read-books.club » Сучасна проза » Не вбивай 📚 - Українською

Читати книгу - "Не вбивай"

104
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Не вбивай" автора Богдан Сильвестрович Лепкий. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 56 57 58 ... 84
Перейти на сторінку:
прийняти до рук булаву, а важко її щасливо донести до гробу. Під нову державу основи кладу. Поможіть мені. Як не підставимо спин усі враз, і хата впаде, і будівничі згинуть. Поб'є. Так не раз бувало.

— Не бісурмени ми, додержимо присяги.

— Я також. Вірте!.. А тепер, як своїм одномишленникам і співробітникам, кажу вам, що в мене є посол від Карла.

— Від Карла?

— Від Карла XII, шведського короля, його милості. Цей шпиг, що його вчера мало не роздерли козаки, — чули?

Всі, як сиділи, зірвалися з місць.

— Іване Степановичу!

— Батьку ти наш!

— Посол від шведського короля?.. Боже!

— Кажи, з чим прибув?

— Що каже король?

— Чи бере нас під свою протекцію?

— Не під протекцію бере, а гваранцію самостійної держави дає, — відповів, заспокоюючи їх, гетьман.

— Самостійну державу гварантує Карло? Невже ж це правда? Не жартуєш ти?

— Король Карло з військом на Україну прийде. Поможе нам визволитися з-під власті Петра. Українські землі, які вкупі відіб'ємо собі, до нас прийдуть. Усі українські землі належатимуть до одного українського гетьмана-князя, ціла Україна під одною булавою заживе.

— Ціла?

— Неподільна. Карло ні гербу нашого не нарушить, ні титулу. Королівське слово дає. Його міністер, Піпер, документ укладає.

Старшини гетьмана за ноги обіймали.

— Батьку ти наш. спасителю наш добрий!

По руках цілувати хотіли. Один другого обіймав.

— Не лобзачіє ти дам, яко Юда, — казав Апостол, хлипаючи в гетьманових обіймах.

— Воскресенія день, і возвеселимся людіє, — прочитував Зеленський.

— Кінець діло хвалить, — втихомирював їх гетьман. — А це лиш початок, хоч і добрий. Подбайте ж, щоб і кінець був гарний.

— Гаразд! — відізвався гетьман. — А тепер побалакаємо про діло. Сідайте. І слухайте вважно.

Посідали, і гетьман почав:

— Того, що знаєте, нікому поки що не кажіть. Поки що треба нам тайну тримати. Але близьких собі людей наструнюйте відповідно, прихильно до Карла й до шведів. Треба ж їх зустрінути не як ворогів, а як союзників наших.

— І наструнювати не треба. Самі люди того хотіли.

— Шведи, що прийдуть на Україну, будуть під своїми генералами, але під моїм начальним командуванням, платню даватиме їм король Карло, а харчі ми. Це неабиякий тягар. Треба подбати, щоб не бракло харчів.

— Подбаємо.

— Королівським військам для воєнних операцій і для запоруки, що ми додержимо угоди, треба віддати городи:

Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву і Гадяч.

— Віддати?.. А то ж то як? Навіть гетьманову столицю Батурин віддавати?

— Тільки на час війни. Король гваранцію дає не рухати нашої землі, титулу, гербу, прав і привілеїв наших. Заспокоїлися.

— Карлова побіда — це визволення наше. Розум велить усіма способами помагати йому до побіди. Треба Дон прихилити до шведів і калмицького хана Люку з усіми його полчищами. Для нас ще й тая користь, що краще їх зробити союзниками, ніж ворогами.

— Борони мене. Боже, від приятелів, бо з ворогами сам собі дам раду, — завважив Апостол.

— Пословиця не до кождого випадку підходить, — відповів на те гетьман. — І твоя тепер не годиться, бо на всі сторони воювати ніхто не може. Слухайте мойого плану. Він такий. Король Карло повинен з одною армією простувати до Москви, а інші сили післати на Петербург. Зруйнувати його, забрати землю новогородську та псковську, щоб приневолити Петра податися в північні надволжанські землі, де земля не так родить, як від Москви на південь. Випертий з укріплених городів, цар мусітиме прийняти баталію в чистому полі, а в чистому полі його салдати проти хороброго шведського війська не устоять.

— Ніяк не устоять, — притакнули старшини, починаючи балачку над воєнним планом. Був це предмет, найлюбіший їх серцю. Запалювалися і забігали в подробиці, яких до загального плану годі втягати. Гетьман не перебивав. Хай вибалакаються. Даром такі розмови не минають. Можна з них дечого навчитися.

— А ми? — спитав Зеленський. — Яке наше pensum [32], гетьмане?

— Наша річ — відбивати українські землі і прибирати їх до наших рук. По чуже не підемо. І в себе роботи богато. Шведському війську, як знаєте, маємо давати харчі, а воєнні наші операції залежатимуть від головного плану, на котрий згодиться Карло. Нанині хіба досить. Дякую вам. А язик за зубами добре держіть, бо цар не спить.

— Царський кнут, як меч Дамокля, висить над нами.

— Відсунемося від нього.

— Краще зломити його.

— Цар стиснутий з ріжних боків, попросить Карла о мир.

— І підпише пункти, які він подиктує.

— Поки підпише, — завважив гетьман, — треба написати до нього. Годиться привітати царя з днем Петра святого, це тезоіменство його. Побажаємо йому вікторії і таке друге.

— Чеши дідька зрідка, — усміхнувся Горленко.

— І ще одно. Відомо вам чи ні, що цар велів нам двигнути табор під Київ і ждати там аж до другого приказу?

Старшини здивувалися. Зачували, що приказ такий прийшов, але від гетьмана вчули його вперве.

— Підемо? — спитали всі враз.

— Будемо поспішать помаленьку, — відповів, усміхаючися, гетьман. — Не зашкодить пройтися.

Біля воріт спиняла когось варта. Гетьман післав довідатися хто.

З Києва гонець від Вельяминова-Зернова.

— Зернов — це той, що Кочубея віз. Певно, щось про його діло переказує, — завважив Орлик.

— Про Кочубея? — повторив гетьман і нахмурив чоло. — Це негаразд. Нічого доброго з того діла не вийде, чує серце моє.

— Сам собі винен , —завважив Зеленський.

— Перейдіть, панове-товариші, до моєї відпочивальні, а я гінця в першому переділі прийму, — сказав до старшин гетьман.

Перейшли. Апостол хвилювався.

— Журишся сватом? — пристав до нього Ломиковський.

— Невже ж тільки ним? Ціле це діло вельми небезпечне. Бог зна, як воно скінчиться.

— Будемо борониться.

— Але як?

— Один за всіх, а всі за одного. З нами гетьман.

— Тільки й потіхи, що він.

Пильно поглядали на занавісу... Не

1 ... 56 57 58 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не вбивай», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не вбивай"