Читати книгу - "Ключі Марії"

— А попри ту таємну і небезпечну інформацію є бодай щось, що мені можна знати? — запитав з іронією.

— Так. Оскільки, як я зрозуміла, вам знайомий рукопис Ольгерда, то ви знаєте про те, як загін галицьких хрестоносців у 1111 році, ховаючись від ворогів у печері, виявив на стінах печери щось схоже на іній чи сніг. Ця речовина додала їм таких сил і завзяття, що вони, перед тим кілька днів просидівши без їжі, вибігли з печери і половину сарацинів перебили.

— Мені сподобалася ця легенда.

— Це не легенда, — гнівно зблиснула очима дівчина і повторила: — Не легенда.

Його здивувала ця чергова зміна тону і суворий погляд.

— Гаразд, — кивнув Олесь. — Не легенда. Що було далі?

— Ви ж читали і знаєте? — запитала вона вже спокійно і без надриву.

— Лише до того місця, де описано, як вони сховали врятовану дівчину в Єрусалимі. Не розумію тільки, чому за нею полював король Балдуїн.

— Ольгерд про це ясно пише: її вважали Богородицею, яка час від часу з’являється перед людьми. На Святій землі вона залишила в кількох печерах своє молоко, щоб допомогти хрестоносцям розгромити сарацинів. І справді хрестоносці воювали і перемагали малими силами. Але ніколи не могли дійти між собою згоди, влаштовували чвари і врешті програли.

— Не розумію, як це в’яжеться з тим, що ви казали про мого батька, — дивувався він.

— Дуже просто. Ваш батько зараз учитується в ті манускрипти, які отримав від чекістів, аналізує і шукає відповіді на питання, які їх цікавлять.

Олесь все ще не міг зрозуміти, чому старі манускрипти так сильно зацікавили чекістів, що вони навіть організували їхнє дослідження.

— А про що там ідеться в продовженні хроніки?

— Там описано, як хрестоносці дорогою додому прибувають до Рима. І тут трапилася прикра річ. Дівчина на ім’я Марія, яку хрестоносці забрали з собою, була перевдягнена в чоловічий одяг. Всім по черзі Папа простягнув руку для поцілунку, однак Марія тільки вдала, що поцілувала. Це Папу насторожило. Не вдовольнившись поясненням князя, що юнак просто дуже знітився, Папа запропонував їм відвідати терми.

— Тобто лазні? — уточнив Олесь.

— Так. Лазні, які збереглися ще з античної епохи. Хрестоносці змушені були скоритися. Терми містилася в нижніх палатах під поверхнею землі неподалік від гарячих джерел, які давали змогу міняти гарячу воду двічі на день. Перед тим, як іти до Папи, хрестоносці змушені були скласти зброю. Їх супроводжувала озброєна варта. Коли ж вони опинилися в термах, точніше в аподитеріумі, прохолодній роздягальні, князь подякував вартовим і сказав, що вони можуть бути вільними. Однак їхній командир заперечив, бо, мовляв, Папа наказав не покидати гостей. Тоді князь обурився, заявляючи, що ще ніколи не купався під наглядом вартових, а надто чужих. Після короткої суперечки, варта скорилася і відійшла. Старий Лука взяв Марію за руку і повів її до кальдарію, лицарі ж подалися до фригідарію. Таким чином вони були між собою розділені.

— Стривайте, — перебив він. — Що таке фригідарій і кальдарій?

— Кальдарій — приміщення, де містилися гарячі басейни. Лицарі ж пішли до фригідарію — приміщення з холодним басейном. Коли ж вони помилися і вийшли, їх знову чекала варта. Вояки, вочевидь, за наказом Папи стали вимагати, щоб юнак розстібнув сорочку. Однак лицарі були напоготові, вони прихопили з собою поліна, якими огрівали терми, відтак миттю побили папську варту, зв’язали їх, забрали зброю та замкнули за ними двері, підперши колодами. Одного вартового прихопили з собою, щоб показував їм шлях, як зникнути з палацу непоміченими. Це їм удалося. Їхня мандрівка додому тривала ще цілий місяць. Всю дорогу їх переслідували папські стежі. Вони змушені були розділитися. Далі хроніка уривається.

