Читати книгу - "Час великої гри. Фантоми 2079 року"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
NOVUS ORDO MUNDI
He встигли перекинутися нічого не вартими словами про політ, погоду й Локарно, «місто миру», як до них приєднався ще один учасник зустрічі, якого Гайдук пам'ятав дуже добре: Еммануїл Голдстайн. Всесвітньовідомий політик, творець зовнішньої політики Північної Америки, класик нової дипломатії XXI століття.
Огрядний старий чоловік у важких круглих окулярах у чорній оправі, з фарбованим, ледь–ледь кучерявим колись волоссям, убраний у білий кітель з розстебнутим на брижуватій шиї стоячим комірцем, із золотим орденом, що висів на трикольоровій — біло–золотисто–червоній — стрічці: Гайдук упізнав зменшену копію герба, що висів на стіні.
Своїм характерним, відомим усьому світу низьким голосом колишній всемогутній держсекретар звернувся по–англійськи з жахливим швейцарсько–німецьким акцентом до Гайдука, запросивши сісти спочатку не до столу, а в шкіряні старі крісла, і запропонував сигару та віскі. Від сигари Гайдук відмовився, від віскі — ні.
Фрідман і Міллібранд зручно всілися навпроти Гайдука, взявши до рук високі, спітнілі від холоду стакани з якоюсь молочного кольору рідиною. Голдстайн запалив сигару, від чого в їдальні завис гидкий запах паленої гуми, ковтнув віскі без льоду та содової, подивився уважно на Гайдука і спитав:
— Так що будемо робити з вашою Україною? Як тебе звати?
— Ігор.
— Ігорю, зови мене Ема, — вуркітливо дозволив Голдстайн, що означало перехід на «ти».
46
— Хочу подякувати Світовому уряду за подолання Великої Темряви в окремо взятій країні, — сказав Гайдук, відзначивши подумки, що віскі йому поки що не треба пити.
— Не перебільшуйте наших можливостей, — примружив повіки Голдстайн. — Це вдалося тільки тут, у Локарно, і то завдяки Гаролду, який щодня стирчить годинами на даху ногами догори. Хмари бояться вигляду його жахливих кривих ніг.
Міллібранд байдуже вивчав стелю, не реагуючи на підначки старого.
— Пане Голдстайн…
— Ема, — виправив Гайдука колишній державний секретар.
— Ема, — ледве подолав цей бар'єр Гайдук, пригадавши, що колись у київській школі йому подобалася весела дівчина Емма, в яку всі хлопці були закохані і називали її Емчиком. — Я вдячний вам і вашим колегам за можливість бути тут і обговорити з вами питання, яке нас найбільше турбує. Новообраний президент Василь Воля та уряд України–Руси вітають вас і сподіваються на розуміння.
— Яка площа? — спитав Голдстайн.
— Чого?
— Твоєї України?
— Трохи більше шестиста тисяч квадратних кілометрів.
— Це менше, ніж розміри штату Техас, — підказав Міллібранд.
— А земель сільськогосподарського призначення? — розпитував далі Голдстайн.
— Понад п'ятдесят процентів площі.
— Скільки продуктів харчування ви можете виробляти?
— Можлива продукція зерна — до ста мільйонів тонн на рік, — відповів, як на іспиті. Гайдук. Слава богу пам'ятав.
— Це не так, — сигара Голдстайна викидала хмаринки диму, як локомобіль на Контрактовому майдані. — Наші експерти переконані, що після закінчення Великої Темряви клімат твоєї країні стане настільки сприятливим, що виробництво зерна можна буде підняти мінімум утричі, збираючи кілька врожаїв на рік.
— Може, й так, — дипломатично погодився Гайдук. — Я не експерт з сільського господарства.
— Ми знаємо твій профіль, — зі зрозумінням пихкнув димом Голдстайн. — Продовжуй.
— Ми просимо Клуб Локарно, особисто вас, пане… тебе, Ема, не оголошувати режим ЗОМБІ для України. Це несправедливо і контрпродуктивно.
Тут блукаючий пташиний погляд Міллібранда зупинився на Гайдукові надовго (той згодом зрозумів, що в хвилини гніву погляд екс–прем'єр–міністра Великобританії ставав нерухомим, як при кататонії); нарешті Міллібранд вибухнув вишуканою, повною співучих тьюнів та придихань шекспірівською мовою:
— A справедливо було вашій країні укладати угоду з Чорною Ордою, в результаті якої загинули в Данкерку тисячі британських солдатів? А продуктивно було віддавати українські багатства в руки кримінальних авторитетів, у руки вашого дорогого Крейди? А ви, ваша більш ніж двозначна роль, пане генерале? Через пана Фрідмана ми передали вам наші пропозиції. Цілком розумні. Ви їх відкинули. Тепер ви звертаєтесь до нас. Своєю дворушницькою політикою, своїм сидінням на двох унітазах… bullshit…
Гайдук замислився: чи це слівце з лексикону Шекспіра, чи все ж таки вульгарний американізм?
— …Ви не тільки заслужили режим ЗОМБІ, ви самі напросилися на це. Я вивчив багато публікацій про Україну, починаючи від сера Ланселота Лоутона з 1939 року, і дійшов висновку, що — вибачте мені — більш ледачої й рабськи налаштованої нації в Європі, мабуть, немає. Вам подобається, — на словах «you like» він підніс голос до різкого фальцету — бути окупованими, подобається страждати, жалітися й плакати. На жаль, ви, пане Гайдук, також виявилися дуже типовим українцем. Ми думали, що ви НАША, західна, людина… Хто–хто, а ви розуміли, що відбувається в Україні, але не зробили нічого, щоб зупинити деградацію вашої, колись європейської, держави. Чому найгірші, найубогіші інтелектуально сили регулярно приходять до влади у вашій країні?
Ви слухали цього маразматика Махуна, якому наші хлопці з SIS підставили бюст Черчилля, нашпигований електронікою. Ми знаємо все. Ви хотіли пройти крізь дощ, не замочивши піджак. Ви терпіли поряд з собою агентуру Чорної Орди — в той час, коли в боях у Пакистані й Афганістані гинули британські солдати. Більше того, ви постачали зброю та системи наведення ракет нашим найзлішим ворогам…
Гайдук зиркнув на Фрідмана, але той незворушно сидів у кріслі, п'ючи свій коктейль. «Що за гидоту він п'є?» — подумав Гайдук.
Міллібранд повернувся до Голдстайна.
— Ема, я категорично підтримую введення режиму ЗОМБІ для України. Я рекомендуватиму Клубу Локарно під час чергового засідання прийняти це рішення… Буду наполягати на…
— Я перепрошую, — перервав його пристрасний монолог Гайдук. — Це за вашого прем'єрства Великобританія пережила дефолт і втратила фунт стерлінгів як грошову одиницю? А Шотландія вийшла з британської Співдружності націй? Знав би про це Черчилль…
Міллібранд погордливо посміхнувся, наче почув найкращий комплімент, хоча погляд — нерухомо–чорний — виказав його.
— Генерале, не рекомендую вам брати на озброєння брудні трюки українських політиків, які, замість того, щоб самокритично визнати помилки, розколупують чорні діри в біографії своїх опонентів. Так, я маю скелет у власній шафі. І не один. Але Великобританія навіть після дефолту залишилася великою і вільною країною. Так, наш корабель отримав пробоїну як «Вікторія» адмірала Нельсона, але утримався на плаву. Я пішов у відставку, але Англія залишилася. Нельсон загинув на капітанському
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час великої гри. Фантоми 2079 року», після закриття браузера.