Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

26. Під час оповіді жінка мірошника, для якої нахабність та безсоромність була звичною рисою її вдачі, нещадно з обуренням засудила жінку сукновала: вона, мовляв, віроломна, безчесна, це ганьба для всієї жіночої статі. Втративши рештки сорому, ця негідниця потоптала шлюбний союз, опоганила домашнє вогнище свого чоловіка, перетворивши рідний дім у кубло розпусти! Занапастила добре ім'я законної дружини, щоб заробити назву повії! Ще й додала, що таких жіночок треба було б живцем спалювати. Тим часом, оскільки власне незавидне становище й докори нечистої совісті не давали їй спокою, то вона, щоб якомога швидше звільнити свого спокусника від мук також незручної схованки, безперестанку намовляла чоловіка, щоб раніше сьогодні лягав спати. Але тому, що той прийшов з невдалої вечері, облизавши макогона, то він сказав, що не проти того, щоб добре попоїсти. Жінка швиденько, хоч і не дуже радо, подає йому страви, призначені для іншого. А я аж кипів од злості, коли думав про колишні неподобства цієї паскуди і нинішнє нахабне лицемірство. От тому-то я й тепер мізкував над тим, у який спосіб викрити обман, як вивести на чисту воду всю підлість цієї особи і зробити добру послугу своєму хазяїнові. Я враз подумав, а що, якби перекинути кадіб, під яким перелюбник ховається, немов черепаха, виставити його на загальний посміх.

27. Коли я отак страждав через ганьбу, спричинену моєму хазяїнові, нарешті небесне провидіння зглянулось на мене. А сталося ось що. Кульгавий старець, якому був довірений нагляд за нами, у призначений час гнав нас, в'ючних тварин, усіх разом на водопій до найближчого озера. І тут трапилась слушна нагода відомстити клятій бабі. Проходячи мимо кадовба, я помітив, що з-під нього стирчать кінці пальців коханця, бо кадіб був дуже тісний. Непомітно відійшовши вбік, я зі злістю наступив копитом на виставлені пальці і розчавив їх ущент. Залицяльник від нестерпного болю жалісливо завищав, скинув із себе кадівб і відштовхнув його. І він постав перед очима всіх людей. Ось так був виведений на світло денне вибрик безсоромної баби. Однак мірошник, дивна річ, не; дуже взяв до серця подружню зраду. Він ласкаво, з усмішкою на лиці, погладив молодика, котрий тремтів і смертельно зблід від страху, і сказав: — Не бійся, синку, нічого поганого я тобі не зроблю. Я — не дикун чи неотеса селюк і далекий від того, щоб за прикладом нелюда сукновала смертоносним димом сірки зводити тебе зі світу чи такого чарівного і гарненького хлопчика[245] на основі суворого закону позивати в суд за перелюбство. Ні, я домагатимусь рівних прав зі своєю жінкою. Не буду вимагати розподілу майна, а домагатимуся спільного володіння, тобто щоб без суперечки й непорозумінь ми дружно спали утрьох на одному ліжку. Адже я завжди жив з дружиною у зразковій злагоді, як і годиться розсудливим людям, і наші смаки постійно співпадали. Все ж сама справедливість не дозволяє, щоб чоловік був скривджений жінкою, або щоб вона мала привілеї перед ним.

28. Після того, як він приязно покепкував з молодика, повів його до ліжка. Той опирався, але мусив іти. Потім замкнув свою жіночку в окремій кімнаті, а сам уклався з юнаком та й відомстив йому за зневажені подружні права. Як тільки сяюча колісниця сонця принесла з собою світло[246], мірошник гукнув двох найдужчих слуг, звелів їм підняти якомога вище парубчака і, шмагаючи його різкою по голих сідницях, так напоумляв; — Гей, ти, шмаркачу, тендітний і молодесенький, доки будеш відмовляти коханцям у цвіті своєї юності й лізти до чужих жінок, до того ж вільних громадянок? Кортить порушувати шлюбні закони і передчасно зватись перелюбником?

Такими й багатьма іншими словами обзивав він його і, добряче почастувавши побоями, швиргонув потерпілого за двері. А той, найвідважніший із усіх коханців, жалюгідно накивав п'ятами. Хоч несподівано й вийшов з халепи цілим, все-таки його білосніжна задниця здорово потерпіла і вночі, і вдень. Але й цим не обмежився мірошник: він повідомив жінку про розлучення і негайно вигнав її з хати[247].

29. Мірошникова жінка, вже за своєю вдачею негідниця, надто обурена й розлютована образою, хоч і заслуженою, але душевно значно тяжчою, знову вертається до своїх старих звичок і вдається до звичайних жіночих хитрощів. Знаходить якусь стару відьму, про яку ходили чутки, начебто вона своїми заклинаннями й чаклунством може зробити все, що завгодно. Не шкодуючи ні настирливих благань, ні щедрих подарунків, вона домагається, щоб та зробила одне з двох: або щоб задобрила її чоловіка й помирила його з нею, або, якщо не вдасться цього зробити, наслала на нього якогось упиря чи злого духа, щоб чоловік умер не своєю смертю. Тоді ця чарівниця, наділена надприродною владою, насамперед застосовує легку зброю свого магічного мистецтва: вона силкується пом'якшити серце смертельно ображеного чоловіка і схилити його до кохання. Коли ж ця спроба зазнала невдачі, чарівниця, розгнівана на богів за те, що вони знехтували її проханням, підстьобувана до того ж обіцянкою високої винагороди, береться погубити бідолаху, насилаючи на нього тінь якоїсь жінки, яка померла наглою смертю.

30. Але тут, можливо, прискіпливий читачу, ти зупиниш мою розповідь таким міркуванням — А звідки, премудрий ослику, ти міг дізнатися, що потай, як твердиш, задумували жінки, якщо тебе не випускали за межі млина? — Так ось послухай, в який спосіб я, в постаті в'ючної тварини, з цікавістю людини розвідав усе, що затіяно було мірошникові на згубу.

Десь близько полудня з'явилась раптом у млині якась жінка, нужденна, жалюгідного й сумного вигляду, у вбогому лахмітті, яке ледь закривало її тіло, з жовто-блідим лицем, босонога, худа до відрази, її розкуйовджене волосся, напівсиве, брудне, було посипане попелом; спливаючи з чола, воно закривало більшу частину обличчя. Ця похмура жінка лагідно взяла мірошника за руку й повела до його кімнати, бажала ніби поговорити з ним наодинці. Замкнувши двері, вона довго там затримувалась. Тим часом, коли все зерно, відпущене робітникам, було змелене і треба було отримати нову частку, слуги підійшли до дверей кімнати хазяїна і стали його гукати, щоб він видав їм ще зерна для дальшої роботи. Хоч вони й багато разів голосно кликали, мірошник не відповідав і не виходив. Тоді слуги почали сильно гримати в двері- і також ні звуку. Тому що двері були міцно заперті зсередини, людей охопило недобре передчуття: скоїлося, мабуть, якесь нещастя з їхнім хазяїном. З усієї сили натиснувши, вони відчинили чи, точніше,