read-books.club » Фантастика » Війна з Росією 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з Росією"

281
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна з Росією" автора Олександр Річард Давід Ширрефф. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 56 57 58 ... 119
Перейти на сторінку:
суто між нами, бо ж не хочу підставляти дупу свого товариша... Коли «Кент» повертався в Портсмут наприкінці свого останнього плавання, капітан не ризикнув віддати команду «Повний вперед!», оскільки побоювався, що двигун «Кента» злетить у повітря. Шанси, що генератори і турбіни корабля дозволять йому обігнути Норт-Форленд, уперто зводяться до нуля. І тоді ми залишимося з одним протичовновим кораблем. А що буде, коли і 45-й вирішить здутися, не дійшовши до цілі? Тоді нас «матимуть» по-королівськи! Я-то сподівався на чотири 23-х. Та вистачило би і двох, але тільки не тоді, коли щось піде не так. А один корабель взагалі не в змозі нормально виконувати завдання.

— Дякую, Джорді, — мовив Буш спокійно. Він розумів, що отримав зараз прихований сигнал: бойовий дух екіпажу досить низький. — Але нічого не можна зробити! Флот не має резервів. Те, що відбувається зараз, не повинно було статися взагалі... або принаймні не в Європі. Ми досі потерпаємо через той божевільний аналіз 2010 року, коли ці зажерливі розумники вирішили, що ми вже не воюватимемо. Саме тому інші кретини з Міністерства оборони подумали: нам ніколи не доведеться формувати ще одну маневрову групу, а надто ж — так екстрено. Проблема в тому, що інші протичовнові кораблі або розосереджені по всьому світу і виконують завдання, або — в ремонті. Отже, ми просто зобов’язані зробити все, що можемо, Джорді. І хай допоможе нам Бог!

Три дні потому корабель Її Величності «Королева Єлизавета» з маневровою групою на чолі з контр-адміралом і його штабом покинув гавань Портсмута, щоб вирушити на війну. Моряки у своїх синіх парадних мундирах юрбилися на палубах, а схвильований натовп махав їм руками на березі.

Коли капітан другого рангу Джеймс Буш стояв на містку, він відчув клубок у горлі і прилив гордості: їхній могутній корабель велично і повільно йшов через води Спітхеда, перш ніж пройти повз форти Мартелло, побудовані для захисту Портсмута від французів, а потім увійти в Ла-Манш, прямуючи курсом інших великих кораблів.

Однак, незважаючи на душевний підйом і відчуття причетності до грандіозних діянь свого улюбленого Королівського флоту, невловиме передчуття чогось жахливого проникло в його серце. Він лише сподівався на те, що політики, адмірали й експерти з військового міністерства мали рацію, коли стверджували, що Росія не ризикне почати повномасштабну війну в Європі, яка напевне спричинить обмін ядерними ударами. Але історія засвідчувала протилежне. Тоді, у 1982 році, вчені мужі з Міністерства оборони теж запевняли, що варто лиш аргентинцям побачити маневрову групу, яка прямує до них, — і вони складуть зброю. Проте цього не сталося, чи не так?

19:00, понеділок, 22 травня 2017 року Національний центр управління обороною РФ (НЦУО), Москва

Спостерігаючи з балкончика за командним пунктом у Національному центрі управління обороною РФ, голова адміністрації президента Федір Комаров добре бачив, що командувач, генерал-лейтенант Михайло Філатов дуже занепокоєний.

«Що ж, цілком зрозуміло, чому Філатов хвилюється. Але ж йому треба якнайшвидше опанувати себе. Інакше, він може закінчити свою кар’єру начальником табору в Сибіру», — подумав Комаров, стоячи позаду президента, який перебував зараз в оточенні своїх радників — людей, що керували російською військовою машиною.

Унизу, в залі, сиділо безліч штабних офіцерів. Усі вони зараз чітко усвідомлювали, що за ними спостерігає людина, яка може визначити долю кожного з них одним лише словом. Військові сиділи за столами, розставленими концентричними колами, на яких працювали комп’ютери і стояли телефони системи засекреченого зв’язку. На стінах висіли інтерактивні екрани, на яких відображалися детальні карти прибалтійських країн, Балтійського моря, Північно-Західної Європи, Північного моря і Ла-Маншу. Деякі телевізори наживо безперервно транслювали цілодобові новини. Якби звук цих телевізорів був увімкнений, то всі присутні могли б не тільки бачити, а й чути какофонію репортажів схвильованих й збуджених телевізійних журналістів. Замість цього телевізори в повній тиші показували російських солдатів і військову техніку, які рухалися вулицями естонських, латвійських і литовських міст на очах у приголомшених і похмурих мирних жителів.

У цей же час російські офіційні канали висвітлювали абсолютно інше — сцени радісного привітання армії, в яких цивільні, мабуть представники російськомовної меншини, махали прапорами, кидали квіти і цілували непереможних солдатів матінки-Росії. На одному з екранів із написом «Russia Today» кадри сьогоднішньої війни чергувалися з чорно-білими кадрами наступу радянських військ у часи Другої світової війни.

Путін примружився від задоволення і кивнув Філатову:

— Отже, чого ви чекаєте? Я прийшов сюди дізнатися останні зведення і не збираюся сидіти у командному пункті цілий день.

Філатов глибоко вдихнув, пригладив і без того добре вкладене волосся та почав доповідати:

— Володимире Володимировичу, я радий повідомити вам, що наше армійське угруповання досягло повного і безперечного успіху! Завдяки ефективній операції маскування, зусиллям Сил захисту російського народу в Латвії, а також кібератаці латвійська держава лопнула як мильна булька. Наразі майже вся Латвія перебуває під контролем наших збройних сил. Їхній міжнародний аеропорт та авіабазу в Лієлварде захопила 76-а гвардійська десантно-штурмова дивізія. Командир дивізії тільки-но доповів, що його 23-й полк уже захопив Ригу. Ви, напевно, пам’ятаєте, що саме цей підрозділ відзначився три роки тому в Україні. Успішно просувається і 1-а гвардійська танкова армія — вона буде в Ризі десь за чотири години.

— А опір чинять, Михайле Миколайовичу? — поцікавився Путін в одягненого в солдатський камуфляж начальника генерального штабу Гареєва, ігноруючи Філатова.

— Латвійці билися завзято, але їхня армія мала лише п’ять тисяч солдатів регулярного війська і двадцять тисяч резервістів, та й то — багатьох із них ніколи не вчили воювати. Вони не мали жодних шансів. Добре, що в Латвії не було постійних озброєних підрозділів НАТО. Інакше вони повністю змінили б ситуацію.

— Тобто ніяких бойових дій сили НАТО не вели? — запитав Путін.

— Трохи не так, Володимире Володимировичу. Американці послали великий підрозділ, щоб підготуватися до прильоту F-16 в Лієлварде. Літаки встигли повернути назад, а от один з підрозділів приєднався до захисників бази. Вони билися хоробро. Ті, що вижили, — у нас в полоні.

— Переконайтеся, що з ними добре поводяться: вони будуть нашим козирем, якщо вестимемо переговори. Тому що все це може викликати негативну реакцію НАТО.

Путін задумався, безсумнівно обмірковуючи несподівану і неприємну інформацію, яку щойно почув. Потім він змінив тему:

— Ви сказали, що билися вони гідно. Які у нас втрати?

Міністр оборони у своєму обвішаному нагородами мундирі зробив крок уперед, адже йому так хотілося теж торкнутися слави.

— Десантники мають незначні

1 ... 56 57 58 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з Росією», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з Росією"