read-books.club » Сучасна проза » Відлуння: від загиблого діда до померлого 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння: від загиблого діда до померлого"

137
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відлуння: від загиблого діда до померлого" автора Лариса Володимирівна Денисенко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 56 57 58 ... 86
Перейти на сторінку:
прирівнює до дітей. Зараз на моделі людини, маю на увазі шимпанзе, він покаже, що тобі робитиме». І лікар дійсно показав. Я його краще зрозуміла, ніж за всі випадки перельотів стюардів різноманітних авіаліній, бо досі не можу збагнути, як користуватися кисневою маскою і де знаходяться ці кляті запасні виходи.

Марат зустрів мене з посмішкою на обличчі та шприцом у руках. «О, який у тебе чистесенький гіпс, цнотливий. Болить?» – «Ні. Слухай, а навіщо тобі шприц?» – «Це сироватка правди. Лікар подумав, що ти шпигунка, тож треба скористатися моментом і все в тебе випитати». Я загальмувала. «Марто, чорти тебе забирай, не зараз. Це – знеболювальне, зараз заморозка відійде і ти витимеш. Мені воно ні до чого. Нам час їхати, в тебе завтра літак, якщо ти не забула». Задзвонила мобілка Марата. Він щось емоційно вигукував і подивився на мене. «Хто це був?» – «Тітка Оля, питалася, як ти почуваєшся і чи все нормально тобі зробили. І ще сказала, що в неї здохла індичка». Марат багатозначно замовк. «Ти хочеш сказати, що і це – ножиці?» – «А ти думала. Звичайно. Правда, цього разу вони перетворилися на кота Аргуса, котрого підлікував міський ветеринар».

Глава чотирнадцята

До Києва ми їхали мовчки. Ніякого дискомфорту я не відчувала, бо організм був перенасиченим. Легені отримали забагато чистого повітря; душа – вражень та почуттів, мозок – інформації та знань. Я почувалася трохи розгубленою та переповненою. Так буває, коли ковтаєш маленьку пігулку і відчуваєш, що вона застрягла на певному рівні. Чого, власне, наче й не може бути, але, от маєш, сталося, незабаром цей стан пройде, а зараз з тебе може виходити тільки піт, на інше твій організм не здатний.

«Ковтни пігулку», – раптом почулося від Марата. Я здригнулася. Пігулка потребувала реабілітації. «Рука розболілася?» Як тільки він це сказав, я відчула біль. «Дякую». Я потримала пігулку на долоні, потім замружилася та проковтнула її. Цікаво, куди вона спочатку попрямує в моєму організмі, щоб приборкати цей біль?

«Мовчиш? Я тебе розумію, після візитів сюди я також почуваюся як мрець, притрушений рідною землею. Бо я живу відірвано, це не мій світ. Хоча з твоїм він збігається тільки побіжно». «Я все думаю про ножиці. От чого все-таки не можна чіпати ці ножиці?»

«Треба тебе перемикати. Загалом, я мушу тебе попередити, що в мене вдома ти опинишся в одній з казок братів Грімм». – «О Боже, – вирвалося в мене. – Слухай, а можна до інших авторів? У мене з дитинства психологічна травма від цих казок. Можливо, саме тому я пішла в правники, щоб почуватися захищеною». – «Можна, – весело відповів Марат. – Наприклад, у казку про мертву царівну. Пушкіна».

Оскільки я напружена мовчала, Марат схаменувся. Почав пояснювати, що мав на увазі, бо згадав про роль перекладу і про те, що я можу не читати того, що читав у дитинстві він, утім, слово «мертва» я зрозуміла безпомилково.

«Спочатку я мав на увазі казку про Білосніжку та сімох гномів. У казці про мертву царівну схожий сюжет, але замість гномів там фігурують сім богатирів. А до мене в гості, ну і щоб з тобою познайомитися, прийдуть мої друзі. Їх шестеро, а я – сьомий. Мені здається, порівняння з Білосніжкою більш романтичне, ніж з Козою». – «Козою?» – «Ти знаєш казку про козу та сімох козенят?» – «Це знову брати Грімм, не знала, що ти палкий їх шанувальник». – «У моєму дитинстві цю казку вважали російською народною. СРСР – колиска піратів». Я пирснула. «Мені просто здається, що ти більше сестра, ніж мама. Я відчуваю в тобі сестринство. І мені це дуже подобається. Бо я давно такого не бачив і не відчував». Ми посміхнулися одне одному. Дивно, але я відчувала до Марата сестринство більш потужне, ніж до Манфреда. Це тому, мабуть, що це був уже цілком дорослий брат, який не псував мені життя в дитинстві.

«Але мушу тебе попередити, що серед гномів буде один, який намагатиметься тебе звабити. І не тому, що ти приваблива…» Я зітхнула. «Чекай! Зрозумій мене правильно, ти дуже приваблива. Просто для Сергія привабливість жінки значення не має, для нього має значення власна привабливість. І він щоразу перевіряє свої чари, діють чи ні. Посміхнися йому кілька разів, можливо, його попустить». – «А якщо ні? Якщо він буде продовжувати залицятися?» – «Залицятися? Ні, ніяких залицянь, він тупо чіпляється. Ну, побачиш. Наприклад, він може говорити, що в нього ніколи не було німкень і ти його останній шанс, і оскільки про цноту не йдеться, він не бачить жодних причин, котрі могли б тобі завадити йому дати. Бо тільки він може кохатися так, як тебе ніхто не мав. Сильно діставатиме – покараємо!»

«Ти їх зібрав спеціально, щоб вони на мене подивилися?» Марат категорично захитав головою. «Ги, вони не «Лего», щоб їх збирати. Ні, можна сказати, що все збіглося. Моя дружина, Дана, зараз у лікарні з Даринкою». – «Щось трапилося?» – «Трапилося, але давно. В Дарини цукровий діабет. З восьми років. Зараз вона на диспансеризації, перевіряють рівень цукру, проводять усі необхідні лікувально-профілактичні процедури. Дана вирішила залишитися з нею». – «Розумію». Мені не вкладалося в голові, як у таку маленьку дівчинку вселилася ця хвороба.

«Знаєш, Даринка більш залежна від інсуліну, ніж від нас, батьків. І ця залежність, як не дивно, робить її більш самостійною. Просто цього року пішло з життя двоє з її сусідів по палаті. Вони ж бачаться коли двічі, коли раз на рік, профілактуються разом. Їх не стало. Ми вирішили, що краще Дані побути з мамою, щоб ці прогалини були не такими помітними». Я мовчала, просто не знала, що сказати, щоб це не прозвучало формально.

«Власне, мої жінки забралися з дому, а для моїх друзів це є сигналом, що ми можемо збиратися в мене. Це – наш день. Крім того, я повертаюся з малої батьківщини, ще й приводжу тебе. Звичайно, що цим мордам цікаво. Аркадій уже трохи про тебе розповів». – «А мовно як усе це відбуватиметься, ти перекладатимеш?» – «Не так усе сумно. Німецьку чудово знає Аркадій, це мій партнер по проекту, я трохи тобі про нього говорив. Влад також непогано говорить, вчився в німецькій спецшколі. Сергій знає англійську. Іван англійську розуміє, але не говорить. Але з українською в нього так само. Він знає та говорить тільки чиновницькою. Це я тобі потім поясню. Валерка не знає іноземних мов, але він такий веселий,

1 ... 56 57 58 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння: від загиблого діда до померлого», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння: від загиблого діда до померлого"