Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 2"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Бомбардування допоможе.
– Або зашкодить.
– Досвідчений солдат усе оберне на свою користь, – сказав Саакашвілі. – У сиву давнину перси облягали грузинський замок Ксані. Грузини мужньо захищалися, але голодували, а ще гірше – не мали вже води. Тоді один з лучників вистрелив в орла, що пролітав над мурами. Мертва птиця впала на майдан, в кігтях мала рибу. Командир замку Ксані не дозволив її з'їсти і викинув через бійницю у вежі. Рибу знайшли перси й відмовилися від облоги, переконані, що в грузинів є і їжа і вода.
– Ось бачите, – підтакнув Густлік. – Усе буде гаразд, – заспокоїв друзів. – Він не такий дурний, як здається.
– Може, треба було піти двом? Якби один не пройшов або збився з дороги…
– Я б ще встигнув, – пожвавішав Густлік. – У фріцівськім мундирі… Навіть як хто запитає…
Зненацька почули умовний сигнал, але тихий і якийсь обережний.
– Повернувся, – прошепотів Кос, однак мимоволі потягнувся за автоматом.
Утрьох спокійно підійшли до брами, стали напоготові під муром, однак не сподіваючись якоїсь загрози.
– Хто там? – ліниво запитав по-німецьки Густлік.
– Відчиніть, – відповів спокійний голос.
– Не так швидко! Тут підривна команда «Повідь», – говорив, поволі прочиняючи віконницю, щоб визирнути назовні.
– А тут СС, – пролунала різка відповідь. – Відчиніть.
– Четверо, – прошепотів Єлень, звертаючись до Коса.
– Впускай без пострілів, – наказав Янек, ледве ворушачи губами.
– Айн момент, – голосно відповів Густлік, широко відчиняючи хвіртку.
На територію шлюзу вступив офіцер у чорному як ніч мундирі, за ним троє здорованів з автоматами.
– Де обер-лейтенант?
– Момент, – повторив Густлік.
Хотів зачинити хвіртку, але останній есесівець всунув чобіт поміж двері, спідлоба приглядаючись до сілезця. Єлень випростався мов пружина і вдарив знизу вверх автоматом, який тримав обома руками.
Кос накинувся на першого праворуч, підбив ноги, звалив на землю, а коли той намагався встати, вдарив його в потилицю.
Григорій стояв найдалі. Поки встиг підскочити до есесівця, той уже підняв автомата до пострілу. Та спантеличений блиском клинка, відсахнувся, затуляючись автоматом. Грузин ударом в груди звалив німця на землю.
Офіцер прицілився в Саакашвілі з пістолета, але той встиг держаком вибити в нього зброю. Есесівець пустився навтіки. Григорій скочив за ним, зачепився ногою за трупа і впав. Есесівець пробіг клумбу з братками і вже тупотів чобітьми по містку на той берег шлюзу.
Проти неба чітко вимальовувалась його постать.
Кос влучно зрізав його автоматною чергою. Есесівець підстрибнув на ходу і звалився у прірву шлюзу.
Задихані й розпалені боротьбою, всі троє довгу хвилину чекали, поки хлюпне вода. Лише потім відітхнули з полегкістю.
– У мене не було іншого виходу, – промовив Кос. – Інакше утік би й негайно привів нам на шию своїх друзів. Або наробив би гармидеру, підірвавшись на міні по той бік шлюзу.
– Може, не звернуть уваги, – втішив Єлень. – Мало хто стріляє?
– Але есесівці второпають, що пішло четверо і жоден не повернувся. Не діждемося спокійно ранку.
– Такий, як був у тебе, – сказав Григорій і вручив Янекові піднятого з трави довгоствольного офіцерського пістолета. – Бери й не дивись косо на мою шаблю.
Внизу різко задзеленчав телефон. Довго не вмовкав.
– Обдурити? – запропонував Густлік.
– Спробуй, – погодився Кос. Біля кулемета залишився Григорій.
