Читати книгу - "Вояки"

Як і п’яниці, люди, що не висипляються, становлять подвійну загрозу, бо не усвідомлюють погіршення своїх здатностей. Джефф Дайч, раніше він займався психологічними дослідженнями в Лабораторії медичних досліджень підводного флоту, тепер — співробітник Університету Джеймза Медісона, розповів мені про дослідження, яке показало, що розумові здібності людей, які протягом двох тижнів спали по шість годин на добу, погіршувались так само, як і в людей, що не спали сорок вісім годин. На відміну від тих, хто не спав дві доби, ті, хто не висиплявся протягом двох тижнів, не вважали, що їм потрібно проявляти обережність. Вони почувалися помірно втомленими достатньо довго, щоб сприймати такий стан як нормальний, каже Дайч.

— Вони говорять: «Та я вже звик».

За останні два дні я таке чула не раз.

— Я сплю чотири з половиною години, і наступні двадцять чотири години я загалом в порядку, — каже моряк, що саме пхає якесь сміття в компактор (а компактору все одно, що перемелювати — сміття чи фаланги пальців).

Мюррей, разом із командиром підводного човна, Крісом Бонером, зголосився випробувати новий розклад вахт, спрямований на покращення можливості членів екіпажу відпочивати, що має не тільки покращити їхній стан здоров’я. З нестачею сну останнім часом пов’язують надмірну вагу, підвищений кров’яний тиск, діабет, хвороби серця, а також безпеку. Це виявилося непростим завданням.

— Мені доводиться витрачати доволі багато часу, — каже Мюррей, — на те, щоб розрахувати час для відпочинку людей.

Мюррей має вигляд справжнього лідера. Ніхто ніколи не бачив, щоб він сутулився, чи до чогось прихилявся, чи просто ослаблював ногу. Він завжди рівно і твердо стоїть на обох ногах, як міномет. Руки він тримає на поясі, іноді однією рукою він проводить по голові, яку чисто голить. Я ніколи не взнаю, чи росте в нього волосся, як не знаю і координат субмарини, на якій перебуваю.

Проблема в тому, що проблеми накопичуються. Люди потроху відстають, і розраховані розклади розвалюються. На цьому тижні проблема — я. Заплановані роботи довелося перервати, бо весь екіпаж чотири чи п’ять годин намагався знайти спокійніші води, де можна було б перекинути трап між субмариною та кораблем, на якому ми припливли.

Додатковим ускладненням боротьби з невисиплянням підводників стало те, що в якийсь момент воно почало сприйматись як привід для гордості. У Лабораторії медичних досліджень підводного флоту я познайомилася з Реєм Вулрічем, який упродовж тривалого часу командував підводним човном.

— Коли морпіхи збираються в барі, вони хизуються один перед одним тим, скільки разів можуть віджиматись від підлоги. Авіатори вихваляються тим, скільки g можуть витримати. Підводники хваляться кількістю проведених без сну годин.

Їм краще довести себе до виснаження, ніж здобути репутацію «сплячої собаки»[191].

Десятиліттями військові дослідники проблем сну ходили стройовим кроком, фокусуючи зусилля не на тому, як забезпечити можливість поспати, а на тому, як без цього обходитися. Дослідження за дослідженням присвячувалися випробовуванням того чи іншого стимулятора на авіаторах, піхотинцях, моряках. Тільки віднедавна в Міністерстві оборони захист сну дістав пріоритет. Сучасні правила вимагають від командирів підрозділів у зоні бойових дій розроблення та впровадження плану керування сном. (Хоча невеличке опитування солдатів, що повернулися з Іраку та Афганістану, виявило, що 80 відсотків із них ні про що таке на інструктажах не чули.) Якщо вірити Беленкі, зміни почалися після того, як час польових навчань сухопутних військ, на яких виконується велика кількість імітацій бойових зіткнень, — такий практичний іспит для солдатів — було подовжено.

— У якийсь момент хлопці, що розробляють доктрини, вирішили, що війна, в яку варто вступати, триватиме кілька тижнів, то вони й подовжили польові навчання з трьох днів до двох тижнів.

До того часу традицією було не спати під час навчань, щоб «показати вмотивованість та заслужити хороші оцінки». Беленкі згадує, як невдовзі після цього нововведення йому зателефонував один командер.

— Він сказав: «Мені потрібна порада з фармакології. Я хочу, щоб мої хлопці могли не спати якнайдовше».

Беленкі думав, що чоловік говорить про кілька додаткових днів.

— Я запитав: «На скільки довше?», а він мені: «Два тижні». Люди насправді намагалися витримати так довго.

То була яскрава і певною мірою кумедна демонстрація важливості сну для збереження компетентності у військовій справі.

Історія надає не менш яскраві підтвердження. Філіп Маков’як, історик медицини, зіставив свідоцтва очевидців і звіти офіцерів щодо успіхів чи невдач «Кам’яної Стіни» Джексона[192] з тим, чи мав він можливість виспатись у дні підготовки до битв. У 100 відсотках битв, перед якими в генерала не було можливості поспати протягом трьох діб, його командування діставало оцінку «погано». У битві при Гейнз Мілл, згідно зі спогадами начальника штабу, він «повністю заплутався від початку і до кінця». Його бригади не просто «діяли не так», «він просто не знав, де вони перебували». Під час битви при Глендейлі Джексон був «закляклий, нездатний до глибокого осмислення чи стрімких дій, відсторонений та летаргічний». У битві при Малверн-Гіллі Джексон «здавався майже стороннім спостерігачем». Під час битви при Макдовеллі свідки бачили, що він дрімав.

Кожні 24 години, що людина не спить, як сказав мені Беленкі, її здатність до корисної розумової роботи знижується на 25 відсотків. Джексон вів (чи не вів) війська в атаку на 25 відсотках своїх можливостей. Я намагаюся не думати про чоловіка на прізвище Паттерсон з машинного відсіку «Теннессі». Він не спав уже 22 години, намагаючись полагодити електролітичний генератор кисню, великий пульсивний розщеплювач молекул у металевому корпусі. «По суті це воднева бомба», — життєрадісно зазначив Паттерсон.

Найдовший час, який не спали піддослідні Беленкі,— 85 годин (понад три доби), що, за його словами, майже межа.

— Це не дуже корисно для будь-чийого здоров’я, — додає він.

Деякі люди заявляли, що не спали по сто, а то й по двісті годин, але якщо моніторингу їхніх мозкових хвиль постійно, як з піддослідними Беленкі, не проводили, бути впевненими, що вони не впадали в мікросон, неможливо. Якщо людина дуже втомлена, вона може впадати в першу фазу сну на кілька секунд, з розплющеними очима, у цей час вона демонструє напівсвідому активність, роблячи те, що робила до цього. Усі, кому доводилося спати під час перельоту, знають, що під час сну людина може зберігати тонус м’язів — точніше, до моменту переходу до «швидкого» сну, під час якого м’язи розслабляються. (Коли людина засинає в незвичний для її