Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Нереальне місто.

Всі учні подалися додому, але Фергюсон з торбинкою в руці крокував до автобусної зупинки, щоби вирушити до Нью-Йорку. Батькам він збирався зателефонувати дещо згодом. Йому хотілося трохи побути на самоті, а потім він поїде до Емі й пробуде з нею цілий уїк-енд, як і планувалося.

В нереальному місті розійшлися два шляхи, і майбутнє померло.

Дочекавшись автобусу, Фергюсон піднявся всередину східцями, озирнувся, шукаючи вільного сидіння, всівся в п’ятому ряду, почув, як увімкнулася перша передача – автобус вивернув з зупинки й рушив до Нью-Йорку. Проїжджаючи крізь тунель, Фергюсон почув, як на сидіння позаду нього розпачливо захлипала жінка, а водій сказав пасажиру, що стояв поруч: «Не можу повірити. Не можу, сука, повірити!» Але Фергюсон повірив, навіть попри те, що почувався так, наче його не було у власному тілі, наче він витав у повітрі неподалік, але голова у нього була ясною, думки – абсолютно прозорими, плакати й ридати він не мав ані найменшого бажання, бо надто величезною й приголомшливою була ця подія. Нехай ота жінка позаду хоч потоне у власних сльозах, може, їй від того стане краще, але йому краще не стане, тому він не мав права плакати, він мав лише право думати, намагатися зрозуміти, що трапилося, бо оця величезна приголомшлива подія не була схожа на ніщо інше, що доти траплялося в його житті. Пасажир біля водія сказав: «Це нагадує мені Перл-Харбор. Ну, все таке спокійне й незворушне, лінькуватий недільний ранок, люди тиняються своїми помешканнями в піжамах, і раптом – Бабах! Світ вибухає, і несподівано починається війна». «Непогане порівняння», подумав Фергюсон. Грандіозна подія, яка розбиває серцевину звичного буття і змінює життя кожної людини, вона – незабутній момент, в який щось закінчується, а щось інше починається. Може, оце воно і є? – спитав Фергюсон самого себе. Момент, схожий на початок війни? Та ні, не зовсім. Війна проголошує початок нової реальності, але сьогодні нічого не почалося, просто скінчилася реальність – і все, зі світу щось висмикнули, щось прибрали, і в результаті утворилася діра, порожнеча, де колись було дещо, неначе у світі зникли всі дерева, неначе з людської свідомості було стерто саме поняття дерева або високої гори.

Небо без місяця.

Світ без дерев.

Автобус під’їхав до кінцевої зупинки на Сороковій вулиці та Восьмій авеню. Замість пройти підземними переходами до Сьомої авеню, як він зазвичай робив під час поїздок до Нью-Йорку, Фергюсон піднявся сходами, вийшов у пізні листопадові сутінки й рушив на схід Сорок другою вулицею, прямуючи до зупинки метро на Таймс-сквер, іще одне тіло в натовпі раннього часу-пік, іще одна істота посеред безликих людей, які поспішали у своїх справах; все таке, як і завжди, але водночас вже не таке, вже інакше. Раптом Фергюсон усвідомив, що проштовхується крізь купки нерухомо закляклих перехожих, що зібралися на тротуарі. Всі вони витріщалися на сяйну неонову стрічку, яка вертілася перед ними на вершечку високої будівлі: Джона Фітцджеральда Кеннеді застрелено в Далласі – Джонсона приведено до присяги як президента. Щойно зібравшись ступити на сходи, які вели до платформи на станції метро, він почув, як одна жінка звернулася до іншої: «Не можу в це повірити, Дороті, просто не можу повірити своїм очам».

Це нереально.

Місто без дерев. Цілий світ без дерев.

Фергюсон не став дзвонити Емі, щоби дізнатися, чи прийшла вона зі школи. Може, вона й досі була зі своїми подругами, охоплена сум’яттям моменту, надто приголомшена, аби пам’ятати, що він має приїхати, тому коли Фергюсон натиснув кнопку дзвінка квартири 4В, він не був впевнений, що йому відчинять. П’ять секунд вагання, десять секунд вагання, а потім у переговорному пристрої почувся голос: «Арчі, це ти, Арчі?» За мить почулося дзижчання, і двері відімкнулися.

Наступні кілька годин вони дивилися телерепортаж про вбивство президента, а потім, міцно обхопивши один одного в обіймах, незграбно почимчикували до кімнати Емі, впали на ліжко і вперше почали кохатися.

2.2

Перше число видання «Хрестоносець на бруківці» вийшло 13 січня 1958 року. Арчібальд Фергюсон, засновник і видавець цієї дитячої газети, в передовій статті на першій сторінці заявив, що «Хрестоносець буде висвітлювати факти в міру наших можливостей і казатиме правду, чого б це не вартувало». Друк першого видання в обсязі п’ятдесят примірників здійснювався під наглядом виробничого директора Рози Фергюсон, яка відвезла рукописний макет до друкарні Маєрсона в Вест-Орандж, щоби там відтворити обидві сторони аркуша розміром двадцять чотири на тридцять шість дюймів і зробити копію на папері достатньо тонкому, аби його можна було скласти пополам, і саме завдяки тому, що він складався й розкладався, «Хрестоносець» з’явився на світ більше схожим на (майже) справжню газету, ніж на якийсь кустарний, віддрукований на машинці та розмножений на мімеографі бюлетень. Ціною п’ять центів за примірник. Ані фотографій, ані рисунків, тільки трохи вільного місця для трафаретної шапки угорі, і більше нічого, окрім двох великих прямокутників, заповнених вісьмома шпальтами щільно стулених слів, написаних від руки печатними літерами. То був почерк одинадцятилітнього хлопця, який завжди мав проблеми з каліграфією, але, попри декотрі нерівності й кривизну, текст виявився досить читабельним, а загалом результат виглядав як щира, хоча й дещо неоковирна версія широкосмугової газети вісімнадцятого сторіччя.

Всі двадцять з гаком матеріалів охоплювали діапазон від епіграм та ядучих зауважень в кілька рядків завбільшки до нотаток в дві-три шпальти, першою з яких була передовиця на першій сторінці, котра мала заголовок «Гуманітарна катастрофа: Доджери та Гіганти перебираються з Нью-Йорка на Західне узбережжя» і містила витяги з інтерв’ю, взяті Фергюсоном у різних членів родини та приятелів, найдраматичнішим з яких була реакція друга-п’ятикласника Томі Фукса: «Мені хочеться вбити себе. Єдина команда, що лишилася, – це Янкі, а я ненавиджу Янкі. Що ж мені тепер робити, га?» В статті на тильній сторінці висвітлювався скандал, що розгорявся в початковій школі Фергюсона. Протягом останніх чотирьох тижнів учні, граючи в м’яча, вже чотири рази травмувалися, вдарившись об одну з двох цегляних стін спортзалу і здобувши собі таким чином велику кількість синців, струсів мозку, а також розбитих маківок та лобів, і Фергюсон виступав за встановлення у спортзалі м’яких панелей, щоби запобігти подальшим травмам. Взявши коментарі у жертв нещодавніх інцидентів («Я кинувся за м’ячем», сказав один хлопець, «але незчувся, як відлетів від цегляної стіни з розбитою головою»), Фергюсон поговорив з директором школи, містером Джеймсоном, який погодився, що ситуацію слід взяти під контроль. «Я говорив з представниками Комісії з освіти», сказав він, «і вони пообіцяли встановити м’які панелі до кінця