Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"

Під час свята Камо дочка Лівого міністра залишилася вдома. Знайшлися люди, які повідомили Ґендзі про сварку за місце для карет, і, поспівчувавши пані Рокудзьо, він подумав, що його дружині, незважаючи на її шляхетність, на жаль, бракує чуйності й приязного ставлення до людей. «Звичайно, — думав Ґендзі, — вона не мала якогось злого наміру, але як було б добре, якби обидві жінки ставилися одна до одної співчутливо! А так нікчемні слуги зіпсували всім настрій. Адже пані Рокудзьо така благородна, така чутлива, тож їй, напевне, тепер дуже гірко».

Ґендзі поїхав на Шосту лінію, але його не прийняли для щирої розмови, оскільки жриця Ісе ще не покинула рідного дому, а житло, заклечане гілками священного дерева сакакі, залишалося недоступним для сторонніх. Розуміючи, що рішення пані Рокудзьо цілком природне, Ґендзі все ж подумки відзначив: «Що ж це таке? Навіщо так сторонитися одне одного?» — і, вирішивши їхати на свято з дому на Другій лінії, відразу подався туди. Звелівши Кореміцу підготувати карети, зайшов у Західний флігель. «Прислуга готова виїжджати? — запитав він, з усмішкою поглядаючи на причепурену юну панночку. — І ви збирайтеся. Поїдемо разом». Гладячи її навдивовижу блискуче волосся, Ґендзі додав: «Здається, вас давно не підстригали. Мабуть, день сьогодні сприятливий» — і закликав ученого знавця календаря, щоб у цьому впевнитися. «Спочатку прислугу», — розпорядився він, оглядаючи чарівних дівчаток-служниць. Дбайливо підстрижені кінці їхнього густого волосся спадали на візерунок верхніх хакама та яскраво вирізнялися на їхньому тлі. «А вас я сам підстрижу, — сказав Ґендзі. — Ваше волосся дуже густе. Що ж буде потім? — і взявся стригти. — Навіть у жінок з дуже довгим волоссям на скронях воно буває трохи коротшим. А у вас воно всюди однакової довжини, що не зовсім привабливо». Коли, закінчивши підстригати, він побажав: «Нехай росте до тисячі хіро[193]» — годувальниця Сьонаґон, дивлячись на нього, розчулено подумала: «Яке велике випало нам щастя!»

«Побачу лиш я,

Як у безодні морській,

Глибокій на тисячі хіро,

Пасма водоростей

Буйно ростимуть», —

промовив Ґендзі.

«Тисячі хіро...

Як таку зміряти глибину?

За приливом

Приходить відплив,

Тож хіба в морі буває спокій?» —

написала панночка на аркушику паперу досить вправно, але все ще з тією дитячою безпосередністю, яка його зачаровувала.

І цього дня для карет не було вільного місця. Тож Ґендзі довелось зупинитися біля Імператорських стаєнь. «Видно, тут розмістилися карети високої знаті. Як шумно!» — проказав він розгублено. Та саме тоді хтось із численного жіночого товариства з карети якоїсь знатної пані заклично помахав віялом: «Чи не заїдете сюди? Ми поступимося місцем». «Цікаво, що це за легковажна особа?» — здивувався Ґендзі, та оскільки місце й справді було зручним, звелів підкотити карети туди.

«Як це ви так удало примостилися ? Просто заздрю», — велів передати Ґендзі, а пані прислала на зігнутому краю свого вишуканого віяла таку відповідь:

«Яке страшне розчарування!

Я сподівалася, що цього дня,

Благословенного богами,

Зустрінуся із Вами,

Але, на жаль, особу іншу прикрашає мальва[194].

Тож до Вас не маю доступу».

Ґендзі впізнав почерк Ґеннайсі-но суке. «Просто дивно, чого це вона поводиться так, ніби зовсім не старіє?» — роздратовано подумав він і відповів навмисне різко:

«Здається, легковажна та особа,

Що, мальвою прикрашена,

Шукає зустрічі

З присутніми тут

Вісьмома десятками родів».

