Читати книгу - "Гробниця"

На одній з полиць Леоні знайшла також перше видання книги Жозефа де Местра «Подорож навколо моєї кімнати». Це був потріпаний, зачитаний до дірок томик, зовсім не схожий на бездоганно-новий екземпляр, що його мав удома Анатоль. В іншому місці вона знайшла збірку релігійних та палких антирелігійних текстів, згрупованих наче навмисне так, що вони заперечували один одного.

У розділі, присвяченому сучасній французькій літературі, був повний комплект романів циклу «Ругон-Маккари» Еміля Золя, а також Флобер, Мопассан та Гюїсманс — по-справжньому інтелектуальні твори, які Анатоль даремно намагався змусити її читати, — і навіть перше видання роману «Червоне та чорне» Стендаля. Було там також кілька перекладів, але не до її смаку, хіба що Бодлерів переклад мосьє Алана Едгара По. І жодного твору мадам Редкліф чи мосьє Ле Фану.

Сама лише нудота.

У найдальшому куточку бібліотеки Леоні виявила нішу з книжками з місцевої історії, звідки, як вона припустила, й узяв Анатоль монографію мосьє Беяра. Серце її збуджено закалатало, коли зі світла й тепла центральної частини бібліотеки вона ввійшла до тісного похмурого закутка. У ньому панувала якась волога химерна атмосфера, від якої Леоні аж дух забило.

Зиркнувши вздовж упорядкованих за абеткою корінців, вона швидко знайшла літеру «Б». Проте вільного місця в ряду не було видно. Леоні здивувалась і так-сяк запхала тоненьку книжечку на те місце, де вона, на її думку, мала стояти. Зробивши те, заради чого вона, власне, прийшла, Леоні рушила назад до виходу.

І тільки тоді вона помітила засклені шафи, що висіли праворуч високо над дверима та в яких, здогадно, мали зберігатися найцінніші видання. Під ними стояла розсувна дерев’яна драбина, закріплена на мідній рейці. Леоні взялася за пристрій обіруч і щосили потягнула. Драбина заквилила й зарипіла, але швидко піддалася. Висунувши її на половину довжини, Леоні зафіксувала її, а потім спробувала поставити ногу на щабель.

Драбина витримала її вагу, тож дівчина стала підійматися. Її тафтові спідниці шелестіли й заважали рухатись.

Леоні зупинилася на передостанньому щаблі. Спершись колінами в останній щабель, вона почала вдивлятися в шафу. Усередині було темно, але прикривши долонями очі від світла, яке падало з двох високих вікон, вона змогла бачити досить добре, щоб прочитати назви на корінцях книжок.

Першою стояла книга Еліфаса Леві «Догма та ритуал найвищої магії». Поруч із нею був фоліант «Методичний трактат про окультну науку». На полиці зверху стояли кілька творів Жерара Папюса, Кур де Жебелена, Етейя та МакГрегора Метерса. Леоні ніколи не читала цих авторів, але знала, що вони були письменниками-окультистами й уважалися неблагонадійними. Їхні імена часто зустрічались на шпальтах газет і журналів.

Леоні вже була зібралася спуститись, аж раптом її увагу привернув простий чорний фоліант із чорною шкіряною обкладинкою, оформлений значно скромніше за решту книг. Він був виставлений обкладинкою назовні. На ній золотистими тисненими літерами було написано назву — «Таро». А під нею такими самими літерами — ім’я її дядька.

РОЗДІЛ 35

Париж

Коли у вікнах комісаріату поліції восьмого округу несміливо замерехтів імлистий ранок, пристрасті вже встигли розігратися не на жарт.

У неділю, двадцятого вересня, невдовзі після дев’ятої вечора було знайдено труп жінки, яку розпізнали як мадам Маргариту Верньє. Цю новину повідомив репортер «Ле Пті журналь» з нової телефонної будки, нещодавно встановленої на розі вулиць Рю де Берлін та Рю д’Амстердам.

Оскільки небіжчиця була знайомою героя війни, генерала Дюпона, префект Лябуж був терміново викликаний зі свого сільського маєтку для контролю розслідування справи.

Украй роздратований, він сягнистим кроком перетнув приймальню й кинув стос ранкових газет на стіл інспектора Турона.

Зрадливу Кармен убито! Затримано героя війни! Сварка коханців закінчилася смертельною ножовою раною!

— Що все це означає?! — загримів Лябуж.

Турон підскочив і перелякано забелькотів, шанобливо вітаючись із начальником, а потім притьмом почав прибирати ще один стос газет з єдиного вільного стільця в тісній та задушливій кімнаті, відчуваючи на собі лютий погляд Лябужа. Коли він закінчив цю роботу, префект зняв свій шовковий циліндр і сів, спершись руками об палицю. Дерев’яна спинка стільця жалібно рипнула, але таки витримала його чималеньку вагу.

— Що скажете, Туроне? — спитав він владним голосом, коли інспектор повернувся на своє місце. — Звідки в газетних писак стільки конфіденційної інформації? У когось із ваших людей язик без кісток, чи що?

Інспектор Турон виглядав як людина, що зустріла ранок, так і не діставши задоволення виспатись удома у власному ліжку. Під очима в нього з’явилися темні кола, схожі на серпики місяця. Вуса обвисли, а підборіддя загострилося.

— Не думаю, пане префект, — сказав він. — Просто того вечора репортери прибули на місце злочину раніше за нас.

Лябуж уставився на нього з-під своїх кущастих брів.

— Отже, хтось дав їм підказку за гроші?

— Схоже на те.

— Але ж хто?

— Та хто ж зізнається! Один з моїх жандармів підслухав розмову двох писак, де йшлося про те, що принаймні дві газетні контори приблизно о сьомій вечора в неділю отримали повідомлення, у якому був натяк, що не завадило б послати репортера на Рю де Берлін.

— А точна адреса вказувалась? Номер квартири?

— Бачите, у підслуханій розмові про це не йшлося, але я припускаю, що точну адресу було вказано.

Префект Лябуж роздратовано стиснув на набалдашникові палиці свої старечі руки з голубими прожилками судин.

— А генерал Дюпон? Він не заперечує, що вони з Маргариток) Верньє були коханцями?

— Не заперечує, хоча він вимагав нашого запевнення, що в цій справі ми виказуватимемо розважливість і стриманість.

— І ви дали йому таке запевнення?

— Так, мосьє. Генерал украй емоційно заперечує свою причетність до вбивства. Стверджує, що після денного концерту йому передали записку, де було вказано, нібито побачення того вечора відкладалося з п’ятої години на пізнішу. Сьогодні вранці він з Маргаритою Верньє мав поїхати на кілька днів у долину Марни. Усіх слуг на цей термін відпустили. Квартира справді виглядає так, наче її підготували до відсутності мешканців.

— А записка й досі в Дюпона?

Турон зітхнув.

— Генерал стверджує, що, дбаючи про репутацію дами, він порвав ту цидулку й викинув на виході з концертної зали. — Інспектор зморено сперся ліктями в стіл і обхопив руками голову. — Я послав свою людину перевірити, але того дня прибиральники восьмого округу виявили неабияку прудкість.:

— Чи є ознаки статевих зносин перед смертю?

Турон кивнув.

— А що