Читати книгу - "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Виникає запитання: чи справді Гірчак так вірив цим нісенітницям? Напевно, ні. Як редактор «Більшовика України» він, безсумнівно, певним чином відповідав за публікацію праці Волобуєва, а також, найімовірніше, пробував захистити свою репутацію прибічника ідеологічно правильних поглядів. Очевидно, він відчував потребу пояснити, чому статтю Волобуєва взагалі було опубліковано:
Нас можуть запитати, чому на сторінках «Більшовика України» друкується цю контр-революційну літературу, що належить перові комуніста. Чи не є це справа инших вищих установ партії? Друкуємо цілком свідомо тому, щоб викрити, сміливо, рішуче, твердо викрити всі болячки, які заважають нашій роботі; друкуємо тому, що не боїмося показати ці болячки, ударити по них та позбавитись їх. Національна бо політика нашої партії є політика правильна, ленінська, пролетарська. Цю політику підтримують мільйони робітників з України, з усього світу. Ніякі наклепи, наскоки, навіть Волобуєвих, нам не страшні, з правильного шляху нас не звернуть. Друкуємо тому, щоб нещадно знищити український і руський шовінізм, що є відбитком натиску буржуазії на деяких членів нашої партії. І те, що ми це друкуємо, яскраво свідчить, між иншим, і про те, що ми розуміємо «своєрідність національної політики на Україні»[639].
Чи справді «Більшовик України» опублікував статтю Волобуєва, просто щоб спростувати її? Це непевне пояснення на практиці ближче до істини, ніж здавалося на перший погляд; можливо, був і розрахунок посилити позиції Скрипника, який торгувався за більше вкладення коштів в Україну, але потім публічний розкол КПЗУ зіпсував цей досить витончений маневр. Можливо, українські партійні діячі так забезпечували виконання обіцянки Сталіна, що вони виправлять заподіяну шкоду. Сам факт того, що ані слова про Волобуєва не було надруковано за межами України, багато про що говорить. Досить-таки істерична критика Хвильового, що принагідно з’являлася в російських літературних журналах, та кампанія проти українського історика-комуніста Матвія Яворського за кілька місяців по тому — достатнє свідчення, що російські комуністи не почувалися зобов’язаними стримуватися, коли хтось із їхніх українських товаришів, на їхню думку, помилявся.
Микола Скрипник звертався до кафедри національного питання Українського інституту марксизму-ленінізму, висловлюючи своє здивування тим, що аспіранти Інституту не спромоглися достатньо творчо підійти до аналізу помилок Волобуєва. Волобуєв був прикладом того, як партія винагороджує незалежну думку, тож, можливо, Скрипнику не варто було сподіватися, що дебати в Інституті додадуть багато до вже сказаного з боку Річицького. Одного бідного аспіранта на прізвище Крикун виокремили з-поміж усіх за начебто зловживання, бо він насмілився критикувати методологічну позицію Річицького в його спростовуванні Волобуєва, а зрештою Крикуну ще й закинули, що його позиція об’єктивно ставить його на бік Волобуєва. Як би то не було, а Скрипник запевнив честолюбних адептів діалектичного матеріалізму, що Волобуєв не просто цілковито помилявся з наукового погляду, а ще й поділяв погляди Шумського та Хвильового, котрі, на думку Скрипника, призвели до фашизму та до розкольництва в КПЗУ. Скрипник засуджував ці погляди як дрібнобуржуазні, а про тих, хто їх дотримувався, сказав так:
Наша культурна робота, наша лінія, лінія нашої партії для них це є великодержавність, що у нас ніби-то командує Москва через групу Кагановича і т. інш. Дальший крок буде боротьба всієї лінії, веденої нами. Отже, ця дрібна буржуазія, ідеологічно фашистська, каже, що у нас є українська колонія в Союзі, експлоатація Москвою українців і т. інш. і цій зрадницькій групі Шумський дав гасло що до партійних, культурчих та практичних політичних справ.
Волобуєв дає теорію економічної оцінки партійної лінії КП(б)У. Дає антиленінську теорію, що з нею можуть боротися проти КП(б)У, ВКП і Комінтерну і далі провадити свою отруйну роботу серед робітників і селян Західньої України[640].
Одне слово, Волобуєв був зрадником. Його погляди були за межами легітимної дискусії. Він мав би визначитися, чи він «за» чи «проти» партії. Партія не залишала третьої альтернативи, не давала надії на зміну партійної політики через її критику.
Волобуєв зрікається волобуєвщини
Волобуєв міг лишитися вірним своїм поглядам. 1928 року все ще можна було виїхати за кордон. Ентузіазм, із яким українська еміграція вітала його тези, гарантував, що він матиме зацікавлену в його поглядах публіку[641]. Але Волобуєв не виїхав. Дії з відповіддю на критику вказують на його наївну віру в революцію та партію. Мабуть, він писав свою статтю, сподіваючись, що силою доводів зможе переконати партію змінити політику. Усі наклепи та звинувачення, які на нього посипалися, просто неминуче переконували його в явному небажанні партії дозволяти раціональне обговорення аргументів, які він надав. Він мав лише два варіанти: або дотримуватися своїх переконань і розірвати відносини з партією — або залишитися вірним партії й відмовитися від своїх поглядів. Волобуєв обрав другий варіант і виклав дещо обмежене визнання своїх помилок у листі до редакторів «Комуніста», щоденного видання КП(б)У 1928 року. Він заявив, що фактаж, який він виклав, правильний, але він не завважив, що ці факти — виняток із правила. Загальне становище радянської України в СРСР, як заявив Волобуєв, було дуже добрим. Його зізнання, по суті, було прийняттям позиції критики Річицького, але не найбільш заповзятих і галасливих його критиків[642].
Волобуєв опублікував повне й детальне зречення своїх попередніх поглядів у статті з двох частин у «Більшовику України» навесні 1930-го. Стаття називалася «Проти економічної платформи націоналізму (до критики волобуєвщини)» і була найбільшим виявом самоприниження, що його тепер вимагала партія в ритуалі самокритики.
Волобуєв розпочав із висловлення подяки партії за її критику, яка дала змогу побачити його «глибокі принципіальні помилки», а також те, що його аргументи стали зброєю в руках української буржуазії,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933», після закриття браузера.