чекав бенкет: стіл, накритий обрусом і двома серветками, два прибори, десерт і червоне вино. Після вечері Неліда вигукнула:
— Тебе не впізнати!
— Чому?
— Не знаю, але сьогодні в тебе такий свіжий вигляд.
— Тобі не подобається?
— Навпаки. Мені здається, сьогодні ти вперше цілком тут, зі мною. Тепер я можу на тебе покластися, — щойно проказавши це, Неліда стривожилася: — Ти ж залишишся нині, правда?
— Ні, — відповів Відаль. — У мене є ще справи.
— Але повернешся на ніч?
— Так, якщо зможу.
Він поцілував її.
— Візьми пончо, — сказала Неліда. — Там похолоднішало.
На вулиці замість дітлахів Відаль побачив гурт дорослих хлопців, що вишикувались у дві лави, уздовж будинків і понад дорогою. Коли він проходив між них, один із хлопців заспівав:
— Весело минає життя молодече…
— Затямте собі: це вже скінчилося, — урвав його Відаль і пішов, не озираючись.
У кав’ярні на площі Лас-Ераса друзі зустріли його схвальним гомоном.
— Замість Нестора тепер Еладіо, — сказав Данте.
Сам Джимі визнав, що того вечора Відаль добре грав. Що ж до решти, то Джимі продемонстрував звичну кмітливість, Рей — жадобу до оливок та арахісу, Аревало — іронію, а Данте — вайлуватість і глухоту. Все було як слід, отож Еладіо, котрий завважив, яке приємне тут зійшлося товариство, висловив загальну думку. А втім, позаяк Відалева команда вигравала всі партії, решта негайно заявили, мовляв, декому тут аж надто щастить. Вони грали допізна; потім Рей запитав:
— Ісідро, куди ти йдеш?
— Не знаю, — відповів Відаль і рушив у темряву. Він хотів побути на самоті.
Інформація видавцяУДК 821.134.2(82)-31
К 28
DIARIO DE LA GUERRA DEL CERDO
© Heirs of Adolfo Bioy Casares, 1969
All rights reserved
Адольфо Бйой Kacapec
Щоденник війни зі свиньми [Текст]: Адольфо Бйой Kacapec; переклад з ісп. Анни Вовченко. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. — 224 с.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник війни зі свиньми», після закриття браузера.