— Що й казати: захоплююча історія. Ви не пробували писати романи? — зіронізував Олесь.

— Життя інколи цікавіше за будь-який роман, — відповіла вона знову тоном учительки.

— Тобто ваша історія завершення не має?

— Чому не має? Ольгерд, Марія та ще один лицар, відбиваючись від нападу папських найманців на Мадярщині, втратили двох коней, сіли утрьох верхи на одного і втекли до Києва. Що було далі, розповім іншого разу. Бо полювання на Богородицю продовжилося. І продовжується у всі віки. І вчора, і нині, і прісно. Сили зла прагнуть її добути.

— Навіщо? — не витерпів Олесь.

— Їх цікавить молоко Богородиці. Завдяки йому будь-яку армію можна зробити непереможною.

Олесь кахикнув. Легенда раптом постала перед ним у всій своїй первозданній красі. Є ще хтось, хто в це вірить?

— Ви кажете так, мовби в це самі вірите, — сказав він.

— Я не вірю. Я знаю, — відповіла вона.

І знову в голосі дівчини забриніли нотки роздратування, а в очах зблиснув гнів.

Чому вона так збуджується щоразу, коли висловити сумнів? Це ж цілком природно, що її слова викликають недовіру, адже говорить вона недомовками. Це дивна дівчина, думалося йому в ту хвилину. Чому він повинен усе це слухати?

Раптом вона усміхнулася і знову поклала на його долоню свою — з довгими тонкими пальцями, як у музикантів.

— Заспокойтеся. Все буде добре. Я в цьому впевнена. Випиймо за вас.

— За мене? — щиро здивувався Олесь.

— Так, бо у вас сьогодні уродини.

Він був ошелешений:

— Звідки ви знаєте?

— Бо так сталося, що в мене теж. Ми народилися з вами в один день і один рік. І я маю для вас подарунок.

Вона простягнула йому срібний сиґнет, на якому зображено було трьох лицарів на одному коні. Він ще більше здивувався. Перстень пасував до його безіменного пальця, як влитий.

— О! Дякую. Але ж ви щойно розповідали про це...

— Так, але це лише копія того сиґнета, який мав Ольгерд.

— А я? Що я вам подарую?

Він почав згадувати, що в нього є цінного. Але що могло бути в чужій хаті?

— Не переймайтеся, — сказала вона. — Ви мені зробите подарунок пізніше.

— Пізніше? Коли?

— Я вам сама нагадаю.

Арета підвелася і вийшла до лазнички. За мить полилася з крану вода. Олесів погляд упав на торбинку дівчини. Він підійшов і зазирнув — торбинка була напіврозкрита. З-поміж різних папірчиків стирчало посвідчення — таке саме, яке він показував патрульним. Як вона могла його не знайти?

Розділ 45

Київ, листопад 2019. Ріна незадоволена, але визнає, що Бісмарк змінився на краще

Третя записка від дівчини, знайдена в дверях після повернення додому, була схожа на першу за змістом, але не схожа за своєю багатослівністю.

Бісмаркові хотілося одночасно і плакати, і сміятися. Те ж підліткове бажання викликати жалість і співчуття, ті ж погано приховані докори.

Випивши післяобіднього чаю, він зателефонував «братові» Колі й попросив передати Ріні, що він весь вечір буде вдома.

Коля зовсім не здивувався дзвінку і навіть пообіцяв передати якомога швидше.

Але до вечора залишалося ще дві-три години. І, не дивлячись на дрібний осінній дощик, Олег вирішив прогулятися. Тільки спочатку знайшов пакетик, який скрутив з туалетного паперу і в який пересипав трохи білого порошку. З цим пакетиком у кишені він і вирушив на