Читати книгу - "Посол мертвих"

Ти ж уявляєш, як воно було. Лікарні. Реабілітаційні будинки… Боже. Боже мій, — вона говорила повільно, тихо, якось по-філософськи. — Що я могла вдіяти? Він був у Бостоні. Телефонував двічі на місяць. Потому пані Купчак казала, що бачила його в Рузвельті. Я спитала отця Мирона, та він не знав. Що я могла вдіяти? Послати Віктора? Чекала. Він прийшов. Бог знає, звідки, де він ночував. З ким. І ось прийшов. Не міг до ладу слова мовити. Щось белькотів. Віктор допоміг йому піднятися сюди. Не бачила. Кров під одягом. Не помітила…

Вона показала на підлогу в ногах ліжка. Я і далі лишався на тому самому місці біля Алекса, слухаючи та вбираючи запахи поту, диму і калу.

— Він плакав. Я гладила його по волоссю. Довгому, спітнілому, брудному. Хвороба зникомості. Чому мені ніхто не сказав?! Я не знала, що діяти. Не було страшно. Я міцно взяла його за руку — а він підніс її до рота і почав смоктати мої пальці.

— Треба було зателефонувати до поліції. До лікарні.

— Не могла. Мій син прийшов додому помирати. Чому я мала віддавати його чужим? Він зневажав мене. Так я вирішила. Знала. Нескладно здогадатися. Я сказала, щоби Віктор знайшов валіум, який прописав Гліб і якого я ніколи не п’ю. Він — отам. Я розмішала всі таблетки у воді…

Я підвівся і почав ходити туди-сюди по фіолетовому килиму.

Вона відступила до ліжка.

— Коли я прийшов, він був іще живий, — сказав я.

Я дивився на неї, на її чорну сукню, на светр із перламутровими ґудзиками: губи — бліді, обличчя — сухе та схоже на розтріскану серпневу землю. Проте все ще сповнене гідності й прекрасне.

— Тому я тебе й не впустила. Хто ж дає живому довідку про смерть? Я не думала, що це триватиме так довго. Що буде чути, як він дихає. Я досі чую…

Я дивився крізь морозне вікно на знайомі фасади і розумів, що сніг ущухає.

Трохи помовчавши, вона додала:

— Не будь сентиментальним, Ніколасе. Ти знаєш людей.

Голос без виразу.

Через тривалий час я розплющив очі.

Ада сиділа біля Алекса, поклавши руку йому на чоло. Незрячі очі розплющено, на губах вираз покори. Продовження Різдва…

Причовгав Віктор.

— Вона міцна, як той Трумен, — сказав він. — Вип’ємо?

~ ~ ~

То ось чому Ада мене викликала. Вона знала, що я так зроблю. Як я можу цього не зробити? Я зателефонував до лікарні Святої Марії. До поліції. Переконав лейтенанта Майка Кронського (того самого крутого поліцейського, котрий урятував нас із Алексом від банди хуліганів у парку; тепер, обвислий і майже на пенсії, зі сигарою в зубах, він пам’ятав Пола, а не Алекса), що я гостював у районі, коли Алекс ледь живий прийшов до Ади. Я сказав, що швидко його оглянув, що він помер у мене на очах, і все настільки в порядку, наскільки може бути в такій ситуації. Алекс іще до того, як прийшов, напився таблеток — і невдовзі помер.

Звичайно, мав бути розтин — адже йшлося про вбивство. Та ніхто не збирався розслідувати цієї справи: Круки — люди незрозумілі, з незрозумілої країни, і життя їхнє так само темне та загадкове. Від цього було не дуже добре — та, направду, мало б бути гірше. Я не хотів бачити, як Аду буде ще й покарано. Алекс сплив кров’ю — валіум тільки зняв біль.

Що таке мати? Джерело життя, гніздечко любові, тепла піч, перша вчителька серця і свята покровителька почуттів? Можливо. Мати — це Єва, Сара, Церера, Марія, Земля-матінка — море, місяць і понад те. Значно більше. Медея. Менада. Канібал. Мати як убивця — пожирачка дітей.

Смерть, як колись зазначив один письменник, — це другий, темний бік дзеркала, який потрібний, аби ми щось у ньому розгледіли. Мені подобається уявляти Алекса в далекому сьомому класі перед новою мапою старого світу, і знову чую вчительський голос, голос людини, навченої поважати почуття інших, котра намагається вимовити його прізвище.

~ ~ ~

Коли я вийшов, снігопад уже припинився. Тротуарів іще не розчистили, й іти треба було обережно. Під ліхтарем навколо якихось коробок бігав і нюшив скунс — дзеркало чорно-білої ночі. Пролітали машини, ворушачи повільними щітками. Було холодно. На вікнах світилися різдвяні гірлянди. Через кілька кварталів починалися крамниці. Я пам'ятаю, як біг тією вулицею, втікаючи від Алекса, повз «Kolber Sladkus», перукарні, стрип-бари. Того всього вже немає. Я зупинився перед індійською відеокрамницею і задивився на старого працівника, котрий ставив коробки на полиці: про що він мріє цього зимового вечора?

Не думаю, що Ада відтоді мала бодай хвилину спокою — хоч і знаходила способи тікати від хвилин, платячи за відтермінування десятиліттями сорому. Сором Круків і їхня боротьба були моїми більшою мірою, ніж мені здавалось, — у мирному світі ми носили у своїх тілах пам’ять про війну.

2

Мені розповіла Шеллі: містики стверджують, що, коли Мойсей зустрів Бога на горі Синай, йому показали Тору, написану чорним вогнем по білому вогню. З гори він приніс переклад мерехтливих чорних літер, який ми сьогодні знаємо як Десять заповідей; але справжня Тора, істинний закон, який Бог відкрив Мойсеєві й тільки йому, власне, було написано білим під тими чорними літерами. Чорний вогонь — це те, що було сказано, білий вогонь — це те, що сказаним не є, що кожен має розгледіти для себе, ціле життя щосили намагаючись прочитати трохи далі, розпізнати майбутнє як єдиний відкритий шлях, яким можна наблизитися до минулого.

Можливо, Алексова смерть корениться в материнській любові Ади. Її тілесність і бурхливе життя у світі фантазій, яке психіатр міг б описати як функціональну шизофренію, нічим би тут не зарадили. Та що лікар може зрозуміти в тій історії, яка стоїть за історією сім'ї Круків? Зростаючи без батька, Алекс так і не навчився виходити за межі туману спадкових образів.

Ну, а Адріана — постать багато в чому героїчна. Вона бачила, як її місто майже стирали з лиця землі бомбами. Тільки герої ціле життя відмовляються забути чи зрадити рідний дім. Чи хто-небудь завдав собі клопоту вистежити тих, хто зруйнував її світ? Одначе не мені заходити в царину, де мої колеги знають більше за мене. Її дії мають психологічне пояснення і, певно, можуть мати пояснення й історичне.

Отже, Ада Крук, з дому — Січ, народжена в місті Воскресіння на ріці Пам'ять, знову повертається з родиною до Чорного моря.