Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

А потім крізь двері вискочила ціла юрба людей: чоловіків і жінок. Працівники комплексу у світлих халатах із фірмовою емблемою, відвідувачі в рушниках, плавках, купальниках і взагалі без нічого…

— Ой! — зніяковіло писнула Тетянка й відвела очі.

Ірка знизала плечима. Ще й не диво! Не звертаючи уваги на зніяковілу подругу, вона уважно дивилася на перелякану юрбу. Грюкали двері. Шльопаючи босими ногами, голі відвідувачі розбігалися на всі боки.

Двері знову прочинилися…

— Пустіть мене, пустіть! — дебела дівчина, вбрана у форму спа-комплексу, щосили смикнулась, вириваючись із чиєїсь хватки, й кинулась тікати по набережній.

— Та куди ж ви? А мій маса-аж! — вибігши на поріг, обурено кричала закутана в коротенький махровий рушничок струнка блондинка. — А ще я хотіла депіляцію й чашечку зеленого чаю із жасмі-і-і-ном! І лак на нігтях поміня-ати! — склавши руки рупором, гукнула вона масажистці, котра вже майже зникла з поля зору — Інакше я не буду рекламува-ати вас у своїй програмі! Адміністра-атор! — але адміністратор теж не відгукнувся. Самотня блондинка стояла на порожньому вході. Вона здивовано закліпала своїми величезними зеленими очима, які затуманилися від сліз, а її рожеві губки скривджено здригнулися. — Я що, так багато прошу? Я навіть педикюр готова не робити! Але маса-аж… Жодного тобі сервісу! — Вона ображено випрямила спинку, королівським рухом закинула за плече край рушника й рушила до відкритого рожевого кабріолета.

— От і добре, що ми Богдана не взяли. А то б він знову витріщався, як баран на нові ворота, а справа б не рухалась! — пирхнула Тетянка, неприязно поглядаючи на дівчину з висоти своєї швабри.

— Вона й так не рухається — ти дуже зайнята, блондинці кістки перемиваєш, — буркнула у відповідь Ірка. — Зайвих немає, полетіли! — відьмочка спрямувала свою швабру у вікно.

Дівчатка пронеслись по холу, пролетіли над перекинутими столами й побитим посудом кафетерію, під самісінькою стелею проминули коридор і зависли у дверях порожньої зали, що зараз найбільше нагадувала кадр зі старого фільму жахів. У приміщенні всюди пурхали птахи. Ціла зграя великих соколів. Планеруючи, вони проносились через увесь хол, розверталися біля стіни й так само повертались назад. Незрозуміло, як вони не натикалися одне на одного в польоті. У найдальшому кінці зали містилася кабіна сауни з напівпрозорими дверима. За гарячими хмарами пари метушились постаті молодих вовкулак. Пробелькотівши: «Авжеж, їм там справді гаряче», — Тетянка швидко відвела очі. А потім не витримала й знову глянула. Видно було дуже погано. Затуляючи все своїми крильми, соколи підлітали до дверей сауни й чимдуж гепали гачкуватими дзьобами в товстий пластик. Міцні, розраховані на тиск двері ще трималися, але прозорий пластик уже був помережаний пунктиром тріщин.

Захопившись цим видовищем, Тетянка не відразу збагнула, що ж це таке деренчить у неї над вухом, наче мотор мотоцикла, що починає розігріватися. Вона озирнулася… і зрозуміла, що з Ірчиного горла виривається глухе грізне гарчання. Ірчині очі сповнилися люттю. Вона нахилилася вперед, збираючись пришпорити свою швабру…

— Куди тебе несе? — Тетянка останньої миті устигла схопити дівча, яке ось-ось збиралося стартувати, за кінець швабри. Перевертаючись у повітрі, відьми закружляли над землею.

— Ірко, отямся! — учепившись у швабру подруги, котра злісно гарчала, процідила крізь стиснуті зуби Тетянка. — Не дурій, ти їм так не допоможеш! Ти вже сьогодні кидалася на здобич! А потім довелося під столом ховатись. І Рудого теж ледь не втопила!

