Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"

Він самотньо стояв у порожньому коридорі; Мерсер, зробивши свою справу, полишив його; Рейчел — а точніше Пріс Стреттон — розлетілася на друзки; від неї нічого не залишилося. Але десь у будівлі на нього чекають обоє Бейті і вже все знають. Здогадалися, що трапилося тут на сходах. Мабуть, саме в оцю мить вони налякані. Адже напад — це відповідь на його появу в будинку, їхня спроба з ним розправитися. І без Мерсера їм би це вдалося. Але тепер їм буде сутужно.

«Те, що я маю зробити, треба зробити якнайшвидше», — вирішив Рік. Він поквапився по коридору, і раптом його пристрій запеленгував розумову діяльність. Він знайшов їхню квартиру. Пристрій більше йому не потрібен; він зібрав його і постукав у двері квартири.

З-за дверей долинув чоловічий голос:

— Хто там?

— Це містер Ісидор, — сказав Рік. — Впустіть мене, бо я за вами доглядаю, і д-д-двоє з вас — жінки.

— Ми не відчинимо дверей, — тепер долинув уже жіночий голос.

— Я хочу подивитися шоу Бастера Френдлі по телевізору, Пріс, — провадив Рік. — Тепер, коли вже доведено, що Мерсера не існує, треба всім дивитися його шоу. Я працюю водієм для клініки Ван Несса, власником якої є містер Ганнібал С-с-лоут, — він навіть почав затинатися. — Пу-пу-пустіть! Це-це моя квартира.

Він зачекав, і двері відчинилися. У квартирі побачив темряву і дві нечіткі постаті. Жінка — нижча постать — сказала:

— Ви повинні спочатку нас протестувати.

— Надто пізно, — відрубав Рік.

Вища на зріст постать намагалася зачинити двері й увімкнути різновид якогось електронного обладнання.

— Ні, — мовив Рік, — я мушу ввійти.

Він дозволив Рою Бейті зробити один постріл; свій пістолет він видобув тільки після того, як лазерний промінь пройшов повз нього, оскільки йому вдалося відхилитися.

— Усе, ви поза законом, — сказав Рік, — бо ви вистрілили в мене. Вам потрібно було змусити мене провести щодо вас тест Войґта-Кампфа. Але зараз це вже не має значення.

Рой Бейті спробував вдруге поцілити в Ріка лазерним променем, але не влучив, кинув пістолет і побіг кудись углиб квартири в іншу кімнату, можливо, до ще одного електронного пристрою напоготові.

— Чому Пріс тебе не прикінчила? — запитала місіс Бейті.

— Немає жодної Пріс, — відповів він. — Лише Рейчел Роузен, знову і знову Рейчел.

У її нечітко окресленій руці він помітив лазерний пістолет; Рой Бейті хотів заманити його вглиб квартири, щоб Ірмґард Бейті могла уразити його ззаду, у спину.

— Вибачте, місіс Бейті, — проговорив Рік і вистрелив.

Рой Бейті в іншій кімнаті розпачливо завив.

— Гаразд, ти кохав її, — сказав Рік. — А я кохав Рейчел. А спеціал кохав ту іншу Рейчел.

Він вистрелив у Роя Бейті; кремезне тіло важко впало на підлогу, рухнуло, мов занадто висока купа розрізнених крихких предметів; падаючи, воно налетіло на кухонний стіл, стягуючи тарілки та інше кухонне начиння на підлогу вслід за собою. Рефлексивні схеми змушували тіло ще якийсь час сіпатися і тремтіти, але воно було мертвим; Рік навіть не поглянув на труп, так само, як і на труп Ірмґард Бейті біля вхідних дверей. «Отже, я знешкодив останнього, — сказав собі Рік. — Шестеро за день. Майже рекорд. А тепер уже всьому кінець, і я можу повертатися додому, до Айрен і до кози. І тепер ми хоч раз матимемо достатньо грошей».

Він сів на диван і щойно зітхнув, як у дверях з’явився спеціал, містер Ісидор.

— Краще тобі цього не бачити, — сказав Рік.

— Я бачив її на сходах. Я бачив Пріс, — спеціал плакав.

— Не бери цього так близько до серця, — мовив Рік. Похитуючись, він важко підвівся на ноги. — Де тут у тебе телефон?

Спеціал не відповідав, стояв мовчки. Рік знайшов телефон і набрав кабінет Гаррі Браєнта.

Розділ 20

— Дуже добре, — відгукнувся Гаррі Браєнт, вислухавши звіт Ріка. — Ну що ж, тоді відпочивай. По трупи зараз пришлемо патрульний говеркар.

Рік Декард поклав трубку.

— Андроїди дуже нетямущі, — різко сказав він спеціалу. — Рой Бейті навіть не зміг відрізнити мій голос від твого; думав, що це ти під дверима. Поліція тут зараз усе прибере; ти йди побудь в іншій квартирі, поки вони тут закінчать.

— Я-я виїжджаю з цього бу-будинку,— заявив Ісидор. — Жи-житиму ближче до середмістя, де-де більше людей.

— Здається, в моєму будинку є вільна квартира, — промовив Рік.

— Я-я не хочу жи-ити бі-біля вас, — затинався Ісидор.

— Вийди на вулицю чи піди нагору, — порадив Рік. — Не залишайся тут.

Спеціал переминався з ноги на ногу, не знаючи, що робити; його обличчям промайнули різноманітні німі почуття, а тоді він обернувся і, човгаючи ногами, вийшов з квартири. Рік залишився сам.

«Ох, і паскудну ж роботу я маю, — подумав Рік. — Я — ніби чума чи ще якась зараза. Куди б не пішов, за мною слідує древнє прокляття.

Як сказав Мерсер, я зобов’язаний вчиняти зло. Все, що я зробив, було неправильним з самого початку. Хай там як, але зараз мені пора додому. Провівши трохи часу з Айрен, я забуду про все це».

Ще на підльоті до свого будинку він побачив, що Айрен зустрічає його на даху. Вона дивилася на нього якось дуже дивно й була ніби аж несповна розуму; за всі роки їхнього спільного життя він ще жодного разу не бачив її такою.

Обійнявши її за плечі, він мовив:

— Усе, годі тобі. А я подумав, може, Гаррі Браєнт переведе мене...

— Ріку, — почала вона, — найперше мушу тобі сказати. Дуже шкода. Але коза померла.

З якихось причин новина його нітрохи не здивувала; лишень додала втоми, яка тиснула на нього зусібіч.

— Але ж є гарантія, — сказав він. — Якщо вона захворіє протягом дев’яноста днів, то...

— Вона не захворіла. Хтось... — Айрен прочистила горло, але й далі говорила захриплим голосом,— ... хтось сів говеркаром на дах, вигнав козу з клітки й потягнув на край даху.

— А потім зіштовхнув її звідти? — запитав Рой.

— Так, — кивнула вона головою.

— Ти бачила, хто це зробив?

— Я добре її розгледіла,