Читати книгу - "Печатка Святої Маргарити"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мальцев рвучко підвівся, підійшов до дверей і з силою прочинив їх: Маруньки за ними не було.
— От бачиш! — проказав до Марка. — Ніхто нас не підслуховує. Тут, у мене вдома, говорити про таке цілком безпечно. Отже, Валеріане, те, що я зараз тобі розповім, має надзвичайну вагу, — всівся знову за стіл напроти Марка. — І, можливо, у подальшому може цілковито і докорінно змінити і моє, і твоє, Валеріане, життя. Тож слухай… — додав зовсім тихо, так, що Марко аж нагнувся ближче до нього через стіл. — Є тут недалечко від Волочиська, на Збручі, прикордонне містечко — Тарноруда…
Швед підняв здивований погляд на Мальцева.
— Під час нещодавнього вилучення церковних цінностей, — продовжував той, — я дізнався, що хтось із місцевих таємно виніс із костелу і заховав старовинну ікону, копію зі ще давнішого оригіналу, який вважається чудотворним. Справжній образ ще у двадцятому році тарнорудський ксьондз, такий собі Броніслав Роговський, вивіз до Тернополя. Там теж історія була…
Місцеві мені розповідали, що як від’їхав на певну відстань від Тарноруди, коні стали, наче скам’янілі, не хотіли рушити з місця, поки він не благословив тією іконою містечко. Ну… я усім цим чудотворним байкам не дуже вірю, — правив далі Мальцев, — однак я чув, що справжню чудотворну ікону з Тернополя аж до Зєльонки Паслецької доправили. Тепер не дістанеш. У Тарноруді залишалася тільки оця копія, про яку я тобі зараз кажу.
Марко усміхнувся собі під ніс: значить, отець Броніслав таки встиг порятувати чудотворну ікону! Дякувати Богу. Правда, з Польщі її тепер так просто не повернеш. Та й куди? До радянської України, звідки її одразу повезуть до Москви, а далі продадуть за безцінь?
— То я ніяк не второпаю: ти хочеш знайти копію чудотворного образу із тарнорудського храму? — поцікавився він у Мальцева. — До чого тоді я і моє становище?
— А до того… — відказав Іван. — Золота й цінностей ми нашкребли у Тарноруді не так багато, а все тому, що містечко Збручем поділене на дві половини. Нашу й польську. Більшу частину цінностей селяни встигли до сусіднього костелу через Збруч ще раніше переправити. Через ту втрачену ікону та зовсім нікчемну кількість золота я геть розпасіювався. Розраховував на значно більший улов!
Почав у місцевих випитувати. Спочатку по-доброму. Не допомагало. Погрожував розстрілом… Як горохом об стіну! Обшукали скрізь. Нічого! От тарнорудський диякон — мої хлопці, що таїти, переборщили з ним добряче — зізнався, що та копія ікони жалюгідна і, на відміну від оригіналу, не представляє ніякої особливої цінності. Зате він має відомості про значно цінніші речі, ніж копія старовинної ікони — якийсь середньовічний скарб, що сюди доправила із самої Шотландії ще за київських князів королева… як там її звали, зачекай! Маргарита! Королева Маргарита Шотландська! Диякон Крушанівський казав, що її потім мало не за життя ще й канонізували.
Марко відчув, як у нього геть пересохло у горлі. Та все ж, додавши голосу певного скептицизму, проказав насмішкувато:
— І Ви, товаришу Мальцев, вірите у ці байки?
— І я так подумав на початку що байки, — розвів руками Мальцев.
— Байки, то мови немає! — похитав головою Швед.
— Та отой диякон забожився мені і під страхом смерті давай розповідати далі, — продовжував Мальцев. — Мовляв, місцезнаходження того скарбу було відоме лише колу посвячених членів товариства ордену Білої Троянди, вищим священикам — єпископам та волосним управителям. Були і якісь документи, та наші орли їх давно поспалювали, не розібравшись. Біда від неуцтва — те, про що ми з тобою говорили.
— І що далі?
— Так от, — вів Мальцев далі. — Усі, кому то було відомо, давно або вибиті, або за кордоном, і їм не до пошуків скарбу. Тут же, на місці, таємниця його місцезнаходження була відома лише єпископу, якому після революції на таємному зібранні передали спеціальну печатку із зображенням святої Маргарити. Крушанівський бачив її власними очима і навіть погодився намалювати, як вона виглядає. Він запевняє, що єпископ Лєпновський увесь час носив її при собі як каблучку чи перстень… Та печатка використовувалася тільки в особливих випадках, для найважливіших документів. Але окрім того вона… ти не повіриш, Валеріане, є ключем, що відчиняє таємний сховок, у якому знаходяться ті прадавні скарби!
Марко приголомшено мовчав, гарячково намагаючись зметикувати: те, що зараз почув від Мальцева, — прояв Божого дива, неймовірне везіння, випадковий збіг чи якась підступна провокація?..
— Що ти дивишся на мене, як баран на нові ворота! — вигукнув Іван, забувши. — Я кажу тобі те, що почув на власні вуха! У Тарноруді заховані стародавні скарби, Валеріане, і ми з тобою можемо знайти їх!
Тепер він міг нарешті глибоко затягнутися цигаркою, яка тліла у його пальцях увесь цей час.
У кімнаті запала мовчанка. Марко якийсь час дивився на Мальцева.
— Ну, Клєвєров, кажи щось. Не мовчи, — нарешті промовив Іван.
— Та що казати… Намагаюся повірити, що все мною почуте — правда.
— Правдивіше не буває! — відповів Мальцев. — Я ж так і не доказав тобі, Клєвєров! Та печатка була передана місцевому кам’янецькому єпископу, отцю Лєпновському, він носив її при собі. Ти тільки уяви, як я мчав із Тарноруди до Кам’янця! Мов навіжений! Панотця ж напередодні арештували! Ну, думаю, у слідчій тюрмі він нікуди від мене не подінеться, аббат Фаріа довбаний. Але сталося те, чого я боявся найбільше: годувати арештантів не дуже є чим, та й у камерах тісно — як оселедців у бочку усіх тиснуть. От комендант нашої слідчої в’язниці і вигадав їх потроху розстрілювати, буцімто за втечу, аби не утримувати зайвих… Солдати — за свідків (вочевидь, у Сєргєєва є свої, перевірені люди), лікар засвідчує смерть, усе чин-чином, не підкопаєшся.
Щойно приїхав із Тарноруди — наступного дня до коменданта пішов. Марно! Лєпновського саме у такий спосіб і розстріляли ще за кілька днів до мого приїзду. Буцімто за спробу втечі. І поки я до Кам’янця добирався, його й поховати уже встигли.
— Навіть якщо так… Іване, слід загублено! — проказав Марко. — Де шукати ті скарби? Так можна усі околиці Волочиська перерити, їх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печатка Святої Маргарити», після закриття браузера.