— Відпусти! Мене! — прогавкала Ірка, зиркнувши на Тетянку скаженим поглядом.

Тетянці стало не по собі, їй захотілося дременути кудись подалі від подруги, що ось-ось могла кинутись і на неї. Але вона тільки міцніше вчепилася в Ірчину швабру.

— Ірко, заспокойся! Це я, Таня, ми з тобою друзі! Не втрачай голови! Сховай зуби, візьми себе в руки й починай працювати мізками! Перевертень із тебе поки що ніякий! Може, слід згадати, що ти дуже крута відьма?

— Я! Відьма! Відьма! Я відьма, — Ірчин голос уже не нагадував уривчастий гавкіт, і вона монотонно забелькотіла: — Відьма, відьма, крута відьма… — Її очі набули розсудливого виразу. — Я не перевертень, я відьма…

Двері сауни хруснули, і від куточка відвалився трикутний шматочок. Один сокіл відразу ж учепився у відбитий край своїм гачкуватим дзьобом і потягнув на себе.

Було видно, як заметушилися вовкулаки, швидко міркуючи, як збити сокола й водночас не розвалити дверей.

— Чому вони не перевтілюються? — стривожено спитала Тетянка.

— А ти думаєш, вони й до сауни з ножами ходять? — спитала Ірка зовсім нормальним тоном. — Слухай, цих соколів для нас забагато, якщо вони зграєю нападуть, не відіб’ємось!

Полегшено зітхнувши, Тетянка нарешті випустила Ірчину швабру.

— Треба їх якось розділити, абощо, — уважно придивляючись до соколиної зграї, що дружно довбала двері, пробелькотіла Ірка.

Байдужим поглядом глибоко замисленої людини вона прикипіла до кінчика своєї швабри. Після тарана із соколами все руків’я було обліплене мокрим пташиним пір’ям. Відьмоччине обличчя посвітлішало. Одним рухом долоні вона зішкребла пір’я зі швабри й, міцно стиснувши його в кулаці, полетіла до розгромленого кафетерію.

— Є! — дівчинка швидко витягла зі скляної колби заварника ситечко для чаю й знову помчала до входу зали.

Крізь помережані тріщинами двері сауни було видно вовкулак, які явно не збиралися просто так віддавати своє життя. Один гарний удар — крихка перешкода розсиплеться й соколи увірвуться досередини!

— Як пташине пір’ячко — до сіточки, — забелькотіла Ірка, — так і пташечка — до кліточки. Як у мені робиться, так скрізь діється, птахолов пташинку піймав, та за ґрати заховав!

Двері сауни враз із гуркотом розсипались.

Тієї ж миті Ірка накрила соколине пір’я сіточкою для заварки.

Величезна, густа, сплетена зі сталевих ниток сітка тут-таки впала на соколів, накривши майже всю зграю. Збиті на льоту птахи шарпалися під нею, щосили намагаючись звільнитись. Дрібка соколів, котрі лишилися на волі, забувши про вовкулак, з розгону ударялася об підлогу, набуваючи людської подоби.

Побачивши це, молоді вовкулаки вискочили з розбитих дверей сауни й кинулись на соколів.

— Який жах! — знову зашарівшись, пробелькотіла Тетянка.

— А як на мене, то чисто тобі бойовик! Та ще й еротичний! — присвиснула Ірка, здіймаючись на своїй швабрі над побоїщем.

Величезні вовкулаки згрібали по двоє, навіть по троє значно дрібніших за себе соколів. Кремезні парубки валялися по підлозі, викручуючи одне одному руки. Ось вовкулака вистрибнув і врізав соколу п’ятою в перенісся… Ось одного сокола швиргонули через стегно. Він відлетів прямо до сітки, що накрила зграю… І ривком відкинув її, звільняючи соколів!

Залопотівши крильми, птахи вирвалися на волю й полетіли до виходу… і відсахнулися назад.

Із легкістю місячного сяйва назустріч зграї