Янек, скориставшись оказією, проїхався бильцями стрімких сходів.
– Команда «Повідь» слухає, – доповів Густлік. Хвилину слухав, а потім, трохи вагаючись, не певний, чи йому повірять, сказав:
– Унтершарфюрер з своїми людьми вже пішов. Потім знову довго слухав, тоді зморщив носа й поклав трубку, в якій люто булькав чийсь голос.
– Гицелі приходили по того Кугеля, який був замкнений на баржі. І гадки не мав, що через того обер-єфрейтора, хай йому грець, буде стільки галасу. Хай би його взяли.
Крики в трубці затихли, і саме тепер цей мовчазний шматок ебоніту видався грізним. Янек обірвав дроти.
– Жереба кинуто.
– Де? – здивувався Густлік.
– Так сказав Юлій Цезар перед тим, як перейти ріку Рубікон і розпочати війну.
– Звідки знаєш?
– Зі школи, з уроків історії.
– Я не мав коли вчитися, але як закінчиться війна, то щотижня читатиму по книжці.
– Як закінчиться війна… – почав Янек, але не закінчив і спитав: – Ну, старий, що робитимемо в останню хвилину перед боєм?
Густлік замислився, похнюпивши голову, потім відповів:
– Не знаю, як ти, а я сховаю гармошку в бункері, щоб не пропала. Томек дуже побивався б.
Добродушно буркотів, закидаючи собі на плече рюкзака, взяв гармошку й пішов на подвір'я, за ним Кос із ротмістровим кашкетом у руці. Пішли навпростець через клумбу, по розквітлих братках.
– Екіпаж! – гукнув раптом Саакашвілі.
З-за стіни почулося хурчання автомобільного мотора і голоси. Янек перший скочив на сходи, Густлік – за ним.
Хтось гупнув у металеву браму раз і другий. Вдарив одинокий автомат.
Саакашвілі відповів кулеметною чергою.
Єлень зітхнув, вибрав один із ящиків з мінами, завдав на плечі й рушив сходами вгору.
– Хлопці! – гукнув крізь гуркіт пострілів. – Я тут чудові міни приніс.
Поставив ящика на підлогу, відгвинтив запобіжник запалу і крізь діру в дасі кинув міну вгору. Міна вилетіла, як із ствола. Ще секунда – й знизу сліпуче блиснуло, вибух заглушив усі звуки.
Розділ XVII СВІЙ
Черешняк пам'ятав околицю. Коли стояв на варті, добряче роздивився місцевість. На початку трохи забарився, але, залишивши під хвірткою гармошку й ротмістрового кашкета, попростував швидко і впевнено.
На задимленому небі тьмяно блимали зорі, ті ж самі, що й над Студзянками. Задні колеса Великого Воза вказували на Полярну Зірку, а по ній будь-який напрямок одшукати неважко: схід по тій руці, якою береш ложку або гвинтівку, захід ліворуч, де серце, а південь – за спиною.
Скоро дійшов до лісу, ні з ким не здибавшись. В лісі побіг підтюпцем, щоб надолужити згаяний час. Розігрівся, посмілішав. Перетнув вузьку вологу галявину і скраю її, за два кроки від дерев, зачепив ногою за дріт, натягнений низько над землею.
Падаючи, почув зліва й справа шалений дзенькіт порожніх консервних бляшанок. Миттю перекотився під кущ ялівця й завмер. Скільки разів сам натягував дроти, вішав на них бляшанки, сміявся, коли німецькі патрулі дзвонили уночі, а зараз сам ускочив у халепу.
На танку, який стояв осторонь і Томаш.його раніше не помітив, одхилилася строката маскувальна сітка. Зсередини виліз солдат, розгледівся навколо, прислухався до дзенькоту, що стихав, водячи туди й сюди дулом автомата.
Бляшаний дзенькіт,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чотири танкісти і пес – 2», після закриття браузера.