Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

class="book">Дізнавшись про це, Аяз розгнівався, проте змовчав, лише наказав челяді перенести речі Ярини у його спальню – відтепер вона житиме разом із ним.

Ярина, дізнавшись про це, вжахнулася, зрозумівши, що вчинок султані прямо штовхає її в обійми Аяза. І сьогодні їй не вдасться ані відмовити йому, ані відбитися! До пізньої ночі дівчина тинялася будинком, не в силах піти в спальню Аяза – вона готова була ночувати хоч на купі гною, аби тільки не йти до нього. Але мурза сам її знайшов.

– Уже час спати, Яринко, – промовив Аяз. – На жаль, твою кімнату тимчасово зайняли, тому поки поживеш зі мною.

Дівчина вся стиснулася, насторожено подивилася на нього, але Аяз ласкаво усміхнувся, а потім обійняв її за плечі і повів до своєї спальні. Біля порога Ярина зупинилася і вирвалася з його обіймів.

– Я не піду туди! – мало не плачучи, вигукнула вона.

Тоді мурза підхопив її на руки і силоміць вніс до кімнати. «Аязе, Богом прошу тебе! Відпусти мене!» – благала Ярина, відчайдушно вириваючись із його рук і забуваючи, що у нього зовсім інший Бог. Аяз весело засміявся і замість відповіді прочитав вірша:

Як хочеться, щоб ти моєю була, Моїй душі втіху принесла. Як хочеться, щоб ти зі мною залишилась Навіки поруч, ніби приросла. Як хочеться руки твоєї торкнутись, І щоби ти її не забрала. Хочу, щоб вік перед очима Стояла ти – довірлива, світла; І щоб, душею володіючи моєю, Мені ти власну душу віддала; Щоб з вечора ввійшла в мої обійми, А вранці – відірватись не могла.[43]

Невідомо, де поетичний мурза начитався цих віршів, але декламувати їх він був майстер.

– Ти – володарка моєї душі! Тож чи можу я образити тебе або вчинити з тобою жорстоко? – палко говорив Аяз, усе ще тримаючи Яринку на руках. – Я ніколи не посмію образити тебе, тому що кохаю! – з цими словами він посадив її на ліжко і сам сів поруч, обережно обняв за талію і нахилився до її губ. Яринка зацьковано дивилася на нього, а Аяз ніжно торкнувся поцілунком її губ, шепнувши: – Тільки ось із кожним днем я все більше і більше бажаю тебе. І моє кохання до тебе сильніше, ніж спрага в безводній пустелі! Яринко, не будь такою жорстокою! Не муч мене!

Але вона, рішуче вивільнившись із його рук, відвернулася.

– Гаразд, давай вкладатися спати, моя господине, – зітхнувши, запропонував Аяз. – Та не бійся! – додав він, помітивши, із яким жахом вона на нього подивилася. – Не стану я тебе домагатися, мій світильнику благочестя!

Ярина кинула на нього недовірливий погляд, але мурза відвернувся і знімав свій багатий каптан. Мимоволі дівчина замилувалася ним – Аяз зняв сорочку, потягнувся, повівши плечима, і в світлі свічок було добре видно чудовий рельєф м’язів на його плечах і спині. Але коли він почав перевдягати шаровари, Яринка, зашарівшись, швидко відвернулася, зняла сукню і вляглася на самий край ліжка, повернувшись до нього спиною.

– А чому ти не розплітаєш коси? – запитав Аяз, вкладаючись з іншого боку, бо не міг забути, як Яринці личить розпущене волосся, і сам почав розплітати одну з кіс.

– Ні! Тобі не можна розплітати мені коси! – вигукнула Ярина, вирвавши косу з його рук, і почала розплітати сама.

– Чому?

– У моїй країні дівчині хтось інший може розплітати коси тільки перед весіллям. Але це зазвичай роблять подружки, – пояснила Яринка і знову повернулася до нього спиною, згорнувшись «калачиком» під своїм краєм ковдри. «Я не зможу вічно говорити йому “ні”, – подумала дівчина, – рано чи пізно він утомиться чекати, і тоді в мене не залишиться іншого виходу. І як мені пережити таку ганьбу, як дивитися в очі його дружині? Господи, я опинилася майже в такому становищі, що й Настя, тільки навпаки!»

Аяз, лежачи поруч із коханою, не міг заснути. Ще б пак, об’єкт жадання був зовсім поруч, а доторкнутися до нього не можна було! Прислухавшись до її рівного дихання, Аяз зрозумів, що вона вже міцно спить. Тоді він обережно підсунувся до дівчини – вона була така тепла і здавалася такою тоненькою в його обіймах, що бідний Аяз ледь стримався. «Нічого, настане той день, коли я сам буду розплітати твої коси, тому що ти покохаєш мене. Моя найсолодша мріє, я доб’юся твого кохання!» – думав він і заснув, притискаючись до коханої.

Народження сина Аяз відсвяткував дуже пишно. За звичаєм на сьомий день із голівки маленького Арслана зголили все волоссячко, зважили його і роздали нужденним ту кількість золота, яка відповідала вазі волосся немовляти. А ще для хлопчика в сьомий день його життя за звичаєм було здійснено курбан з двох баранів.

Після цих свят життя в домі мурзи увійшло в звичайну колію, щоправда бажання володіти Яринкою позбавило Аяза спокою, сну й апетиту. Він перепробував усі засоби – ласку, лестощі, подарунки, а вона була непохитною. Але палкий мурза не впадав у відчай.

Для Ярини сумісне проживання в одній кімнаті з Аязом стало кошмаром – перші дні вона жахливо соромилася його, але поступово звикла, бо хитрий Аяз делікатно і спритно уникав усіх нескромних моментів цього проживання, таким чином розраховуючи завоювати Яринину довіру.

Але такий маневр, геніальний із погляду любовної стратегії, заподіяв досаду самому Аязеві – Ярина була так близько, і в той же час така недоступна. І частенько закоханий Аяз, лежачи поруч із дівчиною, втрачав терпець, присувався до неї ближче з твердим наміром узяти її силою. Але згадував слова: «Хто дав тобі право так поводитися зі мною?» і приборкував себе, милуючись нею. І завдяки цьому нічному спогляданню Аяз отримав болісний удар долі.

Однієї ночі він так само дивився на Ярину. Дівчина спала неспокійно, щось незв’язно бурмочучи уві сні. Пасмо волосся впало їй на обличчя. Аяз прибрав його і, не втримавшись, ніжно погладив її по щоці. Від цього дотику Ярина заворушилася і розбірливо прошепотіла: «Даниле, милий», – а губ її торкнула щаслива усмішка.

Аяз зблід, миттєво усе зрозумівши. «Ось у чому причина її холодності! Вона досі кохає цього козака і тужить за ним! Та чим він кращий за мене, цей неприборканий, грубий дикун? Нехай його знайде і вдарить чума!» – люто думав мурза. Згадалася йому сварка Данила і Ярини і те, як він посміювався над ревнощами козака. А тепер Аяз відчув такі самі муки.

Зазвичай ревнивці – невпевнені в собі люди, які не цінують власних достоїнств і помічають лише свої недоліки, помилково вважаючи, що їм нічим утримати поруч