Ображена Ґеннайсі-но суке відповіла:

«Як прикро,

Що назві оманливій

Квітки повірила я,

Коли пелюстками її

Прикрасила себе».

Оскільки штори в кареті Ґендзі були опущеними, то багато хто заздрісно думав: «З ким же він приїхав? Зовсім недавно показався в усій красі, а сьогодні прибув як простий глядач. Цікаво, кого ж він ховає у своїй кареті? — гадали вони. — Мабуть, незвичайну особу...» «Що за беззмістовна суперечка навколо квітки? — невдоволено думав Ґендзі. — Здається, якби Ґеннайсі-но суке не була такою безцеремонною, то з поваги до моєї супутниці утрималася б від зухвалої відповіді».

Останнім часом до прикрощів, яких пані Рокудзьо, мати майбутньої жриці святилища Ісе, зазнала, додалося чимало інших неприємностей. Хоча вона примирилася з тим, що Ґендзі охолов до неї, але, остаточно порвати з ним, виїхавши разом з дочкою в Ісе, не наважувалася, побоюючись самотності й людських глузувань. «А якщо я залишуся в столиці, — думала вона, — то, напевне, мене всі зневажатимуть». Тож, мабуть, через те, що днями й ночами мучилася думками, постійно вагалася, їй здавалося, ніби вона схожа на рибальський поплавок, що гойдається на хвилях, і врешті-решт стала почуватися майже хворою. Ґендзі особливо не намагався відрадити її від наміру виїхати й рішуче не перешкоджав цьому. «Що ж, ви маєте підставу покинути мене, нікчемного, й більше не бачити. Але якби ви зараз залишилися навіть з такою негідною людиною, як я, то хіба це не свідчило б про ваші глибокі почуття?» — говорив він ухильно. Спроба розвіяти нарешті важкі сумніви привела пані Рокудзьо на берег священної ріки Камо, але завдана їй там образа зробила її ще нещасливішою.

Тим часом у домі Лівого міністра запанувала тривожна атмосфера: його дочка Аої мучилася, мабуть, через утручання злих духів, усі домашні, щиро переживаючи, безперервно зітхали, а Ґендзі мимоволі припинив свої таємні походеньки і навіть у садибу на Другій лінії навідувався вкрай рідко. Що й казати, високе становище дочки міністра та й її незвична недуга[195] змушували його ставитися до неї з особливою увагою. Тож, зрозуміло, в його покоях постійно справлялися відповідні обряди і промовлялися заклинання. З’являлися різноманітні духи, померлих і живих[196], що називали різні імена, але тільки один з них, не переходячи на посередника, не відставав від недужої ні на одну мить. І хоча він не заподіював їй особливо тяжких мук, але не хотів підкорятися навіть найвправнішим заклиначам — настільки був незвичним. Перебираючи коханок Ґендзі, навколишні люди перешіптувалися: «Пані Рокудзьо і панночка з Другої лінії користуються його особливою прихильністю, а тому їхня ненависть, мабуть, велика». Звертання до ворожбитів також нічого певного не дало. А втім, більшість цих духів не можна було назвати її лютими ворогами. То був або дух давно померлої годувальниці або духи, що впродовж поколінь не відступали від родини міністра, а тепер просто скористалися недугою його дочки. Хвора захлиналася сльозами й раз у раз задихалася. Страждання її були такими нестерпними, що стривожені й засмучені домашні розгубилися, не знаючи, що й робити. Імператор, що пішов на спочинок, раз по раз присилав людей, щоб довідатися про стан хворої. Він навіть подбав про молитви за її здоров’я і тим самим ще більше підняв цінність її життя в людських очах. Почувши про те, що всі в світі жаліють дружину Ґендзі, пані Рокудзьо вкрай стривожилася. А в домі Лівого міністра і не здогадувалися, що дріб’язкова сварка через місце для карет розбудила в душі