Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

р. «Про громадянство України» (в редакції від 21 липня 2005 р.) право на прийняття до громадянства України мають особи, які визнають і дотримуються Конституції України; подали декларацію про відсутність іноземного громадянства; безперервно проживають на законних підставах на території України останні п’ять років; отримали дозвіл на імміграцію; володіють державною мовою в обсязі, необхідному для спілкування; мають законні джерела існування. Водночас при вирішенні питання про надання громадянства України не беруться до уваги вік, стать, майновий стан, рівень освіти, етнічна належність та інші якості претендентів на його отримання, які з тих чи з інших міркувань не знайшли відповідного законодавчого закріплення.

Відзначена особливість правового регулювання, а також помірність вимог, що висуваються при його здійсненні (зумовлена орієнтацією права на осіб з найбільш типовими соціальними якостями, наявними в усіх або ж у переважної більшості членів суспільства), стали причиною дещо скептичної оцінки деякими вченими здатності права, особливо у його порівнянні з мораллю, визначати певні сторони людської поведінки. Саме з цим перш за все пов’язані відомі визначення права як «етичного», «морального мінімуму».

В більшій мірі, ніж іншим формам соціального нормування, правовому регулюванню притаманна системність, яка передбачає чітку узгодженість дії та взаємну підтримку залучених до нього правових явищ. Так, недодержання заборон, передбачених правовими нормами, тягне за собою виникнення охоронних правовідносин між особою, яка їх порушила, та органами держави, уповноваженими розслідувати зазначені факти. Тим самим створюються умови для прийняття індивідуальних правових актів (постанов слідчого про порушення кримінального впровадження, про призначення експертиз, вироків суду, наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності і под.), що опосередковують з’ясування обставин правопорушення та визначають конкретну міру покарання, яку має зазнати правопорушник. Це ж у свою чергу відкриває можливість застосування до останнього заходів юридичної відповідальності, встановлених як санкція за недозволену поведінку.

З системністю та державною забезпеченістю правового регулювання, наявністю широкого діапазону засобів впливу на поведінку соціальних суб’єктів корелює і така особливість правового регулювання, як його результативність. Зазначена риса правового регулювання виявляється у підвищеному (порівняно із станом додержання інших видів соціальних норм) ступені реалізації правових приписів, відносній нечисленності випадків відхилення від встановленого правового порядку.

Правове регулювання є хоча й основним, але не єдиним проявом дії права. В процесі правового регулювання, а також незалежно від нього право справляє інформаційний, ціннісний, виховний та інший духовний вплив на свідомість людей. Наприклад, норми права, що містяться у такому основоположному правовому акті, як Конституція України, не тільки мають суто регулятивне значення, а й можуть слугувати достовірним джерелом інформації про сутність Української держави, структуру та порядок утворення органів державної влади, сприяти формуванню в її громадян певних світоглядних уподобань, виховувати в них любов до Батьківщини, повагу до честі і гідності інших осіб.

До того ж, іноді, правове регулювання здатне викликати і такі соціальні наслідки, які не охоплюються його цілями чи навіть розходяться з ними. Наприклад, намагання законодавця підвищити з метою збільшення надходжень до державного бюджету ставки оподаткування певних видів підприємницької діяльності може поряд з реалізацією намічених завдань стимулювати зростання цін на відповідну продукцію, роботи, послуги (до чого законодавець може і не прагнути), а в деяких випадках призводити й до повного згортання цієї діяльності.

З огляду на викладене правове регулювання слід відрізняти від більш масштабного юридичного явища — правового впливу, який охоплює не тільки цілеспрямоване визначення юридичними засобами характеру поведінки учасників суспільних відносин, тобто власне правове регулювання, а й усі інші форми та напрямки дії права на свідомість та поведінку людей.

Більш конкретно співвідношення правового регулювання та правового впливу розкривається у наведеній нижче порівняльній таблиці.

Правове регулювання Правовий вплив має системний характер, завжди передбачає взаємодію різних правових явищ (засобів правового регулювання); може здійснюватися й через окремі юридичні засоби (наприклад, тільки через норми права); поширюється виключно на суб’єктів права, тобто осіб, для яких правові норми встановлюють певні юридичні права і обов’язки; поширюється й на інших осіб; має обов’язкову природу, спирається на державний примус; не завжди є обов’язковим та припускає застосування примусових заходів впливу; спрямоване тільки на визначення вираженої назовні поведінки людей; має своїм об’єктом не тільки поведінку людини, а й її свідомість; здійснюється із заздалегідь визначеними цілями. охоплює як передбачувані, так і не плановані наслідки дії права.

Правове регулювання поширюється (має поширюватися) не на всі стосунки між людьми, а лише на ті суспільні відносини, що утворюють його предмет. Під предметом правового регулювання розуміють суспільні відносини, які можуть регулюватися правом і при цьому потребують такого регулювання. Суспільні відносини можуть регулюватися правом, якщо вони:

по-перше, є свідомими і вольовими, що відповідно передбачає здатність їх учасників розуміти зміст та можливі наслідки своєї поведінки, а також обирати та реалізовувати її певні варіанти;

по-друге, мають певний зовнішній вираз у поведінці суб’єктів цих відносин (без чого не було б можливим забезпечити надійне додержання правових приписів, спрямованих на їх регламентацію). Саме тому, серед іншого, право не регулює думки людей, а також інші прояви їх поведінки, які не піддаються фіксації за допомогою засобів зовнішнього спостереження;

по-третє, досить чітко визначені за їх суб’єктами та об’єктами.

З огляду на це правовою регламентацією не можуть охоплюватися соціальні зв’язки з неповністю визначеним суб’єктним складом, як то: відносини, суб’єктами яких виступають такі недостатньо конкретизовані соціальні угруповання, як соціальні класи, етноси, або ж відносини, що складаються з приводу таких об’єктів, як, наприклад, винаходи та відкриття, що не можуть бути належним чином описані.

Певною мірою обсяг суспільних відносин, які можуть виступати предметом правового регулювання, залежить також від рівня правової культури населення, розвитку юридичної науки та юридичної техніки, ефективності юридичної практики та деяких інших чинників.

Що ж стосується потреби у правовому врегулюванні суспільних відносин, яка є ще однією з обов’язкових умов їх включення до предмета правового регулювання, то вона зумовлюється іншими обставинами, і пов’язана перш за все з перебуванням таких відносин у сфері правового регулювання, тобто у царині тих соціальних інтересів, які реалізуються за підтримкою права.

Водночас не всі стосунки між людьми, навіть якщо вони складаються у сфері правового регулювання та можуть бути врегульовані юридичними засобами, вимагають цього. Частина суспільних відносин, що знаходяться у сфері правового регулювання, достатньою мірою впорядковуються іншими, ніж право, соціальними регуляторами, а тому не потребують для свого нормального розвитку ще й правової регламентації. Наприклад, хоча політичні інтереси громадян і охороняються правом, а відтак, і суспільні відносини, через які відбувається їх реалізація, виникають у сфері правового регулювання,