Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

Як виявилося, Сіона мала рацію. Айдаго поселили в одну кімнату з нею, не спитавши згоди, а Інмейр поводилася так, наче це було звичайною справою.

Коли двері за ними зачинилися, Сіона сказала:

— Якщо торкнешся мене, я спробую тебе вбити.

Це було промовлено з такою сухою щирістю, що Айдаго ледь не розреготався.

— Я волію відособленість, — відповів він. — Вважай, що ти сама.

Спав із легкою настороженістю, згадуючи небезпечні ночі на Атрідівській службі, готовність до битви. У кімнаті рідко коли було насправді темно: крізь зашторене вікно просочувалося місячне світло й навіть зоряне сяйво відбивалося від крейдяно-білих стін. Виявив, що його нерви подразнює Сіона, її запах, рухи, дихання. Кілька разів він прокидався і, цілковито пробуджений, прислухався. Двічі був певний, що Сіона теж прислухається.

Ранок і політ до Онна принесли полегшення. Вони порушили свій піст, випивши холодного фруктового соку. Айдаго був радий вийти в передсвітанкову темряву, швидко крокувати до ’топтера. Він не звертався безпосередньо до Сіони, йому були неприємні цікаві погляди Рибомовок.

Сіона озвалася до нього лише раз, вихилившись із ’топтера, коли він вийшов з машини на центральну площу.

— Мені не було б за образу мати тебе другом, — сказала вона.

Кумедна пропозиція дружби. Він злегка збентежився.

— Так… добре, звичайно.

Новий супровід повів його далі, нарешті до входу в лабіринт. Там його чекав Лето на Королівському Повозі. Місце зустрічі було широким майданчиком, звідки праворуч від Айдаго тягся довжелезний тунель. Стіни — темно-коричневі, із золотими смугами, що виблискували в жовтому сяйві світлокуль. Ескорт зайняв позицію за повозом, рухаючись обдумано та залишивши Айдаго перед обличчям Лето.

— Дункане, підеш переді мною, коли ми рушимо на Сіайнок, — сказав Лето.

Айдаго дивився в темно-сині криниці очей Бога-Імператора, розгніваний загадковістю й таємничістю, виразно помітною атмосферою прихованого збудження в цьому місці. Відчував, що все, сказане йому про Сіайнок, лише поглиблювало цю таємничість.

— Я справді Командир твоєї Варти, мілорде? — спитав Айдаго з образою в голосі.

— Справді! І зараз я винагороджую тебе знаком честі. Небагато дорослих чоловіків будь-коли долучалися до Сіайноку.

— Що відбувалося в місті минулої ночі?

— Криваві заворушення в деяких місцях. Але сьогодні вранці вже досить спокійно.

— Жертви?

— Не варто згадувати.

Айдаго кивнув. Пророчі сили Лето перестерегли Бога-Імператора від будь-якої небезпеки його Дункану. Отож — втеча у сільську безпеку Ґойґоа.

— Ти був у Ґойґоа, — сказав Лето. — Не виникло спокуси зостатися?

— Ні!

— Не гнівайся на мене, — промовив Лето. — Я тебе до Ґойґоа не посилав.

Айдаго зітхнув.

— Яка небезпека змусила тебе відіслати мене?

— Вона загрожувала не тобі, — відповів Лето. — Але ти збуджуєш моїх вартівниць, спонукаючи їх надміру демонструвати свої вміння. Події минулої ночі цього не вимагали.

— О? — Ці слова вразили Айдаго. Він ніколи не думав про себе як про натхненника особливого героїзму, якщо сам цього не наказував. Один піднімає загін. Вожді, такі як перший Лето, дід цього, надихали самою своєю присутністю.

— Ти для мене вкрай цінний, Дункане, — сказав Лето.

— Так… добре, але я все-таки тобі не жеребець!

— Звичайно, твої бажання буде враховано. Ми обговоримо їх іншим разом.

Айдаго зиркнув на ескорт Рибомовок — усі повитріщалися і прислухаються.

— Завжди доходить до насилля, коли ти приїжджаєш в Онн? — спитав Айдаго.

— Циклічно. Зараз невдоволених придушено. Якийсь час буде спокійно.

Айдаго глянув на незбагненне обличчя Лето.

— Що сталося з моїм попередником?

— Рибомовки тобі не сказали?

— Кажуть, що він загинув, захищаючи свого Бога.

— А ти чув і протилежний поголос.

— Що сталося?

— Він помер, бо був надто близько до мене. Я не відіслав його вчасно до безпечного місця.

— Як Ґойґоа.

— Я волів би, щоб він спокійно жив там до кінця своїх днів, але ти добре знаєш, Дункане, що не прагнеш спокою.

Айдаго намагався проковтнути дивний клубок у горлянці.

— Я все ще хочу знати подробиці його смерті. У нього сім’я…

— Ти знатимеш подробиці, і не бійся за його сім’ю. Вони мої підопічні. Я триматиму їх у безпеці, на відстані. Ти знаєш, що я мішень численних нападів. Це одна з моїх функцій. На нещастя, ті, кого я люблю і ким захоплююся, мусять страждати через це.

Айдаго стис губи, невдоволений почутим.

— Заспокойся, Дункане, — сказав Лето. — Твій попередник помер, бо був надто близько до мене.

Ескорт Рибомовок неспокійно заворушився. Айдаго глянув на них, тоді праворуч, на тунель.

— Так, пора, — промовив Лето. — Не можемо змушувати жінок чекати. Іди переді мною, Дункане, а я відповім на твої питання про Сіайнок.

Айдаго підкорився, бо не міг вигадати нічого іншого. Обернувся на п’ятах і закрокував на чолі процесії. Почув за собою скрипіння повозу та легке ступання ніг позаду.

Тут повіз замовк так зненацька, що це привернуло увагу Айдаго. Причину зрозумів одразу ж.

— Ти перейшов на силові підвіски, — сказав він і знову повернувся вперед.

— Я прибрав колеса, бо довкола мене тіснитимуться жінки, — пояснив Лето. — Не можна віддавити їм ніг.

— Що таке Сіайнок? Що це таке насправді? — спитав Айдаго.

— Я ж тобі казав. Це Велике Причастя.

— Я чую запах прянощів?

— У тебе чутливі ніздрі. В облатках є дрібка меланжу.

Айдаго труснув головою.

Намагаючись зрозуміти цю подію, Дункан уже розпитував Лето за першої ж нагоди після їхнього прибуття до Онна:

— Що це за свято Сіайнок?

— Ми ділимося облатками, більш нічого. Навіть я беру участь.

— Це як ритуал оранжистських католиків?

— О ні! Це не моя плоть. Це тільки поділ. Нагадує їм, що вони лише жінки, як ти лише чоловік, але я — усе. Вони діляться з усім.

Айдаго це не сподобалося.

— Лише чоловік?

— Знаєш, кого вони висміюють на святі, Дункане?

— Кого?

— Чоловіків, які їх образили. Прислухайся до них, коли вони тихо перемовляються між собою.

Айдаго витлумачив це як пересторогу: «Не ображай Рибомовок. Накликаючи на себе їхній гнів, наражаєшся на смертельну небезпеку!»

Зараз, маршируючи перед Лето, Айдаго відчував, що він наче й правильно почув ці