Читати книгу - "Чорні зорі, Володимир Іванович Савченко"

можуть бути замінені компактними двигунами з нейтриду, які працюватимуть на антиртуті. Принцип такого двигуна дуже простий: у сопло з нейтриду впорскується мікрокраплинка антиртуті й певна кількість повітря чи води. Сполучення антиречовини з атомами повітря (чи води) нагріє іншу частину звичайної речовини до температури в десятки й сотні тисяч градусів. Витікаючи з величезними швидкостями із сопла, цей газ штовхатиме ракету або обертатиме турбіну.

Тисячі двохсот грамів антиртуті, закладеної просто в тіло нейтрид-турбіни, досить, щоб вона протягом року виробляла стільки електроенергії, скільки виробляє її Волзька ГЕС імені В.І.Леніна.

Зникає, врешті, загроза виснаження енергетичних ресурсів планети, які віднині можна вважати невичерпними.

Величезні можливості ми вбачаємо в нейтрид-конденсаторах малих об’ємів, які дадуть змогу нагромаджувати колосальну електроенергію.

Ізоляція із надтонких нейтрид-плівок дозволить легко одержувати й передавати на великі відстані електричний струм напругою в багато мільйонів вольтів…

Можна назвати ще атомні домни й металургійні печі з нейтриду, могутні й прості верстати для обробітку всіх металів, надміцні штампувальні апарати, бурові верстати, екрани від радіації, прості й дешеві синхроциклотрони…

Концентрат енергії (грам антиртуті при сполученні із звичайною речовиною виділяє стільки ж енергії, скільки й чотири тисячі тонн вугілля) можна доставити в будь-яке місце Землі. Можна звільнити цю енергію одразу або використати малими порціями, поступово, на протязі тривалого часу…

Людина вже майже два десятиріччя володіє космічною енергією атомного ядра. Але тільки тепер ядерна енергія може бути використана скрізь так само легко, як до цього часу використовувався електричний струм. Поєднуючи нейтрид і антиречовину, нейтрид і пальне, що розщеплюється, нейтрид і термоядерне пальне, ми підкоримо собі безмежну енергію, використаємо безмежні можливості її застосування…”

ОСТАННІ СТОРІНКИ ЩОДЕННИКА

“Без дати. Мій “щоденник інженера” поступово вироджується. Все рідше й рідше згадую я про ці зошити, похапцем записую про всі події за чималий проміжок часу і знову ховаю далі. Справа в тому, що він просто непотрібний: я й без записів добре пам’ятаю все, що відбулося за ці три роки. Такі події не потребують щоденників — вони залишаються в пам’яті назавжди.

Ось уже знову весна. З вікна видно Дніпро з сірувато-білими плямами крижин. На вулицях — калюжі й струмки… Три роки тому молодий спеціаліст Микола Самойлов міркував: приїде він сюди, в Дніпровськ, і зробить велике відкриття або зустріне найкращу в світі дівчину, і вона покохає його. Чи, може, й те й інше відразу…

Звичайно, мрії збуваються не так прямолінійно, як. гадалося, а значно складніше й цікавіше. Були відкриття, правда, частка моєї праці в них не така вже й значна. Такі відкриття не робить одна людина.

Ось щодо кохання у тебе, Миколо Миколайовичу, на жаль, не виходить. Очевидно, тому, що дуже вже цікава й кропітка робота випала на твою долю. Ні часу, ні думок не залишалось. А зараз весна, є вільний час, тому й згадуєш, що вже третій десяток кінчається, — ще, чого доброго, запишуть у старі парубки…

Яшко Якін — той уже одружився, до того ж явно з космічного спалаху кохання, а не з розрахунку. Тому що на Оксані, колишній лаборантці Івана Гавриловича, отій, що називала мене “дядю, дістаньте горобчика”, з розрахунку женитися неможливо…

Ох, цей Яшко! Він може кинутись у палаючу лабораторію, може в неперевіреному скафандрі піти на радіоактивні руїни, може висунути сміливі й дотепні думки, що-небудь винайти, але все це в нього тільки для того, щоб довести, що він — центр всесвіту, що світ обертається навколо нього! Не даремно в нас на курсі його дражнили “Я в квадраті”.

Зараз він у нас на заводі робить свої нейтрид-акумулятори з надтонких плівок. І треба тільки поглянути, як ревниво оберігає він свою конструкцію від різних змін, що їх пропонують заводські інженери.

А втім, чого мені чіплятися до нього? Людина робить потрібну справу й робить добре. Зрештою, у кожного свій стиль, свої протиріччя. І не можна вимагати від інших того, чого й сам іще не досяг, до чого тільки прагнеш. Ти часто кажеш собі, що наука вимагає кришталевої чистоти думок і стремлінь, вимагає відмовлення від хорошого за для кращого і від кращого заради чудового; що не можна творити, із заздрістю дивлячись на інших. Ну, а сам ти завжди дотримуєшся цих хороших принципів? Ні. Отож і нічого, як казав Марк Твен, “критикувати інших на тому ґрунті, на якому сам стоїш не перпендикулярно”.

Нейтрид і антиртуть поступово виходять із сфери незвичайного. Антиртуть, звісно, небезпечна, але це вже зрозуміла небезпека і тому не страшна. Усі мезонатори в нас на заводі вичистили від неї. Всього зібрали грамів двісті антиртуті. У склянці це було б на денці, а насправді це енергія Волзької ГЕС за два місяці роботи — мільярд кіловат-годин… Залишки антиртуті на нейтридних стінках мезонаторів, які не змогли вичистити “методом Якіна” (так-так, це вже офіціально названо його ім’ям!), обережно спалили, впустивши в камеру розріджене повітря.

Ось повернуся з відпустки, й почнемо робити спеціальні мезонатори для одержання антиртуті, а потім — спеціальні прилади для добування нейтриду з антиречовини без мезонаторів.

Сліди недавньої катастрофи поступово зникають. Скляний корпус Ядерного інституту демонтований; устаткування, навіть уціліле знищили або пустили на переплавку: неможливо займатися точними ядерними дослідженнями там, де надовго зосталися сліди радіації, неможливо використати прилади.

У Новому селищі, недалеко від нашого нейтрид-заводу, споруджують корпуси Інституту ядерних матеріалів імені професора І. Г. Голуба. В стіну головного корпусу вмонтовують обеліск — ті самі кахляні плитки із стіни сімнадцятої лабораторії, на яких залишився білий силует Сердюка. Це буде їм найкращий пам’ятник…

А втім, мені чомусь не хочеться ворушити минуле — відкладемо це до похилих літ. Краще подумати про майбутнє.

А