Читати книгу - "Портрет митця замолоду"

Його шепіт перейшов у лукаве хихітливе квоктання. Тільки-но вони опинилися надворі, як Кренлі грубо схопив його за шию і затряс ним, кажучи:

— Ти, несосвітенний плюгавий дурню! Та я на смертному ложі заприсягся би, що в цілому цьому плюгавому, паршивому світі нема, розумієш, у цілому світі нема паршивішої мавпи, ніж ти!

Темпл звивався у нього в руках і, знай, хихотав з лукавою втіхою, а тимчасом Кренлі все тряс і тряс його й тупо повторював:

— Несосвітенний, плюгавий, паршивий придурок!

Вони разом пішли через зарослий бур'янами садок. По одній зі стежок назустріч їм ішов ректор, загорнений у важкий широкий плащ, і читав часослов. В кінці стежки, перед тим як звернути, він спинився й підвів очі. Студенти привіталися — Темпл, як раніше, намацуючи вершок свого кашкета. Далі вони попростували мовчки. Коли вони підійшли до майданчика, Стівен почув глухі удари рук, вологе ляпання м'яча і голос Дейвіна, який схвильовано скрикував при кожному ударі.

Всі троє пристали біля ящика, на якому сидів Дейвін, щоб і собі поспостерігати за грою. Через кілька хвилин Темпл бочком підсунувся до Стівена і сказав:

— Даруйте, я хотів спитати — як ви гадаєте, Жан-Жак Руссо був щирий чоловік?

Стівен пирснув сміхом. Кренлі, що якраз підбирав зламану клепку від барильця з трави під ногами, миттю обернувся і строго сказав:

— Темпле, Бог мені свідок: якщо ти ще одне слово скажеш, будь-кому і на будь-яку тему, затям собі — я вб'ю тебе super spottum.

— Гадаю, він був такий, як ви, — сказав Стівен, — емоційний чоловік.

— Щоб він згорів, вилупок чортів! — відрізав Кренлі. — Не озивайся до нього. Хіба не бачиш — з ним говорити, з цим Темплом — все 'дно, що з плюгавим нічним горшком. Іди додому, Темпле. Заради Бога, йди додому.

— Мені начхати на тебе, Кренлі, — відповів Темпл, відходячи на безпечну відстань від знесеної клепки і кивнув на Стівена: — Він, як на мене, — єдиний чоловік в цій інституції, котрому властивий незалежний триб думок.

— Інституція! Незалежний триб! Та йди ти додому, придурку, ти просто безнадійний.

— Я емоційний чоловік, — сказав Темлп. — Це дуже правильно сказано. Я емоціоналіст, і я горджуся цим.

Він вислизнув з майданчика, лукаво всміхаючись. Кренлі дивився за ним з порожнім, безвиразним обличчям.

— Ти ба! — мовив він. — Чи бачив хто такого попідстінника?

Цю його фразу зустрів чудний сміх: сміявся студент у насуненому на очі гостроверхому кашкеті, що стояв, притулившись до стіни. Сміх був схожий на тихе іржання і виходив з такого дебелого тіла, що здавався іржанням слона. Все тіло його трусилося, і, виливаючи веселощі, він з насолодою потирав руки у паху.

— Лінч прокинувся, — сказав Кренлі.

Замість відповіді Лінч випростався й випнув груди.

— Лінч надимає груди, на знак несхвалення життя, — сказав Стівен.

Лінч лунко вдарив себе в груди і сказав:

— Кому не подобаються мої об'єми?

Кренлі піймав його на слові і вхопив за барки. Коли лиця їм від напруги налились кров'ю, вони розійшлися, важко дихаючи. Стівен нахиливсь до Дейвіна, який пильно стежив за грою і до розмови не прислухався.

— І що мій ручний гусачок? — спитав він. — Теж підписався?

Дейвін кивнув і сказав:

— А ти, Стіві?

Стівен похитав головою.

— Ти, Стіві, страшний чоловік, — сказав Дейвін, вийнявши з рота куцу люльку. — Завжди сам по собі.

— Тепер, коли ти підписав петицію за всезагальний мир, — мовив Стівен, — ти, я гадаю, спалиш той зшиточок, який я бачив у твоїй кімнаті.

А що Дейвін мовчав, Стівен почав цитувати:

— Ширше крок, фіанна! Праворуч, фіанна! Фіанна, відлічи, честь віддати, раз, два!

— То інша річ, — сказав Дейвін. — Я — ірландський націоналіст, насамперед і передусім. Але чого ж іще від тебе чекати? Ти вроджений цинік, Стіві.

— Коли ви наступного разу піднімете бунт, озброївшись ключками, — сказав Стівен, — і знадобиться надійний інформатор, дайте мені знати. Я знайду вам не одного в нашому коледжі.

— Не розумію я тебе, — сказав Дейвін. — То ти проти англійської літератури, ти — проти ірландських інформаторів. А з таким прізвищем і з такими ідеями... Чи ти взагалі ірландець?

— Пішли до геральдичної палати — покажу тобі моє генеалогічне дерево, — сказав Стівен.

— Тоді будь одним із нас, — сказав Дейвін. — Чому ти не вчиш ірландську? Чому кинув курс Ґельської ліги після першого ж заняття?

— Одну з причин ти знаєш, — відповів Стівен. Дейвін похитав головою і засміявся.

— Перестань, — сказав він. — Через оту панночку й отця Морана? Все це — плоди твоєї уяви, Стіві. Вони просто балакали собі, сміючись.

Стівен помовчав і по-дружньому поклав руку Дейвінові на плече.

— Пам'ятаєш, — сказав він, — коли ми з тобою зустрілися вперше? Того ранку, коли ми познайомились, ти спитав, де тут читають лекції для першокурсників, сильно наголошуючи на останньому складі. Пам'ятаєш? Тоді ще ти всіх єзуїтів кликав «отче», пам'ятаєш? Так от, я теж думаю собі про тебе: Чи й він такий нелукавий, як його мова?.

— Я людина проста, — сказав Дейвін. — І ти це знаєш. Коли ти розказав мені того вечора на Гаркорт-стріт про своє особисте життя, їй-богу, Стіві, мені вечеря не лізла до рота — так мені було погано. І вночі довго заснути не міг. Навіщо ти мені все це розказав?

— Дякую, — сказав Стівен. — Ти хочеш сказати, що я потвора.

— Ні, — сказав Дейвін. — Але ліпше б ти не розказував. Під спокійною поверхнею Стівенової приязності скипіла хвиля.

— Таким мене породив цей народ, ця країна і це життя, — сказав він. — Я буду таким, яким є.

— Стань одним із нас, — повторив Дейвін. — В глибині серця ти — ірландець, але ж гордощі в тебе сильніші.

— Мої предки зреклися власної мови і прийняли іншу,

— сказав Стівен. — Вони дозволили жменьці чужинців підкорити себе. Думаєш, я збираюся власним життям і душею сплачувати борги, яких вони наробили? Заради чого?

— Заради нашої волі, — сказав Дейвін.

— Від часів Тона й до часів Парнелла, — сказав Стівен, — всіх чесних і щирих людей, які