Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

— Не вислухаєш, на яких умовах пропоную цю… угоду?

— НІ! — сказав, як відрізав.

За відмову без роздумів Маргарита була вдячна Кирилу. Їй не подобалися ці торги, не подобалася пропозиція Олега. Ось тобі і друг! Колишній друг, не варто забувати. Вирішив купити її за перемогу в тендері. Ціна висока, не посперечаєшся. Мабуть, з усіма привілеями, які принесе Internal Group переможцю, найвища з усіх, які коли-небудь за неї давали. Напевно, це мало тішити. Проте це означало одне — вона так і залишилася красивою, дорогою іграшкою. Лялькою, яка не мала права голосу.

Сльози навернулися на очі, прокладаючи солоні доріжки, скотилися щоками. Раніше Одинцовій здавалося, що її нічим не здивувати, та почувши продовження діалогу, усвідомила, наскільки помилялася.

— Три дні, — ошелешив Чернишевський. — Всього на три дні ти надаєш Маргариту в повне моє розпорядження, натомість беззаперечна перемога в тендері та ніяких перешкод для бізнесу.

— Я сказав — ні, — тихше промовив Кирило.

По голосу Марго зрозуміла, Олегу вдалося посіяти сумніви в голові Рощина. Це мало тішило. Якщо Чернишевський натисне, він доб’ється згоди й тоді… Що далі? Дівчина розчарується в Кирилові. Уже розчаровувалася. І після, хто знає, чи зможе пробачити.

— Не гарячкуй, подумай. Усього три дні і який зиск. Не так багато, правда?

Відповіді не було. Кирило мовчав. Він остаточно загруз у прорахунках і роздумах. Якщо скаже «так», світ Маргарити рухне безповоротно. Втратить усе, що мала, або думала, мала. До подібного повороту подій була не готова. Ледь розуміючи, що робить, Одинцова нервово розтерла сльози, потягнулася до дверей. Діяла, немов у сповільненому кадрі. Ще секунда і, міцно вхопившись за прохолодний метал, стиснула ручку.

«Мовчи, Кирило! Не погоджуйся перш ніж…»

— Я згодна, — відкривши двері глухо видихнула Марго, привертаючи увагу.

Мить, і зловила на собі два погляди: сірий — здивований та роздратований, і небесно-блакитний — задоволений та повний заохочення. Здається, зараз зробила чергову, можливо, найбезглуздішу помилку в житті, але пасувати пізно.

— Що ти тут робиш, Маргарито? — першим отямився Кирило. У кілька кроків перетнув відстань між ними, вхопивши Одинцову за руку, осмикнув: — Тобі не місце на чоловічих переговорах!

— Я вважаю навпаки! — з викликом поглянула на Рощина, сіпнулася. — Дивлюся, ви затіяли велику гру, де я розмінна монета. Раз так, я маю право знати, що вирішили і хто вийде переможцем.

— Нічого ти не маєш! — намагаючись виштовхати дівчину з вітальні занервував Кір. — Іди до себе, після поговоримо.

— Значить, надумали розміняти, не спитавши мене?! — переводячи здивований погляд на Олега, що сидів навпроти.

Це стало закликом до дії. Піднімаючись Чернишевський втрутився:

— Кириле, по-моєму, вона має рацію. Сенс домовлятися, якщо не знаємо, як до всього поставиться Марго. Може, для початку запитаємо саму винуватицю?

— Що її питати, — шикнув Рощин. — Все ясно. Маргарита ні за що ні піде на це. Правда? — струснувши Одинцову подивився на неї.

У погляді промайнула тінь надії. Знову жадав, щоб його рішення було єдино вірним, а всі навколо підкорилися. Бажав переконати, що правим міг бути лише він і ніхто інший, знову і знову намагаючись придушити авторитетом.

— Ні, Кирило. Ти чогось не зрозумів? — вириваючись вигукнула дівчина. — Ти ж хотів виграти тендер та обійти всіх? Ось він, реальний шанс, який запропонував Олег. І я згодна.

Розуміла, що після їй вийде боком ця заява. Якщо Чернишевський протримається гідно, Рощин буде в сказі. Та що там? Він уже в сказі! Он як руки стиснулися. Напевно, на зап’ястях Марго залишаться синці. А очі-то як блиснули! Жовна на вилицях заграли. Після цієї вільності її явно чекає серйозна розмова. Та це потім, зараз не повинна дозволяти, щоб нею розпоряджалися, як заманеться.

З кожним новим днем ставало незрозуміліше, хто друг, хто ворог. Можливо, Маргарита, як і раніше, для всіх забавка. Вона знову сама за себе, а значить, не дозволить собою грати. Відтепер стане свавільною і неконтрольованою іграшкою. Навіть для Кирила. Особливо для Кирила.

— Повтори, що ти сказала? — знову хапаючи Одинцову закричав Рощин.

— Те, що чув! Я піду на три дні в рабство до Чернишевського на його умовах! Головне, виграти тендер! Я все сказала!

На очах виступили сльози. Побоюючись, що хтось із чоловіків побачить слабкість, Маргарита, зухвало вирвавшись, кинулася геть із вітальні. Останнє, що вдалося почути, це глузливу фразу Олега:

— Вітаю, Рощине, для тебе не все втрачено. В усякому випадку оточують тебе розумні та далекоглядні люди…

Брати участь у продовженні розмові не збиралася. Грюкнувши дверима побігла геть із дому, у сторону стайні. Необхідно залишитися одній, виплеснути чортів адреналін, що бушував у крові. Марго власними руками підписала собі вирок: і з Кіром, який влаштує такий наганяй, що мало не здасться, і з Олегом, котрий будував невідомо які плани на її рахунок.

Три дні! Подумати тільки, три дні буде у цілковитій владі Чернишевського. Потім що? Безвихідь? Повернення назад? І ця людина говорила, що хоче допомогти. Виявляється, хоче розважитися.